Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2601
Творів: 47345
Рецензій: 92111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Критика

Наші друзі америкоси або це літо

© Антоніна Аністратенко, 11-01-2008
Антоніна Аністратенко
Наші друзі америкоси або це літо
Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту!
Любіть Індіану! Й так само любіть
Північну й південну Дакоту…
                                (Олександр Ірв.)

Ось тримаю в руках дебютну прозу Тараса Жеребецького. Для особливо добресеньких критиків, що критикують мою критику (замість писати рецензіїї на твори авторів художніх текстів) додаю: книгу прочитала з рядка в рядок. При цьому обмалювала коментарями, малюнками та філологічними матюками, як першокласник парту. Пропоную об’єднання всіх моїх коментарів і думок у більш-менш цілісний текст. Називати це рецензією – не наважуся, а от стаття вийшла з досить детальним «розбором» самого тексту. І змісту також. І вражень читача. Думка суб’єктивна, отож краще читати твір автора(перед або після)для повної картинки.

Це літо, це Літо, целіто, целі то, літо – це, літоцес. Знову екзистенціалізм «пошуку свого життя в літі та поза ним». Важливо розуміти також архаїчне значення слова літо. Бо ж саме так і починається повість Тараса Жеребецького про рік навчання в Америці: «В літо 2005...»  А далі – хаотичне заперечення власних слів і, власне, назви тексту. Ось назва «Снідання з самотністю, або 25 черепах». Не смійтесь з мене, але я намагалась способом керування узгодити словосполучення 25 черепах. Хвилин 20 мучилась. Потім дійшло, що «черепах» - це не місцевий відмінок множини іменника ЧЕРЕП, а множина, називний відмінок іменника ЧЕРЕПАХА. Чому їх 25 і чому вони так прудко доповзли до назви, мені не дано зрозуміти. Далі у тексті про тваринок, нащадків Тортіли, згадується лише два рази. То можна було б написати 50 для солідності.
Але я не про те. Я про заперечення. Отож, «Снідання з самотністю» - це такий собі екшн на тему: страшно їсти одному, бо від того розщеплення особистості з’являється, і потім одне «Я»  підглядає, скільки з’їдає за  сніданком друге «Я». Суть тексту в тому, що риба з моря   в американському акваріумі жити не може, бо дузе в Цьорне море хоцецця. Отож, сидиш як дурень в американській дупі, аж із псами розмовляти починаєш, потім підносиш їх до духовного рівня, а потім, потім – америкосам того не зрозуміти – перефразую Віктора Неборака:

Джубарс повісився! Самовбивця пес.
Джубарс повісився. Ось переміна!
Чуєш ти, дурню америкосе!
Ти дружиш з чорними, жуєш кокоси,
А пса не гризе вже більше ланцюг,
Бо Джубарс вибрав не м’ясо, а дух!
Джубарс єдиний надійний друг.

