Катя вистромилася з розчиненого навстіж вікна своєї кімнати і мружачись підставляла бліде від природи обличчя гарячим сонячним променям. «Балдьож! Респект, чи як там його, тьфу, релакс!» Дзвінок мобільного перервав напружену роботу мозку.
- Катька, пішли у шопінг!
- Називається ще одна англічанка вивчила нове слово.
- Що? Кать ти про що? Канікули на тебе дурно впливають! Мелеш спозаранку якісь нісенітниці. Про шопінг я знала з десяти років, між іншим.
- Ага, тільки й досі не розумієш що воно таке. – Катя веселилася від душі, настрій чудовий і приємно, коли хтось тупить ще більше ніж ти сама. – Ну, ладно, Ір, не ображайся, але «шопінг» - це процес купування, і піти у нього не можливо, треба казати… мабуть, на шопінг, чи щось таке. Короче, не важливо. Я тільки за, ти ж знаєш, мені куди йти, то йти. А хто ще?
- Ну, я, ти, Оксана казала піде, Таньку теж треба витягти, бо дуба дасть біля телека за канікули.
- Десь через півгодини зустрічаємося на розі, де й завжди.
- Тільки починай малюватися в цю ж хвилину, бо оте «як завжди» - твоє півгодинне запізнення – в печінках уже. Ти не на «Міс світу» йдеш.
За дві години безцільних тягань штанів по магазинах, з однією на всіх новою помадою у рюкзаці, дівчата виходили з останнього на сьогодні пункту призначення. Катя йшла перша і в дверях ніс до носу зіткнулася з його дружиною. Діма позаду ніс її сумку. Каті в магазині забракло повітря. Він їв, роздягав, цілував її очима. Вона його.
- Дім, ти де там? – обернулася дружина.
Катя швиденько пішла до виходу.
- Ти чого так довго? – дівчата, зморені прогулянкою, з радістю вирушили по домах.
«Ти найгарніша на всьому світі». - Як він умудрився це написати, вона ж поруч? Якось так на душі незручно. Вона гарненька. В чому вона винна? Шкода її.
«Не пиши мені більше. Ніколи.»
«Не зрозумів, щось не так?»
«Ти одружений. Я більше не хочу нічого про тебе чути.»
«Це твоє останнє слово?»
«Так.»
* * *
«Вечір такий довгий. Скоріше б ніч, та поплакати, щоб ніхто не бачив. Сама ж так захотіла. Сама винна. Але як по-іншому? А він такий гарний і гордий, він більше ніколи не подзвонить. Ну, хоча, можливо, тижнів через два, як пройде злість.» – думала Катя, сидячи з закритими очима у повній піни ванні. Телефон вперше за багато днів залишила на столі в кімнаті, а не взяла з собою, бо ж не чекала.
Виходячи в довгому білому халаті і з рушником на голові з ванної кімнати, Катя наткнулася на маму, яка тримала в руках її телефон.
- Що це в тебе за Діма? Он два повідомлення прислав, поки ти купалася.
- Мамо, ну хто тебе просить лізти до мого телефона?
- Що за тон? І взагалі, не відповідай питанням на питання. Хто такий Діма?
- Знайомий. З паралельного класу. Ти його не знаєш. – Катя від нетерпіння аж ногами тупцяла на місці. – Ну ладно, мам, потім поговоримо.
«Я так не можу!»
«Я не хочу так! Без тебе».
Дівчина поцілувала екранчик телефона і відразу ж відповіла: «Ти до мене серйозно ставишся, чи як до об’єкта сексуальної фантазії?»
«А ти як думаєш?»
«Не відповідай питанням на питання» - от і мамині повчання пригодилися.
«Дуже серйозно. Якби я просто тебе хотів, я б так себе не поводив. Можна я тобі зараз зателефоную?»
«Ти що? Вже ніч.»
«Накрийся ковдрою і пошепки скажи мені пару слів, добре? Я вийду зараз надвір і подзвоню тобі».
- Алло.
- Я скучив за тобою. Дуже скучив.
- Я за тобою також.
- Доброї ночі, люба.
- Тобі теж.
- Цілую.
