Пішов інтелігент гуляти в ресторан,
Та в дверях з п’яним чоловіком зіштовхнувся.
Побачив він його жахливий стан
І мов від чумного від нього відсахнувся.
„Чого це ти нажерся як свиня?
Ти бидло, чортів син, а не людина!
Від тебе як від звалища воня!”, -
Кричить інтелігент, аж бризка слина.
П’янчуга відійшов, звільнив прохід,
Й інтелігент зайшов у світ богеми.
Тут страви і вино, немає бід!
Лишились за дверима всі проблеми!
Інтелігент і їв і пив, і танцював,
І хмелем наче медом упивався,
Жінок вродливих він увагу привертав,
Та врешті решт у волю нагулявся.
Потворний, п’яний, з матом на вустах,
За втіхи заплатив і до дверей поплівся.
Та з чоловіком в фраці і туфлях
У дверях зіштовхнувся, поглядом зустрівся.
„Чого це ти нажерся як свиня!
Ти бидло, чортів син, мужик поганий!
Від тебе як від звалища воня!”, -
Кричить інтелігенту голос бранний.
Коли пройшов у двері той панич,
Інтелігент побрів гулять навколо.
І як людську ти гідність вже не клич,
Усе іде по замкненому колу!
