Її тіло, хоч і з металу, але дуже ніжне, тому піклуйся про нього лагідно. Не забувай іноді вкладати до губ і пестити її пальцями; тримай подалі від води, хай тільки твоє дихання має право зволожувати її. Вона любить, коли просто розглядають, захоплюються нею, не вибаглива, але трохи вередлива, як і усі жінки. Має характер, смак до життя і гарний голос, ледь монотонний, схиляє чоловіків до роздумів, але допомагає у пізнанні прекрасного, себто жінок, бо початково належалася до їхніх вуст. Коли добре вслухатися, то можна почути як говорять наші гори, адже зі своєї з’яви на світ вона ввібрала все їхнє
звучання, ще з часу, як ковальський молот майстра народжував її. Коли буде не вдоволена і жодна мелодія не виколисуватиметься з неї – ти не догледів і не долюбив, тому поводься з нею, як з улюбленою коханкою. Моя-твоя, дримбо-дримбочко-дримбусечко дрібненька….
Збудуй мені родове гніздо, соколине чи орлине, на скелі чи високій горі, щоб бачити світ маленьким-маленьким. З терасою на висячі сади, чи просто посади мені яблунево-вишневий сад, я б милувалася цвітом, я б купалася в цвіті, я б кохалася з цвітом. І щоб на другому пагорбі я мала угіддя – вівці б мої паслися на зелених травах, золоторунних ягнят-яснят мені приносили; коні мої – прудконогі, носили б нас до місяця на хітанку – гойдатися, гойдатися! І до церкви - хочу літню порохняву дорогу між пшеницею. Я б їздила бричкою, пощо страхітливі авто.
Розгортай мене поглядом! Тіло моє не з металу… не забувай мене вкладати до губ і пестити пальцями, зволожуй диханням, я готова більш нічого не пити. Як хочеш – просто розглядай і захоплюйся мною, я не вибаглива… Чуєш? В мені говорять наші гори. Твоя-лише-твоя жінка-жінця-жінусенька ніжнесенька….
