З клепсидри помалу стікає цикутне літо.
Дожити до ранку важко, чи щось стерпіти.
Зі стін опадає листя, можливо, квіти.
Цупкі молитви у Юди, а в мене - вітер.
Іти - це неначе мир із падінням талим,
а що ж і кому це треба, коли так сумно:
завії у руки колять, і у овалах
художник впізнає те, про що він не думав.
Сади лиш в казках цвітуть - що марно, те марно.
Вишнево-бліді обличчя, а десь - корали,
й у розпачі хочеш гіркого, о Божа Анно,
сніг вже давно окріп і чомусь розтанув.
