

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	750
Творів:	11345
Рецензій:	17200

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Пригоди Сніговичка (23-25)

© Олексій Тимошенко, 16-05-2008
Зустріч із Астронавтами Сніговичок вийшов із будинку, в якому проживала вчителька Марія Григорівна, всміхнувся, бо навколо кружляли лапаті сніжинки, а Північний вітерець наспівував веселу пісеньку, та пішов по вулиці. Найцікавіше, найдивовижніше в нашій історії – це те, що Сніговичок вже тут був! Так-так. Він ще раз уважно роззирнувся навколо себе і зробив висновок, що це дійсно та сама вулиця, на якій він познайомився із мрійником та фантазером Віктором Вікторовичем Книголюбом, і не просто познайомився, а побував у нього в гостях. І якби Сніговичок знав, що Юрась Крапочка проживає тут неподалік – він би не втратив стільки часу! Хоча з іншої сторони, якби він одразу знайшов Юрася, то не побував би на Новорічному Карнавалі, не побачив би справжнього Діда Мороза, і не поспілкувався із симпатичною вчителькою Марією Григорівною. Зненацька Сніговичок почув знайомий голос: - Сніговичку! Привіт! Сніговичок розвернувся і побачив Віктора Вікторовича Книголюба, який разом із своїм другом Федьком вийшов із під’їзду будинку, повз якого проходив Сніговичок. - Давно не бачились! – додав Федько. – А ти не знайшов свого Юрася? - Ні. Поки що не знайшов, але пошуки тривають! - Зрозуміло. - А ми збираємось ... – і Назар показав пальцем на небо. - Куди? – здивувався Сніговичок. - Ну, пам’ятаєш, ми тобі пропонували.. - А-а.- згадав Сніговичок. – В космос! - Єгеж! Тільки тепер Сніговичок помітив, що у хлопців замість шапок – справжні шоломи. Він звичайно не знав, що вони не були призначені для використання їх в якості елементу космічного одягу, бо найчастіше такий шолом вдягав батько Віті, коли сідав на свого старого і сердитого мотоцикла. Тож Сніговичок із повагою подивився на хлопців і подумав: «Молодці!» - А тітонька? - Хо-хо! Що нам тітонька? - Є-є.. ми домовились. - Аякже, –підтвердив Федько. - Ми обіцяли поводити себе чемно. Не ризикувати зайвий раз. Без потреби. - І тітонька погодилась. Ми ж їй всієї правди не сказали.. - Половину правди.. - Четвертину. - Точно. Головне, що вона не хвилюється.. Тобто ми так думаємо. - До речі, Сніговичку, пропозиція залишається у силі, – сказав Вітя, - якщо хочеш.. тобто, якщо в тобі ще палає вогник мандрівника, якщо в тобі ще живе прагнення відкрити незвідані землі.. - Побачити інші світи.. - Інших людей.. - Або не зовсім людей.. - Чи взагалі не людей! - І ти не побоїшся.. - Зв’язати свою долю... - Із двома.. - Хоробрими.. - Сильними.... - Мужніми.. - Винахідливими... - Астронавтами! – закінчив промову Вітя. - То ми могли б прийняти тебе, звісно, тимчасово. Поки що.. - продовжив Федько. - До складу нашої команди! - Точно! - Звісно, якщо капітан нашого корабля не буде заперечувати... - І штурман.. - Єгеж. І штурман. - А якщо ти покажеш, що теж... - Хоробрий... - Сильний... - Мужній... - Винахідливий... - Астронавт! - То ми могли б.. - Прийняти тебе на службу на наш корабель «Зоряний!» - А це така честь! - А що треба робити, щоб капітан і штурман не заперечували? – поцікавився Сніговичок. - Ну..- Назар подивився на Федька. – думаю, що штурман не буде висловлюватись проти. Федько теж кивнув Віті, а Сніговичку сказав: - Капітан теж. - Ну то як? - Я...я...- Сніговичок деяку мить подумав, і вирішив, що нічого поганого в тому, що він разом із такими гарними, сильними, мужніми, винахідливими хлопцями злітає куди-небудь немає. Тому він закричав: - Я погоджуюся! Астронавт Сніговичок та команда “Зоряного”. В самому куточку двору, за старенькими дерев’яними сараями, що вже помітно похилились від часу, і де було трохи простору, не заваленого ні піском, ні іншими будівничими матеріалами, під тінню старих дерев знаходилась якась загадкова споруда. Вона була дерев’яною з рідким вкрапленням металевих листів і мала форму симетричного конусу з тонким шпилем на самій вершині. Видно було, що цей витвір мистецтва був зроблений не руками майстра, а скоріше людиною, яку не дуже цікавив естетичний вигляд свого твору. З конструкції де-не-де стирчали товсті іржаві цвяхи. В деяких місцях на дерево були набиті ще дві-три дощечки. Приблизно по центру цієї незвичайної споруди знаходилось кругле віконце. А може і не кругле. - А це – що? – запитав Сніговичок показав пальцем на конструкцію. - Це космічний корабель, – з гідністю відповів капітан Вітя. - Ну, ясно. І ми зібрались... - Та чого ж, – Вітя здвинув плечима. - В космос. Правильно я кажу? - Єгеж!- підтвердив Федько. - І надовго? - засміявся Сніговичок - В космос? - А це, Сніговичку, як вийде! - Сніговичку, та ти не хвилюйся так! Ми ж повернемося! - вирішив заспокоїти його Вітя. - Ну, звичайно!! - Слухайте! – раптом промовив Сніговичок. – А ви впевненні, що мені можна .. з вами? - Ну, не знаю, - відповів Вітя – Чесно кажучи, я не знаю, чи витримає наш корабель додаткову вагу. Штурман «Зоряного», астронавт Федько, чи є у нас можливість для того, щоб взяти на борт ще одного астронавта? - Штурман «Зоряного», астронавт Федько доповідає: ми можемо прийняти на борт ще одного астронавта. За своїми технічними характеристиками „Зоряний” може прийняти на свій борт ще одного астронавта. - Добре. Тоді..- Вітя замовк. - Що? – запитав Сніговичок. - Ми повинні перевірити тебе і з’ясувати, чи готовий ти до космічної подорожі. -А не можна без перевірки? - Вибач, Сніговичку. Не можна. - Ну, ладно. Тоді я готовий до іспиту. - Тоді - розпочав Вітя. - Питання перше. З якою швидкістю рухається космічний корабель у гіперпросторі. - Зі швидкістю світла, - навмання відповів Сніговичок. - Правильно. Що повинен робити астронавт, якщо його корабель буде атакований у космічному просторі? - Включити прозору захисну оболонку! - Правильно! - Якщо при виході з гіперпростору, координати місця призначення не відповідають тим, які визначались при зануренні у гіперпростір, що повинен робити астронавт? - Перевірити координати та карту зоряного неба! - Не правильно! - Чому? - здивувався Сніговичок. Він так захопився цією грою, що відчув себе справжнім знавцем космічної справи. - Звичайний астронавт це не може робити. Цим у нас займається капітан корабля, – з усмішкою відповів Вітя і простягнув руку. - Вітаю, астронавте! Ви склали іспит. Можемо стартувати. І астронавти по черзі почали залазити всередину космічного корабля „Зоряний”. Коли Сніговичок уважно роздивився каюту, то відмітив, що вона була гарно обладнана. Справді, все було на місці - декілька рядів різнокольорових лампочок, які весело миготіли вогниками, якесь сплетіння залізних трубочок, скляні колбочки, нарешті, три крісла. Ну, і, звичайно, невеличкий столик у стіни з монітором над ним. - Це Центр Управління! - показав на нього Вітя. – Звідси ми здійснюємо управління кораблем. - Дуже добре, - схвалив Сніговичок . От що значить науково-технічний прогрес! - А це що? - він показав на невеличкий чорний ящик, який знаходився на протилежній стороні від Центру Управління. - Це - гіпердвигун!- з гордістю відповів Назар. – Наш власний винахід! - Ясно. А де я буду сидіти? - На цьому кріслі! - Гаразд, на кріслі, так на кріслі! - Зайняти свої місця! - скомандував капітан корабля „Зоряний” Вітя. Команда швидко сіла на свої місця. - Перевірка готовності до старту! Штурман космічного корабля „ Зоряний”. -Корабель готовий до старту! - Астронавт Сніговичок. - Усі системи працюють нормально. - П’ять - чотири- три – два - один. Старт. Вітя натиснув пальцем правиці на маленьку червону кнопку, що знаходилась під монітором. Дивно, але увесь корабель почав трішки хитатись. Сніговичок тихенько усміхнувся. „Ні, ці астронавти такі кумедні! І він запитав: - Капітане, дозвольте звернутись. -Так, астронавте Сніговичок! - А куди ми рухаємось? Тобто, куди летить наш космічний корабель? - Звісно куди! В іншу галактику! – відповів капітан. Сніговичок подивився в ілюмінатор і звичайно йому здалось, що там, назовні нічого не змінилось. Принаймні загальна картинка залишалась така сама – старе дерево, купа піску під ним, дошки, звалені під сараєм. - Штурман космічного корабля „ Зоряний”, тримати курс на планету Кришталева. -Слухаюсь, тримати курс на планету Кришталева. Раптом по корпусу корабля сильно щось вдарило. - Капітане! Тривога! - закричав астронавт Федько. - Схоже нас атакують. Вітя підскочив до маленької залізної трубки, яка стирчала зі стіни і припав до неї одним оком: - Капітане, нас переслідують космічні пірати. - Чиї кораблі? - Якщо не помиляюсь - це військова флотилія...є не можу впізнати.. - Капітане! - весело закричав астронавт Сніговичок. - Давайте включимо захисну прозору оболонку! - Відбій, астронавте. Будемо занурюватись у гіперпростір. Приготуватись до занурення. - Слухаюсь „приготуватись до занурення”. – Федько витягнув звідкись якийсь пристрій, в якому досвідчена людина впізнала б частину радіоприймача. Корпус корабля ще раз затремтів від потужного удару. - Капітане! - закричав астронавт Сніговичок. – Нас знову атакує військова флотилія.... є не можу впізнати! - Без паніки!!! Астронавте Федько! - „Зоряний” готовий до стрибка у гіперпростір!!! - Починаємо стрибок!!!! Один – два!!! Готово!!!! Гіперстрибок завершено, через декілька секунд корабель вийде на орбіту планети Кришталева. - Ух! - видохнув Вітя. - А я вже злякався. Могли цього разу.... -А що було б? - поцікавився астронавт Сніговичок - Ну, нас могли пошкодити!! - Або перетворити на попіл! – висловився Антон. - Або закинути в чорну діру в інший бік галактики! - А могли взяти і в полон. От тоді б було! - Ну, гаразд, – зітхнув з полегшенням астронавт Сніговичок. - Добре, що ми втекли. - Капітане, - сказав астронавт Федько. - Через декілька секунд ми на місці. - Приготуватись до посадки!! Корабель знову завібрував, навіть легенький удар від поштовху і той був дуже схожим на реальну посадку корабля. Хлопці по черзі зняли шоломи. На дитячих обличчях сяяли усмішки. Всі були задоволені. - Планета Кришталева, - пояснив астронавт Федько спеціально для Сніговичка. - Нас повинні вже зустрічати. - Команда „Зоряного”! - наказав капітан. –Приготуватись до виходу на Кришталеву. На планеті їх зустрів свіжий вітерець і привітне сонечко. Було холодно. Сніговичок вдихнув на всі легені повітря і здивовано сказав: - Треба ж, а повітря майже таке, як у нас в місті. - Правильно, - погодився Вітя. Майже. Але дихати їм довго не можна. Планета Кришталева дуже забруднена. Сніговичок глянув навкруги і усміхнувся: - А що, і місцевість дуже схожа на нашу. Він показав правицею на скупчення стареньких сараїв, купу піску біля корабля, старий стіл, що стояв перед великим гіллястим деревом. - Ну, звичайно, схожа!- підтвердив астронавт Федько. - У Всесвіті - міліарди планет. То чому б не бути Кришталевій схожою на нашу планету? -„Може і так!”- подумав Сніговичок. - Крім того, вона не просто схожа, вона майже однакова.. - продовжував Федько. - І це не суперечить ніяким космічним законам. - Ну, якщо так.. -Штурмане! - подивіться на пошкодження „Зоряного”. Федько витягнув із кишені ключ і пішов до правої сторони „Зоряного”. - Доповідаю. Корабель отримав незначні пошкодження від нанесення бойового удару під час переслідування. У них занадто слабка зброя. Сніговичок теж підійшов до корпуса і здивовано торкнувся обпаленого дерева. Воно було ще теплим. „Дивно”, - подумав Сніговичок. - Як там місцеві жителі? Штурман Федько витягнув з кишені щось схоже на мапу, уважно подивився і відповів: - Нормально, вже йдуть. Сніговичок усміхнувся. Особливо смішно йому стало, коли із-за сараю з’явилось двоє маленьких хлопчиків. Сніговичок їх не знав, але це були брати-близнюки Сашко та Ігор Майданюки, які жили у будинку Віті, але у сусідньому під’їзді. - Жителі планета Кришталева вітають Вас, мужні астронавти, що прилетіли з далекої планети Земля! - Астронавти космічного корабля „Зоряний” вітають жителів планети Кришталева! - Як пройшов політ? - В цілому можна сказати, що нормально. Щоправда, на нас напали космічні....є-є не змогли впізнати і ми ледве втекли. Брати подивились один на одного. - Треба звернутись в Раду Ліги Дружніх Планет для того, що вона прийняла необхідне рішення. Останнім часом випадки нападу стали дуже частими. - Ви привезли те, що ми просили? - Звичайно, – відповів Вітя. - Зараз я принесу. Він заліз назад у корабель і повернувся через декілька секунд. В руках він тримав маленьку червону коробку. - Жителі планета Кришталева прийміть подарунок від жителів планети Земля. Тримайте, – Вітя урочисто передав коробку в руки одного з братів. Сашко (або Ігор) обережно відкрив її і всі присутні побачили в ній щось схоже на ... компас. - Від імені усіх жителів планета Кришталева ми оголошуємо вам подяку. Близнюки схилили голови. Команда „Зоряного” зробила те ж саме. Сніговичок теж приєднався до ритуалу. - Ви врятували не одне життя. Але і ми хотіли б вам дещо подарувати. Прийміть цей дар. Ігор (або Сашко) простягнув руку. Вітя зробив крок вперед і взяв подарунок. На його долоні Сніговичок і всі інші побачили маленького механічного годинника. - Як! - хлопці з Землі були вражені. - Ви даруєте нам Володаря Часу?? -Так!! - Але ж це такий подарунок.... Йому ж немає ціни! - Не так важлива ціна подарунка, як гості нашої планети, що до нас прибули!! - Дякуємо і вам, жителі планета Кришталева! – зворушено відповів Вітя. Брати кивнули і чемно сказали: - Бажаємо вам гарного шляху. Астронавти зайшли до космічного корабля і сіли на свої місця. - Капітане! - звернувся до Віті астронавт Федько. - Як же це вони змогли зробити? - Не знаю. Ну, нам же він потрібен? - Звичайно! Але звідки вони могли дізнатись про це? - дивувався Федько. - Ми з ними маємо багато спільного. Сніговичок мовчки вислухав міркування хлопців і запитав: - А що ви будете робити із Володарем Часу? - Насправді, це не зовсім точна назва, - відповів Вітя. – За своїм призначенням це більше Змінювач Часу. А що з ним робити? Ну, так можна ж багато цікавих і потрібних речей зробити! Правильно, Федько? - Єгеж, - підтвердив астронавт Федько. - Я, наприклад, хотів би зазирнути у майбутнє, так, років на двадцять уперед. - Це ж навіщо? - не втримався Сніговичок. - А подивитись, чи стану я таким самим нецікавим, як і усі дорослі. І взагалі - я не хочу ставати дорослим. - Чому? - Бо дорослі багато чого не помічають навколо себе. Вони ніби знаходяться в іншому світі. А мені подобається той, в якому ми існуємо. От мій старший брат, Ярослав, він був такий! - А що, він теж літав в інший бік галактики? - Ще як! І не лише. Він, якщо хочете знати, одного разу зумів потрапити на декілька тисяч років в минуле! - Та невже? - Угу. На багато - багато років в минуле. Це точно, - підтвердив Вітя. - Так от він там хотів врятувати від пожежі якусь бібліотеку. -І що? - Не вийшло. Але спроба була чудова. А сестра Антона? Надька. Вона теж мала чудові здібності! Розповідали, що вона допомогла вилікуватись від якоїсь важкої хвороби багатьом людям. Я правильно, кажу, Вітя? - Це було декілька років тому. Перед початком її дорослості. Тоді в Китаї багато людей захворіло. А вона змогла їм допомогти. - А тепер і Ярослав і Надька стали дорослими і більше думають про себе, а я не хочу, - категорично заявив Федько. - Але ти ж виростеш! - Ні! - хитнув головою Петя. - У нас же є Володар Часу. - Зрозуміло! - Ладно, досить розмов. Команда, приготуватись до старту. Штурман... - Космічний корабель „ Зоряний” готовий до старту! Тримаємо курс на планету Земля! - Астронавт Сніговичку! - Усі системи працюють нормально. - Добре, - Вітя вдягнув шолом. – Приготуватись до старту... П’ять – чотири- три- два- один. Пуск. - Капітане,- через декілька хвилин сказав астронавт Федько. - „Зоряний” готовий до здійснення гіперстрибка! - Добре. Приготуватись. Два-один. Пуск. Політ проходив нормально. За мить астронавт Федько подивився у свою трубу і радісно закричав: - Можна приготуватись до посадки. - Ура!! - закричав капітан Вітя. - Ура!!! - підхопили астронавти Сніговичок та Федько, і почали підкидати свої шоломи вгору. Голосніше усіх кричав астронавт Сніговичок. - Ну все! - сказав Вітя. - Наступного разу, ти, Федько, будеш капітаном, бо я вже останні три рази був, твоя черга. -Добре. - охоче погодився Федько. - А я буду старшим помічником капітана корабля, або ж штурманом! - підтримав розмову Сніговичок. – Ой! А можна я з вами ще полечу? - Можна, - відповів Вітя. - Тільки тобі, Сніговичку, прийдеться пройти підготовку астронавта, бо ти погано почуваєшся у гіперпросторі. - Добре. Пройду. - Слухай, Вітя! І часто ви так подорожуєте? - Ну, пару раз на тиждень. Ти ж бачиш, Сніговичку, яка це відповідальна справа. - Так. – погодився Сніговичок. – А як давно ви почали це ... подорожувати? Вітя замешкався. - З тієї пори? як ми винайшли гіпердвигун. - Не винайшли, а знайшли. В музеї. - Вкрали? – злякано запитав Сніговичок. - Та ні. Нам подарували. Щоправда, я ще хотів попросити трьохколісну циклонету з відкритим кузовом і двоциліндровим двигачем, яка колись, за переказами, належала агроному Гамбургеру, але... Без гіпердвигуна подорожувати між планетами у галактиці неможливо. А раніше ми в основному плавали на Летючому Корсарі у Далекі Невідомі Країни та літали на Повітряній Кулі. Теж було цікаво. Прикро, що тебе з нами не було.. - Вітя, а що ви подарували, ну, жителям тієї планети.. - Та цеж і була частина гіпердвигуна! - Хлопці, так це ж був...- не втримався Сніговичок. - Компас! - А де інша частина гіпердвигуна? - А ось це - найголовніше! Вона ось тут! - Вітя постукав пальцем по своїй голові. - Це наша фантазія. - Саме тому за ілюмінатором нічого не змінювалось? - Угу. - А не жаль було дарувати? - Та ні, дрібниці. Їм же потрібно!! На Кришталевій планеті ще не вміють подорожувати в інші світи. Чому б не допомогти? А потім, ми ще щось придумаємо таке!! - засміявся Вітя. – Що ж, команда «Зоряного», слухай мій наказ: - Залишити Кімнату Центрального Управління «Зоряного». Містер Орест Паперовий Долар Містер Орест Паперовий Долар був засмучений. Після розмови із лейтенантом Петриком Бувайликом він почав ходити по своєму кабінету і міркувати. Щось тут не гаразд. Не так планувалося, як вийшло. Справа в тому, що містера Ореста не зовсім влаштовувало таке пограбування. Звичайно, можна припустити що пограбування взагалі його не повинно влаштовувати. А кому сподобається, що до їхнього дому ( а дзеркальний Банк містер Орест щиро вважав своєю власністю), увірвуться непрохані гості і викличуть переполох? Правильно, нікому із дбайливих господарів це не сподобається. Втім такий висновок наших міркувань зовсім не означає, що містер Орест поганий господар і не дбає про свою домівку. Якраз навпаки, він був досить ретельним, охайним і можна навіть сказати жадібним. Чому ж він спочатку зрадів пограбуванню, а тепер от почав хвилюватись? Вірогідно, містер Орест нічого не зробив, щоб допомогти лейтенанту Петрику знайти злодіїв. Виходить містер Оресту гроші не були потрібними... Невже містер Орест Паперовий Долар почав змінюватись і тепер вже його можна називати не містером Паперовим Доларом, а наприклад, «містер Орест Пусті Кишені», або ж «містер Орест Щедра Душа». Невже цей дядечко, що колись у дитинстві забезпечував жителів міста ялинками та парасольками, тепер не турбується про свої збереження? Якраз - ні! Містер Орест навпаки ще більше турбувався про стан свого гаманця. Та останнім часом справи його йшли не дуже гарно, от і вирішив він трішки допомогти збільшенню свого капіталу . Тим більше що про поїздку до далеких країн думала не тільки злодійка - Марічка, і містер Орест Паперовий Долар.. - Все! – поставив крапку у своїх міркуваннях містер Орест. «Треба не думати, а діяти,» - ляснув він себе по кишені смокінгу, бо там лежав квиток на літак до Далекої Південної Країни. Містера Ореста кликала в далеку дорогу подорож і можливість гарно відпочити: смачненькі напої, весела музика, терпкий смак моря та тепле сонечко. І це тоді, коли тут, в місті, падає сніг та віє північний вітерець. Романтика! Містер Орест витягнув із сейфа невеличку валізу, відкрив її, подивився на ті скарби, що там лежали, а саме - охайно складені різнокольорові купюри. Задоволено усміхнувся. Закрив валізу і пішов вдягатись. Сів у свої шкіряне крісло. Перед довгою дорогою. І перед його очима з’явилась наступна картина: Жовтогаряче сонце. Пісок. Блакитне море. Пальми. Купа людей лежать на пісочку. А він, містер Орест Паперовий Долар, ходить у смокінгу по пляжу. Туди-сюди. Туди-сюди. А всі присутні відпочиваючі шепочуть: « О, це містер Орест Паперовий Долар, відомий бізнесмен зі Сходу! В нього купа грошей!» Всі по черзі підбігають до Ореста, просять із ним сфотографуватись, а він же добрий, нікому не відмовляє! Хоча міг скористатись слушною нагодою, адже за таку можливість кожен бажаючий просто повинен заплатити Оресту. Та хай вже! В нього, Ореста Паперового Долара, цих грошей, як зірок на небі! Раптом починає нав’язливо дзвонити телефон. Містера Орест деяку мить вагається: піднімати слухавку чи ні. «Підніму!» Хай всі бачать, який в нього гарнесенький телефон із чистого золота. - Містере Орест? Голос, який лунав із слухавки, був знайомий Оресту. - Так, це я! – обережно відповів банкір. - Це лейтенант Петрик Бувайлик! Ми знайшли пограбоване з вашого банку. - Знайшли?! – вражено перепитав містер Орест. Він аж підскочив зі свого крісла. Але ж.. - Так. Знайшли. Чекайте на нас... - Так. Добре... Містер Орест поклав слухавку і відчайдушно затупотів ногами. Така операція зірвалась! Які були надії! Які сподівання! У-у – у ! «Як же я втомився!» З такою думкою містер Орест Паперовий Долар гепнувся у своє шкіряне крісло. Він знову був у своєму кабінеті. А його мрії, його міраж почав поволі зникати. Спочатку за хмарами заховалось жовтогаряче сонце, зникли пісок та пальми, почало висихати блакитне море... «Ні! Цього не може бути» - захвилювався містер Орест Паперовий Долар. «Байдуже, що вони там знайшли, в мене ж є квиток»
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0103890895844 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design