Дитинство рожевим мальоване маркером,
Небо, як завше, кольору чорного чаю,
Напевно, забула мене в супермаркеті
Мама, і я між полиць пробігаю.
Знаки питань заклубочені змалечку,
В душі дозріва спанікована ягода.
Як обернути в метелика лялечку?
Як у новенькі штанці не нагадити?
Тоталітарною правдою брехні сповідують,
В прірву спихають і виють: «Вкидай його!»
Жаль лиш матусю, друзів і вірную,
Жаль так Саддама, і жаль так Дудаєва.
У дідівщині морозів з ялинками,
З їх героїново-хвойним сезоном,
За колисковими, майже безликими,
І за дошкільно-військовими зонами
Гуляє дитинство моє недоспіване,
З пальцем у носі, з пістоном в коробці.
Сином хозроти, за гривеник дівою,
Червоним Кибальчичем, атомним хлопцем.
Я ж бо стаю неодмінним і культовим
І в телевізор пуляю із пультика –
Там «Аль-Джазіра» показує мультики,
Злі та яскраві дратуючі мультики.
