

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11419
Рецензій:	17315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Пригоди Сніговичка ( розділ 5-7)

© Олексій Тимошенко, 06-04-2008
Знайомство із Віктором Вікторовичем Книголюбом Віктор Вікторович Книголюб не знав, що йому робити. Він сидів на своєму пухнастому ліжку і думав про те, з чого починати прибирання, як раптом потужний та співочий голос дзвоника вхідних дверей вщент розбив його живописні міркування, перемішав і зліпив з них дивовижну мозаїку. Але не надовго. Раз – і Віктор Вікторович Книголюб застрибав на ліжку. Два - зіскочив з ліжка..... Ні-ні. Злетів. Просто злетів ! Бо він дуже не любив, коли його турбували зранку та ще й напередодні Нового Року. Хоча краще вже гості, ніж батьківська акція під керівництвом тітоньки Тетяни Петрівни з назвою: «Прибирання!». Три – натягнув на свої пухнасті ноги волохаті тапці - собаки, і пішов до дверей. Ні, не пішов. Побіг ! „ Зараз я розкажу вам все, що думаю з цього приводу! „ - подумав він. Однією рукою повернув коліщатко замка, іншою потягнув на себе двері. Дивно. „А де всі? Я що, ще сплю ?” Очі Віктора Вікторовича Книголюба не знаходили бодай кого-небудь, хто взяв би на себе відповідальність за вторгнення на його територію, особливо напередодні свята Нового Року. Так. Нового Року. - Вибачте.... „Га?" - Вибачте ! Віктор Вікторович Книголюб подивився перед собою. Перед ним з’явився Сніговичок. - Опля! Це власне хто... або – що ? Просто перед ним стояв наш Сніговичок, з оченятами – вугликами, з довгим червоний носом – морквою та гарною усмішкою. Ще у Сніговичка були справжні жовті черевики (звісно не нові, але були вони ще досить пристойного вигляду), а на руках - справжні рукавички. „ Все ясно, – подумав Віктор Вікторович і миттєво закрив двері, - схоже я ще не прокинувся. Точно !” - Вибачте... «Треба себе вщипнути». «А –а – а.» Сказано – зроблено. Віктор Вікторович Книголюб почухав руку і відчинив двері. - Так! - Книголюб обережно висунув голову, – чого треба ? Сніговичок схилив голову і тихо промовив: - Вибачте за турботу. Я шукаю Віктора Вікторовича Книголюба. Справа є до нього. - Так ! – повторив Віктор Вікторович. – А ти... ви власне хто будете ? - Я ? - Ви. - Я – Сніговичок. - Сніговичок. Добре. Перший раз чую таке дивне ім’я. Що я тобі скажу.... як тебе там? - Сніговичок. - Ага. Сніговичок. Годі цих дурних жартів. Знімай свій костюм клоуна (він до речі жалюгідний) та йди додому. Все. Розмову закінчено. - Виба.... - Годі ! Сказано ж. Іди геть! Віктор Вікторович простягнув руку в сторону і витягнув вказівний палець. - Геть. Книголюб мовчки дивився, як по коридору, схиливши голову, повільно поплентався Сніговичок. - Агов, ти... Сніговичок. Стій. Ну, не треба цих істерик. Чий будеш? - Як чий ? - З якого під’їзду? Чи будинку. Десь же ти живеш.... - А-а-а –а та це....я - зі школи. - Дуже смішно. - Нічого й не смішно. Я ж кажу - справа до вас є.... - Ну. Добре-добре, я вже в курсі. Так чого тобі треба ? Сніговичок повеселішав. - Мені бабусі –прабабусі сказали... - А-а-а-а ... зрозуміло, - усміхнувся Віктор Вікторович. - Ну, тоді заходь, що з тобою зробиш. До речі, – простягнув руку цей дивакуватий хлопчик, - мене звуть Віктор Вікторович Книголюб, винахідливий...і володію сучасними комп’ютерними технологіями...і гарно навчаюсь.. і багато читаю.. і завжди чемно вітаюсь.. та ще і допомагаю, коли треба, нести важку сумку.. Cніговичок у гостях у Віктора Вікторовича Книголюба Вже в квартирі Книголюб розгледів Сніговичка як слід. - Слухай, - раптом вихопилось у Віктора Вікторовича, - а ти .... схожий.. на.... та невже.... Раптом у Віктора Вікторовича Книголюба майнула одна дуже смілива, майже фантастична думка: «Я чекав.... чекав...» - Невже.... нарешті... - Що? - не зрозумів Сніговичок. - А ти звідки? - розгублено запитав господар квартири і показав пальцем правиці вгору. - Як це? - Звідти, мабуть, а я ж... от господар, - ляснув себе по голові Віктор Вікторович. - Їсти будеш ? - Не знаю, - злякано відказав Сніговичок. - То пішли на кухню. І вони пішли на кухню. - Кави, чаю ? - А є морозиво? - Ні, немає. - Тоді молока, холодного. - Правильно, - зітхнув Віктор Вікторович, – чаю ж немає... - Мені не можна чаю! Тільки холодного молока! - А що, і у вас теж п’ють молоко? – поцікавився він. - Де? -Там, – і Віктор Вікторович знову показав пальцем на стелю. - Н-н – е знаю. Ось так Віктор Вікторович, винахідливий хлопчина, який володіє сучасними комп’ютерними технологіями...і гарно навчається... і багато читає.. і завжди чемно вітається.. та ще і допомагає, коли треба, нести важку сумку, почав спілкуватися із Сніговичком, якого прийняв за важливого гостя, як би це дивно не звучало, із далеких світів, а для того щоб зрозуміти звідки – давайте піднімемо палець вгору і подивимось. Бачите? Ото ж бо й воно! * * * - Сніговичку, ти того....не мовчи, розказуй, як ви там живете, на вашому Сніговому Альдебарані.... - Якому такому Альдебарані...- злякався Сніговичок. - Ну, там. Як погода? - З погодою щось відбувається дивовижне, - бовкнув Сніговичок про всяк випадок, - снігу мало. - Ясно. А у нас, знаєш теж – зима як осінь, осінь як літо... - А літо? - А літо.... слухай, ну її, ту погоду. Раптом їхню розмову порушив дзвоник телефону . - Це що ? – здивовано запитав Сніговичок. - Телефон. Хтось хоче з нами побалакати. Зачекай, - Віктор Вікторович підвівся і хутко пішов в кімнату (ту , що менше). - Так. Слухаю. - Вітька, привіт ! „ Федько Гнатенко” - А, Федько. - Як справи, старий? - „ Невчасно, друже, невчасно.” Федько - це найкращий друг Віктора Вікторовича і найціннішій учасник шкільного гуртка технічної самодіяльності. Руки в нього і справді золоті, а голова - ну просто вмістилище усіляких чудернацьких думок, які Феько іноді намагається втілити у життя у своїй творчій лабораторії - старенькому гаражі . Саме так після певних зусиль були створені механічний офіціант, що привозить каву ранком у ліжко, електронна борщеварка (її призначення очевидне), пристрій для чистки взуття ( її призначення ще з’ясовується) і багато інших надзвичайно корисних і таких необхідних речей в нашому сучасному техногенному суспільстві..... Тепер всі вони лежали в тому самому гаражі, звалені в одну велику купу і чекали свого часу. Віктор Вікторович щиро вважав, що Федько сам винен, бо не вистачає в нього наполегливості, ну, не може він доводити до кінця, до фіналу так би мовити, свої геніальні витвори. - Нормально, друже! Все гаразд, - відповів Віктор Вікторович після невеликої паузи. - Ти що, Вітька, забув? У нас з тобою сьогодні заплановане випробування «Зоряного»..Крім того, в мене є дві – три цікаві думки, можемо обміркувати ... - Ні. Не забув. Розумієш, Федько, в мене тут прибирання... - Прибирання?! Сьогодні? - Слухай, Федько, - раптом промовив Віктор Вікторович, – давай до мене! - Зараз? А Тетяна Петрівна ? - Не має її. Пішла в парикмахерську. Думаю, години три – чотири у нас є. Так, що давай . І поквапся, в мене гості. Через деякий час до Сніговичка та Віктора Вікторовича приєднався Федько. Він прийшов швидко. - А... це...що ...хто ? - прореагував він на появу Сніговичка, який обережно вийшов з кухні . - Знайомтесь. Це - мій друг Сніговичок. - Дуже приємно.....- розгублено промовив Федір.- А..а... - А це – Федько, видатний винахідник та геніальний технік. - Дуже приємно, – привітався Сніговичок . - А..а..