Ти прийдеш і скажеш „Привіт”. На кухні кипить чайник. Чашки напоготові. В ванні запилене дзеркало, голубі стіни. Протікає кран.
Чому ти прийшов? Вітер на вулиці? Пробач, я вже ні в що не вірю. Жаль, що раніше вітру не було. Так, я напою тебе чаєм і ми поговоримо на кухні. Приглушено буде гудіти холодильник.
Просто, знаєш, воно все якось хоч і з теплом, але є безнадія. Так, безнадія присутня тут, над цим клейончастим столом. Ні кроку не дам тобі ступити вперед. Може б і хотіла щастя легкості, та...
Ти підеш, гарненько попрощавшись і наступного разу зайдеш, напевне, коли буде буря.
Твої очі дивилися на мене з бажанням, але ти бачив переді мною переливчасто-тоненьку стінку, яка б не пропустила жодного твого руху назустріч і ти пішов.
„Не дає собі бути щасливою” – скаже хтось. Так. А з неба сказали, що можна, що вже можна. А хтось ще тримає за руку і не пускає ні звідки в любов.
