Прогулянки під дощем не вкладаються в щільний графік.
На те, щоби бачити сни, залишається мало часу.
Дискутую зі світлофором про кризу місцевого трафіку
І шукаю можливість зійти із шаленої траси.
Я не знаю, скільки на двох нам обіймів відміряно,
І не знаю, скільки мені відміряно віршів,
Скільки неба, дерев і води доведеться побачити,
Та постійно здається, що мало би бути більше.
Покинути все, забитись в які-небудь хащі,
Жити в курені, визначати відстань за небом.
Але ти не захочеш. Пробиваю діру у графіку.
Проклинаю годинник і пробки. Їду до тебе.