Самотній Тарасик на початку висуває тезу, що «потрапляючи в певне оточення друзів, людина стає такою самою, як і інші» («і» я би забрала). А потім, протягом 74 сторінок доводить, що лишився собою – кльовим українським хлопцем у Штатах. Ще про друзів. О! Які там у нього в школах Джорджії, Північної та Південної Кароліни були друзі! Ні в казці не сказати, ні пером описати: один обережно різав вени, другий скочив з другого поверху, бо його бачили (ЙОГО БАЧИЛИ!!!), неземна фея Міа (з реклами косметики) вискочила заміж і у 17 років мала семеро дітей (?) та порожній гаманець, третій усьому дивувався. Словом, цвіт нації. Найнормальніші американці (п-хаа) – вчителька іспанської, родом з Індії, болгарин, що вісім років жиє в Країні Мрій, неземної вроди метиска та раашен ін Емерике, котрий робить бізнес на ненажерливості корінного населення.
Далі автор пише, що «цього літа ми переконались, що американці стають українцями». Ще крутіше за Дарвіна наш Станіславський Тарасик. Запам’ятайте на віки-вічні нового українця Джакі та другу українську маму з волохатими руками.
- Ідіотизм – батько злості!
Я не маю на меті познущатись із дебютної прози, бо то є перше і мені руки розв’язались. Зрозумійте правильно. Робити собі ім’я на тому, що редактори з коректорами не схотіли читати текст перед друком, я не буду. Але ж, людоньки добрі, речення типу [Будучи малим, його,  ймовірно, принижували і били старші гопи]* у мене вже й сміху не викликають, бо страшно уявити підмет і ще страшніше – долю того підмету. Також не ясно, пластмаса чи дача належала жидам. Як вам подобаються слова «богзна-де»** та «не суттєвих»*** у словосполученні «здебільшого несуттєвих». Як на мене, залежне слово (здебільшого) в такому разі набирає нового лексичного значення . Не кажу вже про «кавалок часу» та «властиво я був свідком,,,», бо ж ясно – у Тараса така робота – бути свідком «коли привселюдно тицяють пальцями на дівчат, обзиваючи їх курвами та лесбами». Сумно мені, особливо коли доводиться «згадувати з пам’яті» серпень місяць, мою автобіографію та взаємозв’язки одного з іншою. Багато я ще чого випускаю, бо писати некролог такому живому творові не збираюсь, хоч на те скидається, «і від цього мені сумно і прикро, разом з тим» (ніби сумно і прикро - антоніми).
Але й для цього пояснення є: в Америці вчителі молилися б на Тараса і написали б його ім’я на школі, в якій він навчався, щоправда з 5-ма помилками. І Тарас там навчався цілий рік!
Ще одна загальна річ і пишу позитив. Переконую вас, читачі, і Вас, Тарасе, що, прочитавши цю книгу, Жадан ніколи не скаже своє любе «факін шіт». Бо після 74 сторінок «факін шіт», «будучи», «властиво», «будучи», «властиво»... (факін шіт!) не захочеться говорити вставні слова, дієприкметники, дієприслівники, принаймні в цьому земному житті.
В середині  твору Тарас розписався  (чи розійшовся?),  це, як не дивно, в даному випадку синонімічні поняття. По-перше, в нього з’являються сюжетні лінії, що показують життя персонажів, а це виводить текст за рамки щоденника. Правда до кінця жодна з них не розвивається. Може то така фішка. Він-бо поїхав. А на рідній Україні і згадувати про америкосів не забажав.
Може ви тепер не повірите, але мені дуже подобається автентичний текст Тараса, тобто його неологізми, речення, де він надзвичайно влучно дає означення поняттям. Наприклад: «Вокзал був набагато менший, ніж у Франківську, проте він був якийсь глибокий, загорнений сам у себе». Клас! Або моменти потоку свідомості, коли він так оригінально нанизує, ніби намисто на нитку, слова, повтори, речення. Наче й не відкриття, а насправді – САМЕ ТАК ніхто не писав. Неологізми «назвиська», «просинати», «віглас» (від невіглас).
Нє, не можу, наведу приклад нанизування: «Я зрозумів, що я вже тут. Я вже не там. Там вже дійсно мене нема. Я вже тут». Як вам? Особисто в мене зразу асоціація «вжеее не саам, я навіть не з тобою ...» (Друга Ріка «Вже не сам»).
А ще я не можу не любити людей, які цитують Петра Яцика, називають ліжко «лужком», приколюються з с особин, які курять дзиґарів чи сігарєти, пишуть медитації про своїх дідусів, вважаючи їх найдорожчими друзями, і у цей час не забувають пожертвувати «кілька баксів у фонд боротьби з раково хворими».
Мені так думається, що Тарас Жеребецький – майстер діалогів. Принаймні, у нього виходить приколюватись без зайвих коментарів.
- О, ні, Тарасе, ми тобі не забороняємо брати телефонну трубку,  - казала Джоан.
- О, дякую, це так великодушно, я ніколи не забуду вашої доброти, але в Україні в мене вже є свій телефон, мені його вистачає.

