Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47426
Рецензій: 92247

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

ПЕДРАДА ПРО КОХАННЯ

© vanda, 22-03-2008
        − Шановні колеги, прошу тиші, − директор підвівся з-за столу. Вчителі, нарешті, вгомонилися. Василь Євдокимович нервово сіпонув угору піджака, наче той тиснув у грудях. Це означало, що розмова передбачалася надзвичайно серйозна. − Всі зібралися? Учнів у ліцеї немає? Отже, шановні,  починаємо засідання. Тема нашої педради − КОХАННЯ. Так-так, саме кохання. Гм-гм.
Присутні завмерли від подиву. Повисла очікувальна тиша. Директор трохи помовчав, ще раз кахикнув і  прозаїчно оголосив: − Слово для доповіді надається заступнику з навчально-виховної роботи Галині Михайлівні.  
Галина Михайлівна розгорнула теку і стомленим голосом досвідченої вчительки почала читати доповідь, суть якої зводилася до того, що учні в ліцеї багато працюють, запекло гризуть науку, але результати невтішні, успішність падає. Чому, питається? Бо наша молодь втратила стимулюючі життєдайні почуття, світлі дороговкази, а звідси  короткозорість,  пасивність,  депресії,  безсоння над конспектами,  сколіоз та інші негаразди… Педагоги слухали як ніколи. Сухі цифри  просто-таки вражали:
− Товариші, статистика свідчить про те, що у поточному навчальному році у нашому ліцеї різко знизилася тенденція до закохувань. Так, у 8-х класах показник закохуваності становить 30 %, у  9-х − вже 16,2 %, у 10-х класах − всього 5%, а у випускних − ще менше: лише 3% на біолого-хімічному відділенні і 0,9 % − на фізико-математичному. У той же час відсоток  захворювань катастрофічно зростає. Про що це говорить? − Завуч перегорнула аркуш. − Що це таке? До чого ми йдемо? Так далі працювати неможливо! Дякую за увагу.
− Так-так, дійсно, далі вже нікуди. − Здавалося, що під час доповіді гнів директора накопичувався і тепер вирвався жорстокими словами: − Нехай вихователі першими дадуть пояснення! Вони ж у нас «група прикриття»! Від імені вихователів слово надається Олені Іванівні.
Всім подобалися виступи молодої виховательки, яку навіть учні називали Оленкою. Говорила вона зажди щиро і справедливо. І як би не палала гнівом кирпата повновида Оленка, це завжди виглядало смішно і необразливо. Цього разу вона намагалася захистити честь усіх вихователів ліцею. Їй особисто нещодавно перепало за те, що на заліку з біології вона стояла під дверима і тримала кулаки за своїх вихованців. У кулаках були про всяк випадок шпаргалки, залишені відмінником Гайдаєм: а раптом хто-небудь потопатиме? Це було б небажано, бо біологічка вже як почне призначати перездачу, то разів по вісім.
Отож, Оленка  почала свій короткий виступ з улюбленого виразу:  − А я скажу прямо! Так і скажу: у цих стінах лише вихователі дбають про дітей. І хоча я працюю всього на півставки, але роблю все, щоб діти спілкувалися. Це й вечори у класі, і  КВК, і поїздки до університетів, і прогулянки на природу… Ось і піввихователя Труш підтвердить: він вчить дітей бути спортивними, танцювати у парах бальні танці, вони йому довіряють свої таємниці…
Вусатий вихователь Труш, за сумісництвом керівник спортивної секції айкідо, стверджувально захитав головою, ніби робив плавні рухи ушу. Вихователі схвально гуділи.
− По-о-гано працюєте, − охолодив їх вердикт завуча. − А що скаже вчителька хімії Юлія Петрівна?
Розбір польотів підкреслено було зорієнтовано на молодих фахівців. Юлія Петрівна щойно стала завідувати новим кабінетом і дуже раділа з того, бо мала де проводити свої улюблені експерименти. Вона оптимістично пообіцяла:
− Я виправлю свою помилку, слово честі, виправлю! Тепер я хазяїн в своєму кабінеті, тому обіцяю: віднині − менше хімії, а більше здоров’я!
− Виступи звучать непереконливо, − суворо зауважив директор. − А що скажете  ви, філологи?
− Так ніхто не кохав! − підхопився зі свого місця Василь Васильович, піднявши, як пам’ятник, праву руку. Рядок Сосюри злетів бойовим знаменом.  
− Любов − маяк, що світить уночі! − рішуче стала поряд з ним Анна Гнатівна і урочисто підняла ліву руку, прославляючи шекспірівські нетлінні пристрасті. Цим двом, здавалося, забракло простих слів.
− Кохана − мрій кришталевий світ! − пісенно продовжив Василь Васильович.
− Я люблю, а  значить − я живу! − дійшло вже до бардівського гімну коханню. Філологи б і далі  продовжували поетичний діалог, та Василь Васильович саме помітив, що директор поглядає на годинник, і рішуче підсумував:
− Література вся − це наука про кохання!
− Ми так стараємося! − підтримала його колега і  схлипнула. – А у Гайдая в голові одна лише фізика…
− Так, Валентино Дмитрівно, на превеликий жаль, − Василь Васильович шляхетно  вклонився  у бік вчительки фізики.
− Вибачте, − спалахнула та, − але у нього в голові не тільки фізика, а ще й інформатика. І, даруйте, фізика − це та сама поезія! Ви тільки вслухайтеся: «гравітаційна стала»… Як це чудово звучить і  як цікаво!
Всі спробували вслухатися у «гравітаційну сталу».
Директор знову встав і  зупинив погляд на  елегантній вчительці математики:
− Так-так. А як ви, Ольго Олексіївно, така молода і гарна, а своєю математикою вбиваєте у дітях найкращі в світі почуття?
Ольга Олексіївна гордо виструнчилася, не схиляючи голову, та, врешті-решт, поступилася деякими своїми принципами і голосно пообіцяла: − Більше не буду тримати їх до ночі в ліцеї!  І коли казатиму: «Раз, два, три, − роботи на стіл, а хто не здав, може забрати їх собі і йти геть», то нехай вони дійсно забирають свої зошити і йдуть додому.  Але ж і майстри з автосправи нехай не тримають учнів до ночі! − І Ольга Олексіївна стріпонула білими кучериками в бік майстра з водіння автомобілів.
− Ето ізвінітє меня, Ольго Олексіївно! − прогримів один з улюблених виразів майстра водіння Журавля. − А як ви думаєте, навіщо ми їх вчимо водити автомобілі?! –
Він підхопився, складаючи довгі руки чи то в обійми, чи то показуючи, як треба крутити руля.
Директор швиденько перервав його виступ: − Ще послухаємо Ігоря Івановича.
Оскільки старшокласниці чомусь дуже симпатизували молодому історику, то його слова мали певну вагу:
− Історія свідчить про те, − розпочав здалеку Ігор Іванович, − що у найтяжчі часи (рабство, кріпацтво) здатність кохати у поневолених народів падала, дітей народжувалося менше..
− Так-так, − не втримався директор, схвильовано вдавшись до якихось спогадів. − Цього року  дітей у нас не народилося зовсім. Якщо порівняти з минулим… Гм-гм.
Завуч повернулася до нього і докірливо подивилася поверх окулярів. Ну, мали щастя минулого року, коли батьки однієї випускниці привозили її на іспити мало не з пологового будинку. І весілля було на славу… Але ж гарний виняток − ще не система; до шкільного Уставу, на жаль, не запишеш.
Історик тим часом продовжував:  
− І все-таки, у певній мірі кохання існувало за будь-яких умов і режимів.
− Ото ж  вам оті нуль цілих і дев’ять десятих відсотка! − розсердилася завуч і подивилася вже на весь колектив поверх окулярів.
Оленка вимахувала піднятою рукою, як відмінниця:
− Я скажу! Дозвольте, я прямо скажу! В усьому винна шкільна їдальня! Раціончик не той!
Заява була досить оригінальною. Вибухнув шум, всі заговорили одночасно.
− А ви щось скажете, Галино Василівно? − голосно звернувся директор до заступника з виховної роботи, організаторки дозвілля дітей.
− Ви знаєте, ми оце шукаємо винних, а я давно вже помітила таку закономірність: якщо дитина хороша, вихована − це заслуга батьків, а якщо дитина погана − то винна завжди школа. Тому пропоную виховувати наших дітей в атмосфері кохання. Для початку пропоную у першому кабінеті на перервах показувати фільми про кохання, хоча б для шкільного активу!
− Та вони ж і на перервах вчать уроки! − вигукнула з місця Оленка.
− Дійде і до шкільного активу, − грізно пообіцяв директор. − Це все настільки жахливо, що просто катастрофа! І насамкінець, що скаже Віктор Іванович, голова батьківської ради?
Піднявся солідний батько:
− Я оце скажу вам, як людина пряма: ви, шановні вчителі, дуже шановні. Але кожен з вас окремо стільки задає вчити додому, що наші діти над уроками не розгинаються! Вибачте, на вас усіх їх просто не вистачає. Мій син, буває, до ранку щось креслить …
− А ось і наші любі діти! − оголосила завуч. Хтозна й звідки взялися ліцеїсти. У вікнах поза спинами вчителів затріпотіли повітряні кульки-серця, замайоріли саморобні транспаранти. На них можна було прочитати заклики, виведені кольоровими маркерами: «LOVE!», «УРА!», «LOVE IS…», «СВОБОДА», «Ни хачу учица, а хачу жиница!»,  «Бережіть дітей − наше майбутнє!», «ЮЛЯ + ЮРА». Чомусь були також «ГЕТЬ!» і «ДАЙОШ!» .
Поки вчителі озиралися на мітингувальників, хтось передав в учительську папірець. Директор його розгорнув і оголосив:
− Ну що ж, послухаємо думку дітей. Ось маємо звернення до нас шкільного парламенту. Гм-гм. Читаю:  «Більше перерв між уроками і менше уроків!» − директор схопився за серце і передав папірець завучу.
− «Атестацію знищить без всяких розмов, що відчули себе ми нормальними знов!» − завуч зняла окуляри і передала листок далі.
− «Комп'ютери для нас, а не ми для комп'ютерів!», − читали вчителі. −  «Геть домашні завдання!»,  «Джентельмени повинні поступатися дівчатам місцями на контрольних!», «Давайте збільшимо відсоток закохуваності!»
Здавалося, зазвучала чарівна музика, і вчителі згадали, як вони колись були старшокласниками, а потім і студентами… Стало помітно, як за вікнами поверх дитячих плакатів буяє свіжа зелень, нагадуючи про те, що до відпусток лишилося зовсім небагато часу… Вже не лякаючись, а посміхаючись, вчителі дочитували останні пропозиції: «Вчителі, ми вас любимо! Хай начальство вас теж любить!» і «Лав мі!»
І тут до столу пройшов заступник з професійного навчання Олександр Георгійович. З початку педради його не було, і стілець третього заступника так і залишався порожнім. Втім, сісти заступнику не довелося. Директор, помітивши його, аж зрадів:
− Все-все-все! Колеги, заспокойтеся. Слово для підсумків та оголошення рішення надається Олександру Георгійовичу. Прошу! − у цей момент директор чомусь несподівано розсміявся.
Незалежно від обставин, висновки його заступника завжди були точними і далекоглядними. Георгійович мав низький зріст, авторитетний потужний голос і  своєрідну любов до прислів'їв. Отож він одразу лаконічно прорік:
− Я бачу, що це палка на два кінці. На мою думку, треба прислухатися до думки учнів. Але все це вам випливе боком! Втім, якщо тут є  вчителі, які не навчилися за будь-яких умов, навіть без зарплати, сіяти розумне, добре й вічне, тобто, любов, то нехай шукають іншу роботу. Все!
− На цій оптимістичній ноті дозвольте закрити педраду! − заволав під гучні оплески директор.


* * *
«Завісу давай!» − махнула рукою справжня організаторка Галина Василівна. Справжній Труш смикнув за канати. Справжня  вихователька Оленка ловила у широкі материнські обійми учасників педради. Вихователька Людмила Василівна  та справжня вчителька хімії кинулися перевдягати акторів до наступного номеру.  
Галина Василівна обережно визирнула  у  шпаринку збоку завіси: аплодують! Овації! Директор сидить у  центрі шостого ряду і сміється, аж сльози витирає. Вчителі біля нього також сміються. «Педрада» пройшла як по маслу.
− Все класно! − гукнула вона акторам. − Запороженко, хватить кривлятися! − прошепотіла до хлопця, який  виходив на біс. Запороженко − відомий талант, і що він там виробляв на сцені, тепер зафіксовано на відео… Під час «педради» Запороженко сів збоку вчителів нібито для сурдоперекладу. Ну не для глухих, а просто так, аби розряджати атмосферу своїми пантомімами, бо ж «викладачам» не рекомендували будь-які зайві жести. Було також оголошено, що «трансляцію прощального спектаклю випускників міжнародно відомого ліцею будуть вести по телебаченню, мобілках, радіо, Інтернету та усіх інших можливих засобах». Як же без сурдоперекладу?
Тим часом Труш повів на сцену свої бальні танці, а сценарист, вчителька літератури, й досі стояла, прихилившись до декорацій, і махала собі перед носом  вихопленим у когось транспарантом «УРА!». І було чого хвилюватися.
Добре, що ліцеїсти − надійні актори,  з усіх проколів легко можуть вийти експромтом. Ось, наприклад, ніхто й не зрозумів, чому «заступник» запізнився на педраду. Наче спеціально прийшов, щоб проголосити висновки. А все ж було не так! Засідання на сцені мусили розпочинати без нього, бо він кудись зник. Хлопці помчали в усі кутки і знайшли Олега аж у холі, біля виходу. Подумати тільки, йде педрада, а  його ловлять по усьому Палацу культури! Вчепився у колону і  кричить: «Не піду на сцену!» Ще трохи, і виліз би по ній до стелі. Ну, не артист? Але такий переляк! Його, зрозуміло, відривали від колони. За руки і за ноги. Але безуспішно. Прибігли вихователі,  благали, і вмовляли − нічого не взяло. Правду кажучи, Олег ніколи й не просився на роль, а просто  дуже нагадував Георгійовича. Так і лишили його біля колони.
Але ж не пропадати виставі! Скільки готувалися, підбирали голоси, збирали «впізнавальні перлини», репетирували між екзаменами, і ось така неприємність. Олег ще висів на своїй колоні, а Дмитро Волков вже зголосився вийти замість нього. Та Дмитро такий високий і  зовсім не схожий… Ніхто не знав, чим же закінчиться педрада.
І вже коли на сцені майоріли транспаранти, а в залі миготіли спалахи фотоапаратів, за лаштунки пройшов Саник, маленький і серйозний, у якого й ролі не було ніякої, тільки в масовках крутився. Він і виручив друзів. Одразу «схопив» мінімум потрібних фраз і  з незворушною міною  посунув на сцену до свого порожнього стільця.
Тому й не втримався і розсміявся несправжній директор, раптом побачивши свого нового заступника. А справжній директор у залі й досі сміявся − гумор він, на щастя, полюбляє.






Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

На замітку КВНу

© К В, 02-06-2008

На замітку КВНу

© К В, 02-06-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія, 23-03-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89246201515198 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …