Хатину в селі – не якусь дерев’яну,
А мазанку справжню – нехай і стару,
Та чисту і світлу, дбайливо догляну.
Коли у турботах – навряд чи помру...
Кролів розпродав, а за ними - і клітку,
Бо схили травиці в сільському яру
Приватними стали. І виросли влітку
Високі паркани... Оце так часи…
Немає колгоспів - нема й заробітку,
Хоч бога благай чи Росію проси
Союзну державу селу повернути -
В ній гарно жилося... Або голоси
Від бід, що приносять оті баламути,
Нахлібників наших численна юрба.
Лише на селі се можливо збагнути,
А в Раді - навряд чи. В ній знають хіба?
І збагнуть навряд чи служаки в Кабміні -
В них інші проблеми, не наша й журба.
Зберігся б Союз, то раділи б донині...
Наразі країна останніх пасе...
Дивлюсь на батьків на пожовклій світлині...