- Звідки ти, Тарасе?
- З України...
- Отже, добре, - в нашому класі 4 білих і 1 українець.

- Апельсиновий чи яблучний? – спитала стюардеса,                          схожа на лярву.
(Тепер я знаю, як називається майбутнє деяких студенток філфаку, у зв’язку з освітою – БЯКАЛЯРВИ)
- Помаранчевий, - відповів я.
- такого, на жаль, немає.
- Ну, то яблучний.
- З м’якоттю? (...)
- Ні, просто дайте води. Просту воду, без м’якоті...  
Цікаво, Тарас належить до «Партії Зелених»? Він часто згадує про зелених чоловічків (не про зіниці сподіваюсь), про київського кота, різних псів, черепах та інших звірів.
Розчаровує той факт, що Тарасові набридло писати цю річ, і він кинув її (типу) на додумування читачам. Плюс ще деякі абзаци Іздрик дописував (ржунимагу). І це не все: зустрічаються уривки зі стилізацією під Покальчука (нормальний текст переходить в медитацію чи шматок тексту без розділових знаків), Жадана, Андруховича (плюс посилання),  письменників Станіславського феномену. Цю ж думку висловлює Юрко Іздрик, бо він, крім абзаців, ще й резюме дописував.
Треба сказати про «подобається». Гарні образи персонажів. Вони цілісні, навіть поза сюжетними лініями, паралельного розвитку яких нема. Попри таку ваду, враження, що лишають дійові особи, є послідовним, стійким. Видається, навіть, що всі описані люди – мазки різних відтінків, що  разом створюють фон полотна. Тобто, головним є  ВРАЖЕННЯ, а решта – засоби.
Ось і допливли ми з вами до висновку. Погоджуюся, що всі люди – друзі, але жити краще з рідними, бо рідним легше пробачати, і рідним ти потрібний. Не згідна, що америкоси нещасні й обмежені своїм стилем життя та нелюбов’ю європейців. Люди всюди однакові, а стиль життя змінює поведінку, звички, а не сутність. Крім того, я люблю самотність – вона дає відповіді, що врешті видно з розповіді Тараса. І останнє – я не люблю американців і не хочу їх порівнювати з європейцями. Це безглуздо порівнювати різні культури. У америкосів інша психологія. Вони ніколи не зрозуміють цієї книги. Бо коли зрозуміють, то не будуть америкосами. Треба доказів? Гаразд. «Багато учнів заздрило мені, - пише Тарас, - мотивуючи мої успіхи в іспанській тим, що я з України, а там, безперечно, всі володіють іспанською. Факін шіт, дебіли...» Нє, Тарасе, не дебіли - америкоси. Так історично склалося, що вони не мають зеленого уявлення про наше справжнє життя. А ще індукція задрала.
Не повертайся туди, Тарасе, а вже стій з високо піднятою головою і допомагай іншим зрозуміти цю таку просту, звичну фразу: «Just Do It».
_____
*
24.11.07
PS посилань на сторінки нема, бо книгу відібрала подруга. Поверне - допишу.
Ой! Ще… аукніться, мені ж цікаво ваші оцінки!!!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

бодай у одному Ви, Антоніно, маєте рацію...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Христя Нечитайко, 02-05-2008

"дивна" Антоніно, не знаєте Тараса, не критикуйте!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Юля Триль, 05-04-2008

Аргументи і цитати

© , 16-01-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© , 16-01-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 16-01-2008

Дякую, що попередили

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© , 16-01-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© , 15-01-2008

технічне питання

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© читач, 11-01-2008

Парадокс

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© М.Гоголь, 11-01-2008

... як черепаху...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© George, 11-01-2008

Зате ми духовно багатшi

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 11-01-2008

Ау

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 11-01-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73853611946106 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …