Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2612
Творів: 47572
Рецензій: 92413

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастичний детектив (уривок)

ЧЕРВОНИЙ ТА СИНІЙ

© Маріанна Малина, 12-05-2008
Уривок з роману

                       Хто знає про те, що далеко за туманними хвилями є прекрасний світ мрії?
                                                                                                                           Чаньський афоризм

У метро людно. Всі вже напідпитку, тому в локомотиві панує атмосфера свята та братерської любові. Одягнутий у Діда Мороза бродячий музикант, з натуральним червоним носом та накладними вусами,  душевно грає на баяні, забувши про гроші.
Я сиджу і спостерігаю, як молодий хлопець,  у костюмі Мефістофеля ( ріжки, хвіст та чорна накидка, підбита із середини червоним) показує трьом Снігуркам, у коротеньких блакитних шубках, фокуса.
З великого чорного циліндру (Мефістофель спочатку демонструє, що там нічого нема) він дістає силу-силенну блискучого «дощику» та вішає дівчатам на шию, ті задоволено хихотять і переминають стрункими ногами. Потім хлопець робить магічні паси над  циліндром  і витягує звідти живого білого кролика.
Дівчата вищать із захвату.
— А тигреня можеш витягти? — запитує одна.  Хлопець саджає невдоволеного кролика знову до циліндру, робить паси й витягує звідти іграшкове плюшеве тигреня та віддає його Снігуркам.
Дівчата знову вищать.
Потім запитують:
— А де ж кролик?
— Он де він! — вказує на мене хлопець. І справді в мене на руках опиняється цілком матеріальний кролик, який роздратовано пряде вушками та сердито дивиться на мене  рожевими очима. Видно йому зовсім не до вподоби, що з ним так поводяться. І він через секунду, боляче брикнувши  мене задніми лапами, тікає геть і зникає в натовпі.
Мефістофель підморгує мені. «Зараз скаже, що мені треба прямувати за білим кроликом», — подумки усміхаюся я.
Хлопець нахиляється до мене і я чую біля вуха нарочито таємничий з підвиванням шепіт:
— Ні … Тобі не треба за білим кроликом. Здається, ти вже на місці — у Країні Чудес… — Відступає на півкроку.
Продовжує:
— Краще подивися, що в мене в руках! —  він театрально розкриває свого червоно-чорного плаща, помахує ним, потім підносить до мене руки і відкриває долоні,  на яких в одній руці цукерка в червоному фантику, а на другій — у синьому.
— Яку вибираєш?  — лукаво дивиться.
— А можна дві? — усміхаюся у відповідь.
— Можна, — хитро поблискує очима він. І через мить цукерки плавно підіймаються у повітря та летять мені до рук.
Дівчата в захваті, аж заходяться виском.
Мефістофель  ще раз підморгує:
—  Все буде добре! Не сумуй, красуню!

Вдома тихо. Я люблю тишу. Заходжу, акуратно поправляю різдвяний віночок на дверях. Потім знімаю пальто і лишаюся в срібній вечірній сукні. Дивлюся на себе в дзеркало у передпокої. Це плаття пасує мені до очей. Знімаю шапку — руде волосся, яке я не встигла до свят підрізати, добряче підросло, та стирчить на всі боки… Підіймаю його рукою до гори.   Повертаю голову ліворуч,  праворуч. Та загалом не так вже й страшно. Он шия  так собі, нічого… Довга.  
Та через секунду мені робиться сумно. Відвертаюся від дзеркала з закушеною губою. Потім згадую… Знову всміхаюся… Де ж там мій подаруночок?  Рука нащупує цукерки в глибині кишені  пальта. Ось вони…
Такі прості і скромні  в мене на долоні, нагадують про таку жадану,  далеку, і, мабуть,  уявну магію новорічної ночі…
Йду до кухні. На білу скатертину стола кладу цукерки, подаровані Мефістофелем. Замість електрики підпалюю свічки у високих срібних підсвічниках. Ставлю на стіл. Також підпалюю свічку в золотавому ліхтарику,  з  металевою пластиною нагорі та висячими по боках металевими ялиночками. Ліхтарика колись давно подарувала мати. Пластинка крутиться від потоку гарячого повітря, і ялиночки мелодійно дзеленчать. Цей дзвін і мерехтіння свічок роблять кухню трохи казковою. У мене шумить в голові від випитого вина, я сідаю біля столу, опираю голову на руки  і дивлюся, як обертаються ялиночки.
Потім беру  цукерки за хвостики і задумливо кручу ними по столу. Вони такі яскраві — червона та синя.  А тепер вони танцюють в парі,  і я вальсую ними:  «Там-пам-пам-пам… Там-пам-пам-пам…» Це зачарована принцеса з зачарованим принцом. Вони нащадки двох ворогуючих королівств —  червоного й синього. А їх жорстокі  батьки не дозволяють їм поєднатися. Тому вони зустрічаються тільки раз на рік — на новорічному карнавалі. І є в них тільки одна ніч… щоб танцювати і танцювати по білому паркету… і мати надію, що прийде добра фея і зніме чари з їх родин… І тоді вони поєднаються навіки…
… А якщо поєднати ці кольори — то вийде фіолетовий, — приходить несподівана думка.
Цікаво, а що означає фіолетовий колір? Це має бути щось зв’язане з магією…
Я покидаю цукерки на столі й натхненно йду шукати відповідь до полиці з книжками. Десь була така книжка... Точно пам’ятаю… Ось і вона: «Мова кольорів». Гортаю важкі сторінки зі щільного гладкого, трохи пожовклого паперу.
Знаходжу:  
«Містичне, магічне, чарівне, здатне знищити протилежність між бажанням і дійсністю, це — фіолетовий колір. Між протилежними червоним і синім, між фанатизмом і фаталізмом, між нещадною силою і сліпою любов'ю стоїть фіолетовий: гармонія суперечностей.»

От так. Чого ж тоді вибирати… між червоним та синім?

Раптом я чую, як до мене настирно дзвонять в двері. Хто б це міг бути? Загортаю книжку і йду відчиняти.
На порозі стоять хлопець з дівчиною. У хлопця на голові кумедна червона шапочка з білими фальшивими кісками,  що виглядає іще більш потішно в поєднанні з його справжніми вусами. Поки я відкриваю рота, щоб щось сказати, він вистрелює мені в квартиру хлопавку з конфеті і кричить:
— З Новим роком!!!
— Ой, — пищить дівчина, помітивши мене, — вибачте, ми здається переплутали поверх!
Я обтрушую з себе різнокольорові паперові кружечки й зачиняю двері. Буває…
Тільки я відхожу від дверей — знову дзвоник. Та що ти будеш робити! Вони що, вирішили ще раз вибачитися?
Але цього разу на порозі стоїть п’яний Ігор. Не чекаючи, коли я його запрошу, він завалюється до мене в передпокій. Вигляд у нього дивний. Обличчя не голене, пальто розчахнуте,  верхній ґудзик на сорочці відірвано з м’ясом. Зате в руці він тримає пляшку шаманського та паперовий пакет з мандаринами.
— Дариночко, — язик в нього заплітається, а очі, як у побитої собаки, — з Новим роком! На, тримай!  
Він тикає мені до рук пляшку і не втримує мандарини в руках — частина їх  падає на підлогу, і вони котяться по підлозі яскравими помаранчевими кульками. Я стою з пляшкою шампанського, відкривши рота… У такому вигляді я його ще ніколи не бачила.
— Що сталося, Ігоре? — намагаюся оговтатися від його вторгнення,  та мені таки цікаво, як це він дійшов до такого життя…
— Пробач мені, Дариночко! Мені так погано, так погано… Зайшов тебе поздоровити, — без особливої логіки продовжує він. Пакет з мандаринками в його руках знову небезпечно хитається, і Ігор, щоб втримати рівновагу, однією рукою притуляється до стінки. — Пробач мені… ну, що мені зробити, щоб ти мене пробачила? Щось мені зовсім погано… Давай вип’ємо?
Мені, чомусь, робиться шкода його. І ще, я розумію, що мені зараз його ніяк не витурити. Тому мовчки йду до кухні. Ігор за мною.      
— Ти мені вибачаєш, Даринко? Ну, скажи? — запопадливо продовжує він, вивантажує нарешті свої мандарини на стіл та виймає з кишені плитку шоколаду. — Де в тебе бокали?
  Він по-хазяйськи дістає два скляних фужери з моєї полиці, ставить на стіл і починає відкупорювати пляшку.
— Ти в мене, як «луч свєта в тьомном царствє …», а життя таке повне лайно… — балагурить Ігор, зморщивши лоба від зусилля, і пляшка з тихим сичанням відкривається, — Я профі! Бач, як відкрив! Не пролив ні краплі…
Хвалиться він та розливає шампанське по фужерах. Воно піниться, але Ігор, мабуть, дійсно профі, якщо і п’яним умудряється не пролити і тут.
— Мир, Даринко? — дивиться на мене з піднятим  фужером.
Я думаю, що з п’яним краще не сперечатися, тому теж підіймаю шампанське.
Ігор випиває і одразу наливає ще. Я з підозрою дивлюся на нього, мені здається, що пити йому більше вже аж ніяк не можна. Але він не зважає. Очі в нього робляться ще більш блискучими, а язик все більше заплітається.
— Ми знаєш, скільки зараз працюємо? Ми так працюємо… Світу білого не бачимо… — белькотить Ігор і чистить мандаринку, — У нас тепер така апаратура… Нова… І такі специ…
Ігор показує великого пальця, мовляв, кльові специ…
— Так що не бійся… —  самовпевнено шкіриться він та закидає мандаринку до рота.
Я дивлюся на нього і не впізнаю — щось в ньому з’явилося. Те, чого раніше я в ньому не помічала. І справа не тільки у відірваному ґудзику. Щось в погляді — немовби хтось переключив невидимого тригера всередині нього, і його очі зробилися жорсткими, колючими… наче це і не Ігор зовсім, а якась інша людина.
— Ми їх виловимо всіх, як бліх… Ці суперлюди ніколи не доберуться до влади…  Ну, чого ти не п’єш? Випий зі мною! — доливає мені Ігор та бере до рук мандаринку.  Кладе її на долоню.
— Вони у нас знаєш зараз де? Ось тут! — він стискає кулака і розчавлює мандаринку з якої починає текти  сік.
Мені на секунду здається, у хисткому світлі свічок, що з його руки стікає кров. Червона, густа, вона ллється поміж пальцями на білу скатертину. Я на мить заплющую очі, а коли відкриваю, то бачу тільки розчавлену мандаринку, яку Ігор все ще тримає в руці.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Олесь Барліг, 22-07-2008

Цікаво

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Хижий Птах, 14-05-2008

читається

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олексій Тимошенко, 13-05-2008

"Вони у нас знаєш зараз де?"

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олег Derim, 13-05-2008

Інтригує

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олеся, 12-05-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75541591644287 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …