Десь чорний лелека осиплеться тінню
на білий накип жовтавий квіт
ти заховаєш свій хрестик натільний
кислотні дощі розчинять твій слід
бачиш штрих-коди дротів угорі --
на Божій долоні -- то лінії долі
тобі хтось наврочив а потім здурів
замість болю лишив пожмаканий долар
дивись -- по дорозі розбиті знаки
в аскетичних алеях побіля узбіч
твої сни намагався розбити хакер
приплив чи прихід відійдуть у ніч
чому раптово у пальцях затерпкість
над нами зійшлися всі береги
і штучні русла мов грифелі стерлись
з твоєї долоні в підземні сніги.
***
Твої самотні кружляння
безлюдними перехрестями проваль
і хідниками зі старого коріння та бур’янів
я теж іду на твою холодну пустку світлофорів
болюче з пам’яті виїжджають
жовті автобуси із важким декадансом спокою
між нами щось починає розбиватися
скільки ще такої повільної зброї
яка не має реєстру навіть
у найдобріших міліцейських серцях
не втішає веселий клоун Mc’Donald’s
жонглюючи опалим листям із себе самого
на порожніх лавках у парку
твої слова шепоче збожеволілий ксерокс
штампуючи набридлі копії
особливо під час покровських дощів
хтось витер весь цей саунд із мене
а ти із очима Діогена
проходиш наскрізь
тримаючи в крижаних пальцях
сірі підсвічники чорнобривців
Спадщина політиків
Іще один солдат з України
помирає від ран в Іраку.
Кахлів сліпучі світлини.
На денці - безбарвний накип.
Не пов'язана з долею зірка
розлітається без бажань.
На долонях льодяники згірклі,
І згортаються тіні в скрижаль.
Тих нервових дерев заплутана стежка
веде у безвість несусвітньої тиші.
На вологих дошках тьмяніють рештки
фарби. Крізь рани - обріям ближче.
Покришка місяця котиться в прірву,
відпали від ран зболілі світлини.
Зникають назавжди льодяники згірклі
у віконному склі Господньої слини
Ікар безсоння
Залізним лезом ранку
перерізають найтонші
кольорові артерії сновидінь,
вагою твого минулого
є сни (і нетто, і брутто).
Як їх підняти, як визначити,
бо лежать чимось незрозумілим
на дні гранітної криниці іншого ранку
і затупилися леза, які вчора
були найгострішими.
Проміння безкінечно продовжує ткатися
у хаотичну вишивку на порожньому веретені
немитого вікна кімнати.
Мерехтять ледь обпалені
крила сірого метелика
біля перегрітої лампи,
прибився на ніч,
ніби заблуканий сон,
який не знає, що потрапив у пастку
та нікуди не вселився.
Тепер летить над безсонням
жовтих супермаркетів та FM-станцій.
Ледь лоскоче обпеченими крилами
неголене обличчя лісника, що вийшов
із серпневої нічної галяви
і ностальгійно дивиться
на золотаву жилу дороги.
Відблиски фар падають
на перегорілі лампочки
суцвіть безсмертника
й на сонного метелика,
що так і сидить на краєчку
чужого безсоння.
Розмите світло від леза ранку
Закидало по плечі невиспаного лісника
відрізаним сивим волоссям,
а він все намагається дістати втоплене
відро свого відображення із висохлої криниці.
Крок у павутиння
Коли підшипник місяця провалиться крізь лід
Янголи літатимуть беззмістовними sms -ками
Павутиння моїх ніг вже вступає у брід
Поміж тріщин у стелі пустками арабесками
Так я боявся розпорошитись об цей шлях
Той плач по щоках прокладе солоні рейки
Немов поранений птах чи іржавий цвях
Заб’є замкову щілину комети --таким буде рейтинг
Але різкість урвища й ранково-слизький дах
Занадто розмито--я розіб’юся об це галуззя
Ось шурхіт крил б’ється із затоплених шахт
Пелюстки мого серця в гіркому меду розітруться.
