Та нє, ну звідки можуть бути зайві речі у людини, яку дратує рінгтон
Будильнику кожного ранку на власному мобільному?
Апріорі не може бути. Рінгтон міняти не можна, бо це буде зрада традиції,
Яку почали ще пращури, хоча вони не знали що у совкових будильниках
Можна змінити набридлий роками звук. Брязкіт заліза у круглій коробці,
Яку навіть втопити не можна, бо як прокидатися зранку?
Це як їсти фісташкове масло без хліба, коли воно свіже і ароматне,
Наче манерний запах випраної совісті.
Так, він вільний художник, людина яка для того, аби зіграти партію у тетріс
Спускається у підвал свідомості .
І це файно. І це по-панківськи чесно грати у тетріс жирними від масла руками
На совковому будильнику. Вдаючи що це правда.
Ніяких зайвих речей – це витатуювало наче конституція Трансільванії,
На спині валькірії, що працює крановщицею,
У нічну зміну на заводі сталеваріння.
Його психологічний портрет складається з його улюблених речей,
Ну і ще, можливо, улюблених телешоу, які він дивиться все по тому ж будильнику.
І його це пре. Його це вставляє як вставляє новий сорт сталі
Старого пропитого сталевара,
Що роками не ходить у відпустку, бо його чекає «надобраніч діти»,
О дев’ятій годині, по центральному каналу.
І цей його будильник – перепустка у світ вихідного дня,
Який починається за чверть понеділок.
І його це радує, бо є такі улюблені речі. Без яких неможливо уявити людину,
І тому він закурить, забивши у самокрутку
Половину вихідного дня.
І нехай йде дощ, нехай у нього немиті руки, яким заважає бруд,
Наче більмо очам крана на кухні,
Але це ще одна причина жити. А коли цей будильник через сотні років
Продадуть у рабство до Гвінеї,
Він скаже, чесно, бо він буде чесним як зубок часнику у майонезі:
«В мене не може бути зайвих речей. І мене е пре. Мене пре мій будильних,
Бо він мені більше потрібен наче проїзний квиток у автобусі,
Що прямує до океанів лави,
У полі з золотою від смогу пшеницею…»
