Холодна ніч… і я в широкім, темнім полі,
Побіля вогнища прилігши, задрімав.
Вогонь усе тьмянів,,, нарешті зник поволі…
Я до веселощів байдужим раптом став!
Хай, сірий попелу, ти вогнище собою,
Мов ризою, в короткий час зумів покрить, –
Я тішуся, що там вогню тремтячий прояв,
Я тішуся, що там червоний жар горить…
Хай череда годин нудних, понурих, сірих,
На душу, наче попіл, стеле повсякчас,
Ховаючи собою жар палкої віри, –
Нехай не видно вже… проте той жар не згас!
