За перехрестям, за хрестом вікна ще мить,
ще ми такі теперішньо незрілі
митарствуєм (чи ні?), і мед стає, як мідь,
для перших наконечників на стріли,
що стрінуть струмінь ворогів і спинять гнів —
нестримане зашіптування крові
в тяжінні неба до землі, де час зогнив,
сосною в отверділий вп’явшись промінь,
де pro і contra промінять на грошодзвін
не треба хисту, знати б тільки міру
відмолювань гріхів і набавляння цін,
призначених за так, отриманих на віру.