а.. - Сніговичок прилетів до нас в гості з далекого Снігового Альдебарану. Правильно, Сніговичок ? – про всяк випадок перевірив Віктор Вікторович - Ну, не зовсім. Власне я... - От, бачиш, - Віктор Вікторович навіть не слухав Сніговичка. Федько був настільки здивований, що Книголюб вхопив його за вухо і прошепотів : - Ти що, негіднику, як гостя зустрічаєш ,га ?! - Та я .. - Людина прилетіла хтозна звідки, за тисячі парсеків, в іншу частину всесвіту можна сказати, нажахалась усякого дорогою, а ти.... - Я..я.. - Слухай, Сніговичку, - почав Віктор Вікторович. – А залишайся у нас. На Землі. Гарно буде! - Та я і так тут.. - спробував було сказати Сніговичок. - Хлопці, а давайте краще ми на Альдебаран... – запропонував Федько. - До Сніговичка ? - Так, до Сніговичка . Віктор Вікторович замислився. „А чому б і ні ?” - Ну, не знаю.... Якось незвично мені. - Буде така файна подорож.... – одразу закричав Віктор Вікторович, - ми можемо прямо зараз, долаючи тяжіння нашої зеленої планети, вийти на орбіту та побачити з космосу маленьких чоловічків, що ніби у мурашнику бігають за своїми справами. - Так ! – закричав Федько. Це було так незвичайно, так приголомшливо, що Віктор Вікторович, не зупиняючись, продовжив. - Пролетіти крізь тернії до зірок, подолати відстань в тисячі парсеків, з тим щоб ступити на трап космічного човна і закричати на всі легені : „ Вітаю Вас, жителі чарівної планети Сніговий Альдебаран, до вас в гості прилетів Віктор Вікторович, людина і космонавт, винахідливий...і володіє сучасними комп’ютерними технологіями...і гарно навчається.. і багато читає.. і завжди чемно вітається.. та ще і допомагає, коли треба, нести важку сумку..„!! -Так !!! - Так в чому ж справа, поїхали !! - Полетіли! - виправив Віктора Вікторовича його друг Федько. - Полетіли !!!- підвівся і Сніговичок. - Куди полетіли ? – знайомий голос виринув просто з повітря. Голос рідної тітоньки Віктора Вікторовича, яку його батьки залишили доглядати за сином. Тієї, що пішла в парикмахерську і тепер повернулась. Раптом Віктор Вікторович згадав, що він поки що не Віктор Вікторович, а просто Вітя на прізвисько Книголюб. Так само і друг його Федько, школяр з яскравою фантазією. Мріє бути справжнім винахідником. А як же все починалось гарно! В такій піднесеній атмосфері, що панувала в квартирі останнім часом, запитання тітоньки зазвучало якось неприродно і ніби напружено. Вітя швидко глянув на Федька, той на Сніговичка, Сніговичок – на Вітю.. Тітонька мовчки дивилась на компанію. Першим відреагував на таку екстремальну ситуацію Федько, він просто підскочив зі стільця і промимрив : - Доброго дня, Тетяно Петрівно, як добре, що ви прийшли! - Так куди полетіли? – повторила тітонька. - На Сніговий Альдебаран, – тихо промовив Вітя. Голос його звучав так само неприродно і напружено, як і голос тітоньки. - Угу. І коли, якщо це не секрет. - Взагалі то - зараз. -Зрозуміло.. „ Що ж тут зрозумілого.” - До речі, знайомтесь. Це мій друг Сніговичок А це моя тітонька - Тетяна Петрівна - Дуже приємно, – сказали вони разом. - А чому такий вигляд дивний ? –поцікавилась тітонька. – Палили? - Ні. - заперечив Вітька, - розумієте, тітонька, Сніговичок наш друг. Він прилетів до нас з далекого Снігового Альдебарану, тепер от я лечу...на запрошення, зрозуміло. Тітонька уважно подивилась на Вітьку і сказала: -Пішли, мандрівнику. Поговоримо. Вони вийшли з кухні. - Так куди ти там зібрався ? - Я ж кажу. Мій друг... - Я це зрозуміла. І надовго? - Ну, не знаю. Сніговичок , – гукнув Вітька. Скільки до вас летіти ? -Не знаю, можна пішки дійти. - Бачиш. Не надовго. Тітонька, та не хвилюйся ти так. Ти ж сама говорила, щоб я знайшов собі в житті цікаве заняття.. - Ну, казала. - Ось, він той самий єдиний шанс, реальна можливість.. - Можливість? Про що ти говориш, хтозна –куди летіти з тим, щоб займатись незрозуміло чим. Летіти з якоюсь білою істотою. До речі, скільки коштує квиток ? - Не знаю. - Не знаю, – повторила тітонька. Раптом перед очима Віті зарясніла наступна картина: ....Ранок. Сніговий Альдебаран. Мирні жителі зустрічають першу людину. Квіти. Хліб. Сіль. Білі снігові дівчата танцюють національний танок Снігового Альдебарану. Федько Гнатенко ступає ногою на землю, вкриту снігом, махає рукою і кричить: - Вітаю Вас, жителі Альдебарану !!!!!! „ Яка жахлива картина !!” Вони зайшли у кухню. - Сніговичку, знаєш .....давай наступного разу.. Лети мабуть із Федьком, без мене. - А чого ж ! Наступного так наступного. Хоча я особливо нікуди і не збирався. Сніговичка і Федька проводжали Вітька і тітонька Тетяна Петрівна. Сніговичок і Сірий Вовк, Лисичка –сестричка та Ведмідь. - Яке цікаве місто! – міркував Сніговичок, розглядаючи все навкруги. Так, це звичайно не подвір’я тієї школи, біля якої він раніше знаходився. Там він був самотнім (якщо не брати до уваги дітлахів), а тут... Тут стільки усміхнених людей, височенних будинків, що торкались своїми головами просто неба, різнокольорових машин, які кудись поспішали. «Це так цікаво... От, наприклад, ось ця гарна споруда. – Сніговичок зупинився напроти приміщення Центрального Банку міста. - Що й казати - справжня окраса міста!» Побудований якимись іноземцями декілька років назад, він виділявся серед своїх братів - будиночків охайним виглядом, особливою конструкцією, та й і блищав, як новенька копійка, бо був вкритий блискучими дзеркалами. Не приміщення, а одне суцільне дзеркало! Тільки з дверима. Ця споруда так зачарувала Сніговичка, що він навіть забув про те, що шукає Юрася Крапочку. Раптом неподалік від Сніговичка зупинилась старенька жовта та подряпана машина. В ній сиділи якийсь дивні істоти. Якби Сніговичок був знайомий із казками для дітей, він одразу упізнав би у незнайомцях справжніх народних героїв – Сірого Вовка та Лисичку –сестричку. Та Сніговичку в дитинстві таких казок не читали, можливо тому, що він і сам був героєм доволі казковим, а можливо і тому, що не багато ще прожив на світі - й один день не пройшов від його народження. Отож, в машині сиділи Сірий Вовк і Лисичка –сестричка. І вони пильно дивились на Сніговичка. За мить двері машини відчинились і Сірий Вовк та Лисичка –сестричка постали просто перед нашим казковим героєм. - О! Ледацюга! Гарний прикід! – зареготав Вовк. - Дивись, Синяк, де це він знайшов такий одяг? – поцікавилась Лисичка. - А що, зі смаком! - Ледацюга, ти готовий до справи? -А я не Ледацюга, я... -Бачимо, бачимо...- знову зареготав Вовк. –Ти – Сніговичок! Навіть не думав, що в тебе така фантазія! -Ведмідь! - покликала Лисичка і стукнула по машині. –Вед-ме-ди-ку! - Що, знову спить? – сердито запитав Сірий Вовк. -Ну, чого треба? – пролунав голос з машини. - Ти що забув, - підскочив Вовк до дверей, - ми ж на справу йдемо! Навіть Сніго... тобто Ледацюга прийшов вчасно. - На справу? Ну добре, – за мить із старенької жовтої та подряпаної машини виліз Ведмідь. В руках він тримав мішок. - О! Це ти, Ледацюга? -Я не .. - Ну, годі, - обірвав розмову Сірий Вовк. - До справи! Отож, у Банк! -В Банк! – закричали Лисичка –сестричка та Ведмідь. Сніговичок трішки подумав і теж повторив: -В Банк!!!
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Сніговичок і нові знайомства
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ігор Скрипник, 08-04-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 07-04-2008

Згенеровано за 0.0100870132446 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Пригоди Сніговичка ( розділ 5-7)

Сніговичок і нові знайомства

[ Без назви ]