В одному невеличкому місті жив собі Сніговичок.
Зліплений з чудового білого снігу, він мав оченята – вуглики, довгий червоний ніс – моркву та гарну усмішку. Ще у Сніговичка були справжні жовті черевики (звісно не нові, але були вони ще досить пристойного вигляду), а на руках - справжні рукавички.
Зліпили Сніговичка веселі хлопчики та дівчатка тієї школи, на подвір’ї якої тепер і знаходився наш казковий герой. Зліпили аж напередодні чудового зимового свята –Нового Року! Отож Сніговичок дуже радів, бо тепер можна святкувати два свята одночасно - і День народження і Новий Рік. Мало хто може похвалитись такою кількістю казкових свят одночасно!
На жаль, коли Сніговичок вперше розплющив очі, то встиг побачити лише спину хлопчика, що віддалявся від нього.
– Агов! – крикнув Сніговичок хлопчику.
Проте хлопчик звернення Сніговичка не почув, а може просто не звернув уваги, адже на подвір’ї школи, крім нього самого, нікого вже не лишалось, а отже, і звати ніхто не міг. Окрім, звісно, Сніговичка. Та хлопчик навіть в думках припустити не міг, що цей гарний Сніговичок у жовтих черевиках та з усмішкою на обличчі міг розмовляти. Що ж, напередодні Нового Року ще й не таке диво трапляється!
Раптом зі школи вилетіла ще трійця хлопчаків. Сніговичок щиро зрадів – от і компанія! Можна і День народження відсвяткувати, і Новий Рік. А ще можна потанцювати, або заспівати. Ні, краще пограти в піжмурки!
В цю мить один із них, той, що вискочив першим, із ластовинням на обличчі та рудим волоссям, підскочив до Сніговичка і закричав:
- О-о! Яке опудало тут стоїть!
Сніговичок ще не знав значення слова «опудало», але припустив, що святкування Дня народження і Нового Року поки що відкладається. Схоже так воно і було.
- Ти ба який!
- Генчику, це страховисько!! – додав другий хлопчик, в червоній в’язаній шапці. – Жертва фантазії п’ятого Б класу!!
-Ги-ги!
- А може давайте трішки його змінимо, - весело запропонував Генчик, - зробимо з нього -є – є ...
- Ще більше страховисько!
- Ага!
Сніговичок аж зовсім розгубився. Яке ж він страховисько? Цього не може бути.
В цю мить Сніговичок побачив, як Генчик підняв ногу, щоб його вдарити. Від несподіванки Сніговичок аж очі на мить закрив. Невже саме так починається його життя?
-Єй! А ну лиште Сніговичка у спокої! - неочіковано почув він чиїйсь голос. Це кричав той хлопчик, який повернувся до школи. Сніговичок із зацікавленням роздивлявся свого заступника. Хлопчик був невеличкого зросту, з кирпатим носом. В сіренькому пальто та кольоровому шарфі. Він, щосили розмахуючи руками, швидко біг до Сніговичка та до компанії на чолі із рудим Генчиком.
- Пхе! Юрась-карась...- зневажливо процідив крізь зуби Генчик, – дивіться, хлопці, а ось і п’ятий Б біжить.
- Крапочкін- тапочкін...
Юрась зупинився неподалік від Сніговичка і сказав:
- А ну залиште в спокої Сніговичка, а то..
- Що ти? – нахабно поцікавився Генчик.- Ти один, а нас ось...
- Троє!
Схоже було, що Юрась на мить захвилювався, огледівся по сторонах, мовляв: «чи немає допомоги», а потім промовив вже не так впевнено:
- Ну то й що...
Сніговичок не витримав і чемно сказав:
- Я, звичайно, перепрошую, але ж Юрась не один, є ще я...
При перших словах Генчик і компанія відсахнулись від Сніговичка в різні сторони, а сам Генчик злякано запитав:
- Хто тут?! Хто це говорить?!
- Це я – Сніговичок! – радісно промовив Сніговичок. Він навіть подумав, що може хоча б тепер з’явиться якась надія на знайомство. Однак Генчик щосили закричав:
- Тікаймо!!
І він сам чкурнув так, що його друзяки ледь встигли за ним бігти.
-Хлопці! – кричав Сніговичок, - а потанцювати? Чи заспівати?
Біжать хлопці, не озираються.
Юрась весело помахав рукою втікачам і повільно підійшов до Сніговичка.
- А це ти говорив?
- Звісно я, – мало не образився Сніговичок. - Невже тут є ще хтось?
- Немає, - погодився Юрась, - але ж дивно це так.
- Що?
- Ну, що ти розмовляєш.
- Нічого дивного тут немає, адже напередодні Нового Року бувають усілякі чарівні події.
- Бувають.
- А в мене сьогодні День народження! – раптом похвалився Сніговичок.
- Вітаю.
-Дякую! Може відсвяткуємо?
- Ну, не знаю. Може якось іншим разом, бо мені вже... - Юрась ніби щось згадав, - додому треба. Я і так... затримався, а мені ще до Старого Міста добиратись. Ну, я пішов. До побачення!
- До побачення!
За мить Сніговичок залишився на самоті.
* * *
«Прикро, звичайно, що не вдалося влаштувати свято, - думав Сніговичок, - а Юрась хлопчина нічого – непоганий, навіть можна сказати – герой!»
-Ой! – раптом згадав Сніговичок, - я ж не подякував Юрасю за допомогу! Соромно як!
- Ой! – це Сніговичок помітив, що у його кишені знаходиться якийсь предмет. І це виявилось... ( Сніговичок витягнув предмет з кишені).
«Щоденник» (ви звичайно можете здивуватись: як це – Сніговичок - і вміє читати, але ж погодьтесь, напередодні Нового Року і не такі події можуть відбуватися!)
Дивина та годі! Якийсь «щоденник»... Звідки ж він міг узятися у Сніговичка? «Так-так, - міркував Сніговичок, - а що ж це написано?»
«Учня п’ятого Б класу Юрася Крапочкіна!» Ось як! Юрася Крапочкіна! Це ж того самого, який... якому Сніговичок не встиг (бо не здогадався!) подякувати за допомогу. Сніговичок захвилювався і вирішив: «Треба знайти Юрася і повернути йому щоденник - ось, що слід зробити!»
Після такої гарної думки Сніговичок аж затанцював, застрибав на місці. А що - ідея вельми непогана! Тим більше, що Юрась щось там говорив про Старе місто, а значить є всі підстави думати, що можна знайти хлопця. І Сніговичок рушив на пошуки Юрася...
