Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47687
Рецензій: 92545

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авантюрна проза

Ніщо

© Олександр, 03-03-2006
Був наляканий мозок, були сполошені думки у ньому (щосталосячомунавколотактем-ночомуяневідчуваюсвоїхруктаніг) і не було більше нічого.
Не було річки, не було очерету, не було сідала в очеретах, вудки у руках і поплавця на тихій воді, ноги не відчувалися й не відчували воду, руки не відчували вудку, сідниці не торкалися грубої необробленої дошки, прибитої поверх двох стовпчиків над водою. Не співали пташки, зустрічаючи світанок, не кахкотіли качки, не скидалася плесом риба, не шумів, поволі прокидаючись, очерет.
Я що осліп?
Мабуть так, але тоді мав би щось чути.
Не чую, а значить і оглух також.
Що ж сталося?
І що буде далі?
Необхідно зберегти спокій і спробувати відновити перебіг подій, які усьому цьому передували.
По черзі…
Отже риболовля.
Прокинутися, щоби ще тільки сіріло, наладнати вудки, узяти бляшанку з черв’яками, вкраяти скибку хліба й змастити її олією, щоб риба краще брала. Тихо за ворота, щоби хвіртка не рипнула й униз вуличкою до річки на власноруч вирубане в очереті місце, заздалегідь, іще з учорашнього вечора, підгодоване лантушком із макухою.
Далі…
Легенький ранковий вітерець грайливо шелестить очеретом, над якими розганяючи ранкову прохолоду, сходить сонце. Комарі пищать і гризуть за оголені литки так, що ті, щоб не свербіли, доводиться опустити у воду. Щось мале та немічне намагається затягнути черв’яка разом із гачком та поплавцем на дно, проте тільки сіпає його, тягаючи снасті по всьому плесові.
Далі…
Терпляче чекаю, доки клюне щось більше, і ось нарешті поплавець майже миттєво повністю викладає на воду і швидко тягне в очерет.
І в ту ж мить раптово спадає темрява.
Не сутінки, не затемнення, не ніч, а глуха тьма, без жодного проблиску світла. Чорним рядном вона зненацька опускається на увесь світ, немов хтось вимикає одночасно усе навколишнє світло і звук.
Кілька миттєвостей паніки, а тоді намагання тверезо оцінити ситуацію.
Спробуємо поворушити руками, та й підсікати давно вже пора.
Нічого.
Ніякого руху, ніякого відчуття руху, вудки у руках, ба навіть самих рук. Наймоторошнішим є те, що не маєш жодного уявлення, де вони в тебе знаходяться.
Здається десь попереду.
А де перед?
А де зад?
Десь там у воді ще повинні бути ноги.
Теж нема.
Ні води, ні ніг, ні свербіння від комариних укусів, ні тепла, ні холоду.
Нічого.
Тільки суцільна темрява й стривожений мозок у ній ( МІЙ МОЗОК!!! ) вщерть наповнений думками ( щосталосящоробитищобудедаліколименепочнутьшукатицежріднібу-дутьхвилюватися ).
Десь я про таке вже читав чи чув.
У газеті здається.
Нещодавно, днів три чи чотири тому, бабуся увечері читала дідусю, який уже майже зовсім не бачив од старості, районну газету, в якій зазначалося про схожі випадки, що відбувалися із жителями навколишніх сіл. Точних подробиць не подавалося, проте висувалися декілька гіпотез, з яких майже всі зводилися до експериментів військових чи НЛО.
Отже припустімо, що це експеримент.
Виникають деякі питання.
Хто його влаштував?
Особисто для мене, як для лабораторної мишки, це не має зараз суттєвого значення, бо спочатку треба швидше звідси вибиратися. Але навряд чи, що людство навчилося миттєво і одночасно від’єднувати від мозку усі периферійні рецептори.
Навіщо таке зробили?
Також не маю жодного уявлення.
Може я просто помер?
Може.
Тоді яка частина мене зараз мислить?
І якщо це смерть, то що ж робити далі?
Що може зробити вільна душа чи дух?
А чи думає взагалі душа і чим вона думає?
І де вона знаходиться?
Можливо я занадто глибоко копаю?
Можливо експерименти, якщо це експеримент, з простими людьми не повинні бути на це розраховані. Адже інших людей, як писали в газеті, оскільки вони були дуже налякані й нічого не могли з цим вдіяти, просто відпускали.
Не раніше, як через тиждень чи два.
Задовго, як на мене. Я стільки не висиджу.
Треба мислити простіше.
Отже душа чи абсолютно вільний мозок, що ширяє десь…
Чи ширяє?...
І де?..
У темряві.
Можливо це й не темрява.
Можливо це мій мозок інтерпретує те ніщо, в якому він опинився, як темряву.
Мозок усередині нічого.
Десь це вже було…
Десь я вже таке зустрічав…
У довідниках чи словниках, чи ще деінде…
Усе це на щось схоже.
Дуже схоже.
Настільки схоже, що гріх було би не спробувати.
Тільки одна думка, та й усе.
Якою ж вона там була?
Зараз згадаю.
Зараз.
Ага. Ось вона:
НЕХАЙ СТАНЕТЬСЯ СВІТЛО!!!

І сталося світло…







Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© , 15-03-2006

Смерть Рибалки

© миша, 03-03-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.32053995132446 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …