Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2605
Творів: 47418
Рецензій: 92238

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

ЯК ЖИТИ, КОЛИ ВІДЇЖДЖАЄ ДАХ

© Дон Педро, 18-05-2008
Маленька передмова:
16-го травня пізно ввечері до дона Педро завітали давні колумбійські друзі. А 17-го дон Педро вже зорганізував вечірку на їх честь. Після доброї вечері гості перейшли до вітальні, де насолоджувались справжньою міцною бразильською кавою, та не менш міцними кубинськими сигарами. Хтось потягував і інші міцні напої. Та Дон не був великим прихильником алкоголю, і тим, хто розділяв його погляди  запропонував перейти до більярдної, поганяти шари.
Окрім звичних столів під зеленим сукном  в кутку гральної кімнати знаходився невеличкий круглий столик на високих тонких ніжках. Він тримав на собі широку вазу покриту примхливими індійськими візерунками Ваза була наповнена кристалічним білим порошком,  утворюючи собою великою піраміду.
− Кокс? − швидко зметикував російський дипломат, кинувши на піраміду швидкий погляд.
Дон Педро зробив заперечливий рух долонею. Він добре знав, що кокс − то такий собі сорт вугілля, який  глибоко у надрах землі видобувають шахтарі. Білий порошок не мав до нього відношення. Добували його на поверхні і не зовсім шахтарі. Вірніше, зовсім не шахтарі.
− Подарок, − пояснив дон Педро дипломату, вказуючи на поважних колумбійців і добавив, − без домішків.
Дипломат з пошаною  скосив очі на колумбійців.
− Будь ласка, пригощайтесь, − гостинно заохотив дон Педро…
…А через деякий час  дона Педро накрила з головою непереможна хвиля натхнення. Не в змозі боротися з її шаленим тиском і не маючи бажання стримувати бурхливий потік фантазії,   він швиденько пройшов до кабінету при чому у російського дипломата, що бажав тіснішого знайомства з хазяїном склалось враження, що дон Педро у ритмі танго потягнув за собою якусь невидиму партнерку.  
Вже через півгодини  дон Педро знов з'явився серед гостей, Карі очі його ще блищали вогнем наснаги, а у руці він тримав плоди цієї наснаги − кілька друкованих папірців. Охочих почитати було багато, але російський дипломат випередив усіх.
−Какая изящная вещица! − закінчивши, вигукнув у захваті і тим вельми потішивши самолюбство дона Педро. Дон із задоволенням перечитав  твір і помітив, що його «вєщіца не тільки ізящная, а й дуже повчальна.  У Дона виникло шалене бажання ознайомити якнайбільшу кількість людей із цим шедевром. Тому він негайно підізвав секретаря і наказав йому вивісити цей твір на сайті ГАКу Справжні митці належним чином повинні оцінити його труд Але як не крутилась  голова дона Педро, досвідчений юрист у ній не дрімав. Тому про всяк випадок «во избежание»(як висловився його новий друг дипломат) неприємностей замість епіграфу він завбачливо написав:
«Усі збіги випадкові і не мають нічого спільного з реальними людьми і реальними подіями».  А романтик, що сидів у тій же голові розчулено дописав: « Присвячується, жінці, що надихнула мене»
Отже, розпочинаємо  з епіграфа:


«Усі збіги випадкові і не мають нічого спільного з реальними людьми і реальними подіями».

Присвячується
Жінці, що надихнула мене.

Жила собі дівчина. Звали її Неля. Вона працювала у  ірландському пабі і займалась тим, що розносила відвідувачам великі кухлі з темним елем. За зміну вона так зморювалась, що ледве доповзала до ліжка, де її зразу зморював тяжкий сон. Але навіть уві сні не залишали її вимогливі вигуки хазяїна паба:
− Нелю, неси скоріше елю!
Неля підскакувала у ліжку, збираючись нестись виконувати доручення, але зрозумівши, що то тільки сон, знесилено падала знов у ліжко. Та часто після таких пробуджень вона не могла заснути і від нічев'я брала і записувала огризком олівця свої римовані сни.
Незабаром, тобто  поза баром, бо паб, то по суті пивний бар, Нелю почали вважати неабиякою поеткою. Робота у барі зробила чоло Нелі похмурим, а язика гострим. Та манери її на жаль не відточились
Навпаки, вона перейняла звичку неохайних мужиків плюватись де попало і так, як була дуже здібною через деякий час використовуючи гострий язик навчилась дуже влучно плюватись. Робила це вона тишком і її слина зелена та гірка від  жовчі часто проїдала навіть брезентові штани дебелих вантажників.  
Але, навіть у темному житті Нелі був такий собі промінчик світла. Цей промінчик з'являвся у барі регулярно раз на місяць. Приходив одного і того ж числа, перед закриттям. Хазяїн вже за два тижні до приходу промінчика починав бліднішати і в кінці місяця його обличчя набирало  неприродної блідості, а Неля навпаки починала квітнути і коли з'являвся промінчик її щоки вже починали палахкотіти, як  квітучі ружі.
Дружина хазяїна запримітивши зв'язок між хворобливим видом чоловіка, та рум'яним личком Нелі, що наливалась, мов молодильне яблучко запідозрила недобре.
Не беручи до уваги промінчика, який сам того не знаючи і був тим самим подразником, що впливав на зовнішність хазяїна та служниці, дружина хазяїна зробила свої  висновки.          
Зробивши ці логічні, але  хибні висновки, вона побігла до відомої ворожки, щоб та остаточно підтвердила її правоту
Ворожка кинула на дерев'яний стіл із замусоленої торбинки скандинавські руни і зробила через Космос запит у верховного бога Одіна.
Одін, що від довгого висіння догори дригом мав трохи перевернуту точку зору дав, як завжди, тільки йому одному зрозумілу відповідь. І як завжди, ворожка зрозуміла її по-своєму, та переказала відповідь клієнтці. Клієнтка, тобто дружина хазяїна бара, як це теж завжди буває, сприйняла те, що сказала їй ворожка на свій розсуд. Вдоволена, вона розрахувалась з ворожкою і пішла далі.
Тепер її шлях лежав до знахарки.
− Служниця, що працює у барі мого чоловіка висмоктує з нього кров, − сказала вона знахарці.
Знахарка всадовила дружину на нестійку грубо обтесану табуретку, та дала  у руки алюмінієву мисочку.
− Держи над головою, − звеліла жінці.
  Потім стала у нею за спиною і розбила у мисочку, яку високо тримала в трясучих від напруження руках жінка три яйця.
Після цього вона забрала мисочку, поставила її на стіл і ложкою почала мішати яйця підвиваючи стиха:
− На морі-окіяні, на острові Буяні…    
Після закінчення тягучого співу, вона закотила очі і довго сиділа, чекаючи підказки від бога Велеса. Бо він завідував мертвими і живими. І безумовно знав, що робити зі знахабнілими вампірами.
А потім дала дружині хазяїна бара торбочку з насінням та сушеними травами.
− Звели вампірці вимити скрізь поли. Хай рухається задом від барної стійки до дверей. Як опиниться біля дверей, виштовхуй її надвір і більше не впускай. А підлогу помиту притруси цією сумішшю.  
Заспокоєна дружина розрахувалась зі знахаркою і з легким серцем побігла додому.
А Неля у той час носилась по прокуреному приміщенню бара ледь утримуючи у руках важкі кухлі з елем. Хоч робити їй це ставало все тяжче і тяжче. Бо з того часу, що сприйняла себе за поетку, враз відчула  якусь інтелектуальну огиду до фізичної праці. Зовні це ніяк не проявлялось, хіба що Неля стала частіше бризкати слиною на всі боки, псуючи не тільки одяг відвідувачів, а й дерев'яну підлогу закладу. Одне лиш втішало її. Завтра повинен прийти той, кого вона чекала цілий місяць.
− Нелю!  Кружку елю сюди! − хазяїн перехватив тугеньку пачку грошей тонкою резинкою.
Неля швидко підлетіла з кухлем.
− Все, гроші для Даха приготовив, − жбурнув пачку до маленького сейфа і з грохотом закрив дверцята, − можна розслабитись.
Він витер холодний піт з блідого чола і жадібно припав до кухля. А Нелю аж трусило від захвату. Нарешті вона дізналась ім'я коханого.
Останні часи роботи вона пурхала від столика до столику, а в голові у неї виспівували римувались слова.
Мій Дах надійний
Мій Дах красивий
Мене прикриє
Мене не кине.
Рима звісно, нікуди не годилась, та й слова були трохи незугарні, але що можна ще скласти в просякнутому цигарками приміщенні, геть наповненому п'яним гамором. Простенькі фрази, що як мантри повторювала собі під ніс Неля порхали серед міцних словечок відвідувачів яскравими колібрі.  

Мій Дах надійний
Мій Дах красивий
Мене прикриє
Мене не кине…

…І прийшов вечір, і опустилась на землю ніч, і знову настав ранок. Щаслива Нелі бігла на роботу.
Замість хазяїна її зустріла хазяйка. На Нелине запитання: «А де?..» − не чекаючи продовження відповіла:
− Захворів − і міцно стулила губи у ниточку.
Ця ниточка не віщувала нічого гарного. Це Неля знала точно. Тому розпитувати не стала. Та і не хвилювали її зараз такі речі  ані на краплю. Райдужний настрій не зникав. Не бачила Неля грізного погляду хазяйки, від якого навіть відвідувачам ставало не по собі. Вони швиденько вихиляли бокал другий і майже не бігцем зникали за дверима.
А потім хазяйка і зовсім безцеремонно заявила самим товстошкірим клієнтам, що у зв'язку з генеральним прибиранням паб зачиняється. Вона заставила Нелю ретельно вимити підлогу в усіх кутках, вона ходила за нею і вказувала довгим пальцем:
− Ось тут підітри… А там… що, не бачиш?
І домоглась таки того, що Нелю покинув її райдужний настрій. Як для витонченої натури, якою вона стала це прибирання перетворилось у катування, яке здавалось, ніколи не закінчиться. Вона люто терла шваброю вже біля самого порогу, як хазяйка зненацька крикнула:
− Досить!
Нелі зітхнула з полегшенням. Ще мала надію, що  вспіє підмалювати губи до приходу коханого.  Та хазяйка раптом схопила її за грудки і процідила бризкаючи слиною не гірш за Нелю:
− Ти більш тут не працюєш, гадино! Вимітайся! − і з силою штурхнула дівчину у двері.  
Спиною їх відчинивши Неля мабуть так і покотилась би з порогу, але чиїсь міцні руки підтримали її,  не давши втратити рівноваги.
− Куди так поспішаєш, красуне?
Він! Її Дах! Це він вперше розмовляв з нею! Він вперше звернувся до неї! Гостренький язичок Нелі згорнувся смирненьким калачиком, а личко зашарілось, як маків цвіт.
− Ти тут працюєш? − продовжувати розпитувати парубок.
Неля, спиною і всіма ребрами відчуваючи, як вона тільки що з тріском вилетіла з бару, заперечливо помотала головою, мовляв, ні, не працюю.
− Слухай, − несподівано попрохав її хлопець, − почекай мене трохи, я зараз швиденько туди заскочу, − кивнув у сторону паба, − і прогуляємось трохи. Добре?
Неля енергійно закивала головою.
Вона провела закоханими очами Даха і застигла у чеканні, наче соляний стовп. А Дах, зайшовши у напівтемне приміщення пабу, застав хазяйку за дивним заняттям.  Тримаючи в одній руці торбинку, другою вона витягувала звідти  повну жменю  сухої трави, і широкими рухами посівала перед собою цим сіном підлогу бара.
− Бог в поміч! − поздоровкався здивований парубок.
− Казали боги, щоб і ви помогли, − грайливо відповіла хазяйка.
− Я за грошима, − збентежений поведінкою хазяйки сповістив Дах.
− Ой лишенько! −  жінка театрально закотила очі, − а чоловік, здається ключа не залишив.
− А де сам?
− Десь у справах подався. Та ви не переймайтесь, приходьте завтра, він обов'язково з'явиться.
Другого разу Дах швиденько би розібрався що до чого. І хазяїна би знайшов і гроші б забрав. Та надворі його чекала гарна дівчина. І махнувши рукою, мовляв завтра, так завтра, він швидко вискочив  надвір.
Неля стояла все так же остовпіло не зрушивши ні на міліметр. Дах підхопив її під лікоть і вони рушили удвох, назустріч квітучому світу.
І знову опустилась на землю ніч і знову Неля лежала у ліжку, та нарешті замість нічних кошмарів бачила перед собою кохане обличчя.
− Ти мій Дах, − прошепотіла вона йому, куйовдячи ніжно його волосся
− Дах? − перепитав він її. Трохи подумав і згодився, − Еге ж Дах. Я твій надійний Дах.
І притиснув до широких грудей. А потім припав до неї палким поцілунком. Гострий язичок Нелі задрижав від нетерплячки. Проник глибоко і жарко… Він так довго лежав принишклий, весь насичений ядучою жовчу, що  нарешті, отримавши свободу бажав висолопитись якнайдужче.
Чим міцніше цілувала Неля хлопця, тим більш слабим він становився. Отрута, яка стікала з її язика губила її ж любов.
− Нелю, − ледь чутно прохрипів Дах, − Нелю… Мені здається… мені здається я від’їжджаю…
− Ти шуткуєш, − не повірила йому Неля і впевнено додала: − ти не можеш від'їхати, адже ти −мій Дах.
Очі у хлопця помутніли. З великим зусиллям він кивнув головою.
− Я твій Дах, − прошепотів наостанок, − я твій Дах і я від'їжджаю…
Нелин Дах зітхнув наостанок і остаточно від'їхав і інші світи. А Неля залишилась без Даха.
Згодом вона трохи отямилась і навіть примудрилась без нього отримати вищу освіту. Вона знову почала складала вірші, бо це вже було її професією,  але віршам не вистачало  Даха.
В інституті вона вийшла заміж за миршавого очкарика із дивним прізвищем Чердачок.
Та зватись Нелею Чердачок  їй не подобалось, бо хто буде серйозно сприймати  поетку з таким прізвищем? Яка пише вірші без Даха…
Для благозвучності і у пам'ять про свою любов вона взяла собі псевдонім Дахнелі. Недоброзичливці зразу ж звинуватили її  у намаганні примазатись до відомого режисера. Та Нелю це не обходило.
Не маючи Даха вона безконтрольно бризкала на навколишніх слиною,  витрачаючи її у такій кількості,  що жовчі в організмі залишилось зовсім мало і її  перестало вистачати  на особисті потреби організму.
В результаті заслабла печінка, з'явились камені у жовчному міхурі  а язик, розбещений великими порціями гіркої отрути, переставши одержувати звичну дозу потроху тупився.  
Чердачок, від постійного забивання його словесними баталіями все більш скукожувався, втрачаючи останні здорові думки і все частіше  старався від'їхати кудись подалі, посилаючись на затяжні командировки.  
Просинаючись близько опівдня, вона робила собі кави, повільно випивала її, встигаючи за цей проміжок часу викурити ще й дві цигарки, потім йшла у ванну кімнату, хлюпала в обличчя холодною водою, трохи приводила себе  у порядок, а потім сідлала охлялого Пегаса і потрюхуючи на ньому їхала до Парнасу з однією метою: посіяти там роздор, та виваляти у багнюці все те, що нагадувало любов.
Адже любов не приходила до неї, бо в неї не було Даха. І трагедія полягала в тому, що без Даха вона  не могла зрозуміти: Щоб Знайти Його − Треба   Прийняти Любов.









Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Все стало на свої місця

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдана, 06-07-2008

Страшний та безсердечний капіталістичний світ

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© М.М., 18-05-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.82595992088318 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …