|
// Проза
// Мініатюра |
Ти був праскою, я – білим полотном.
І ти розгладжував усі мої мрії,
Думки, спогади, всі мої спокуси,
Щоразу цокаючи вимикачем:
“Так треба, так краще”,
а я слухняно підкладала
під твої гарячі долоні своє тіло, душу,
бо аж занадто кохала,
аж занадто... |
Статистика твору:
слів - 129;
рецензій - 1.
|
Читати
далі... |
© Анжела Левченко,
26-11-2007
|
|
|