Потік свідомості
Отож, немає значення коли прийдеш до нього, чи весною, чи зимою. Критикою не зарадиш, не зрадиш, не захлинешся. Тобі таким життям запити і заїсти. Все минеться на перехресті вічно п’яних вулиць та собак-охоронців.
Розмежування болю в скронях. Крихти розмаю у тонкому склі задзеркалля. Чому б тобі не зайти сьогодні, побачити в русі всіх квадратних слонів, котрі не винні у нашому щасті. Без диму кровавих ночей насолоди. Крізь крики агресивних янголів, любих містичних ілюзій.
Без них тобі не зламати волі металеві грати, без себе не побачити вибраного майбутнього, без них не прийти до неба… Їм майже начхати на всю цю анархію, портвейн та стріли підозрілих поглядів. Але нам не все рівно любити чи ненавидіти, будувати чи ламати, народжувати чи вбивати. У наших словах практично відсутня цілісність та логічність, та саме в наших словах надія вірою не в краще, не в гірше, а просто в інше. Коли ми зможемо без остраху виходити з власних авторських масок, з цього театру? Все це до огиди банально та плоско.
Розривати сталеві кайдани власних снобічних переконань. Все зводиться до маразму божевільних ідей не людей, а якихось не здорових розумів, карнавальних трагедій, хронічних захворювань…
Однаково ми ще поки живі і нас поки ще не зламали, не розгадали, не проклинали(?), і навіть не намалювали наші посмішки улюбленими фарбами крилатих мрій…
Phoenix
