

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	749
Творів:	11335
Рецензій:	17180

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Авантюрна проза

Нехай буде гречка -3

© kokacherkaskij Статус: Маестро, 07-01-2008
(продовження) ( початок див. на http://gak.com.ua/creatives/1/7812 , http://gak.com.ua/creatives/1/7813 ) Галушку не зупиняла навіть присутність поруч „цієї сучки”. М-да, нелегке, нелегке життя у агента Української Галактичної Служби. - Він летить на Андромеду, - відповідала Аксінья замість мене.- Він летить виручати мого Ляха з біди. А заодно – і Сагайдачного. - Я сама знаю, куди він летить ! Що, вони удвох там не справляються з тими шльондрами-андромедянками ? Віагру їм повезеш ? Так ? Чого мовчиш ? Бо ти брешеш! Насправді ти летиш у Краснодар трахати кубанок ! Я все чула ! Я все знаю ! Мені дід перед весіллям по телефону розповідав, що насправді всі агенти УГС хоч раз у рік літають у Краснодар розслабитися і потрахати кубанок ! Ото я дурна ! Навіщо ж я за тебе виходила ? Навіщо ж я себе занапастила ? Чого мовчиш ? Я подумав, що побічний ефект від препарату „нєдєлька” – чи не гірший від побічного ефекту „пані Граціози”. Там чоловіка очікувало одноразове розчарування, а з цією „нєдєлькою” доведеться щоразу, чи не щоденно, вирішувати одне й те ж саме вічне гамлетівське питання : бути чи не бути і надалі законним чоловіком цього чудовиська, цієї стерви ? - Мамаю, - у той же час говорила Аксінья, - я би тобі чимось допомогла, але не знаю, чим. Хіба що, може, полетіти мені разом із тобою ? - вона хіхікнула, а Галушка заскреготіла зубами і зашипіла:”Сучка! Коза драна !!”. - Чим же мені тобі допомогти ? – риторично запитувала Аксінья, поки я пакував чемодани.- А, до речі, ти знаєш, вони – і Лях, і Сагайдачний, - мали спеціальні костюми андромедянинів. Лях перед відльотом свого вдягав, приміряв, перед дзеркалом крутився... Ото сміху було ! Такий кумедний, а потім ще й цілуватися поліз ! Ми навіть сфотографувалися на пам”ять ! Вона продемонструвала мені на свому комунікаторі кілька дійсно кумедних фотографій . Лях в костюмі андромедянина був просто неперевершеним ! Ну ніколи би не сказав, що це не справжній андромедянин, а начальник відділу надзвичайних розслідувань УГС добродій Лях ! Ось Лях тримає Аксінью на руках, ось Лях палко цілує Аксінью в губи, ось Лях... ну, це дуже інтимна світлина, а ось...блін! ну, це ж іще інтимніша ! А далі ще, і ще... Я здивовано поглянув на Аксінью. - А що такого ? – знизала плечима Аксінья. – Ну , ми ж повинні були перевірити, як це все насправді працює. А раптом йому через службову, звичайно ж, необхідність довелося б мати щось із андромедянками ? Ти ж розумієш, що це таке – службова необхідність ? А засипатися на такій дрібниці.... Я добре розумів, що це таке – службова необхідність, особливо по Сургуту. Тільки, на превеликий жаль, із нас трьох лише мадам Галушка, особливо у стані расово-фенологічних змін після вживання „нєдєльки”, цього категорично не хотіла розуміти. Ось зараз вона знову буде вставляти свої , як колись говорили, „п’ять копійок”. Але вона чомусь мовчала. Натомість, краєм ока я помітив, що автоматичний візок-коляска вже порожній, а приваблива негритянка з легкою посмішкою на обличчі стоїть з протилежного боку Аксіньї та переглядає разом із нами інтимні фотознімки кохання екс-капітанші з андромедянином. Насправді я також добре розумів і те, що причиною появи цих світлин була не стільки службова необхідність, скільки „органічна необхідність” секс-капітанші Аксіньї мати періодично „любоф” із різними потворами, і свого часу я для неї був швидше винятком з правил. Бо, подейкують, її колишній коханець генерал Ліліпутін був справжнім виродком карликового зросту з обличчям якогось підлого та ницого монстра із нової версії серіалу про Гаррі Поттера виробництва відомої одеської кіностудії „Чабанка-фільм” . Отож, моя Галушка з цікавістю розглядала перехідні від еротичних до брудних порнографічний фотографій, і я навіть став трохи перейматися, чи не захоче вона раптом ні з того, ні з сього повторити цю фотосесію, тільки вже за моєю участю, бо ж раптом і мені на Андромеді доведеться підтверджувати свою чоловічу силу ! Тільки ж от біда – костюму андромедянина мені не дали. На складі мені лише з жалем констатували, що таких костюмів, із справжньої андромедянської вовни , було всього лише тільки два. Їх отримали підзвіт Сагайдачний та Лях, і тому все, аліс, йок, більше вже таких костюмів нема, а як і у чому тобі летіти на Альфу Андромеди, пане агенте УГС першого класу , мусиш вирішувати сам, ти ж агент першого класу, а не якийсь задрипаний дантист з-під Катеринополя. Подібний стан речей своїми коренями походив із цілого комплексу давніх традиційних українських проблем, таких як принцип „моя хата скраю”, вічна нестача предметів першої необхідності , тощо. Щоправда, немає лиха без добра : саме така звичка наших предків самотужки вишуковувати виходи із безвихідних ситуацій і призвела до того, що зараз Україна стала провідною державою Галактики. Наші пращури не очікували, як ті ж англійці, американці чи росіяни, що їм усе необхідне хтось принесе на тарілочці з блакитною смужечкою, а прагнули брати – і брали усе самі. Мужньо вишуковували варіанти. Ну, а пріснопам”ятне видобування „блакитного золота” крізь самопальні отвори із газопроводів Уренгой-Помари-Ужгород-Нью-Йорк – це ж лише верхівка айсберга... - Що це , власне, за костюм такий ? – спокійно запитала Галушка у Аксіньї, так начебто кілька хвилин назад не обзивала її „сучкою”. Дія препарату завершилася, точніше – завершився процес прямого перетворення, і тепер Галушка, хоч і чорношкіра, але була при своєму типовому українсько-розважливому характері. – З чого він зроблений ? Аксінья досить манірно, як для колишнього капітана КГБ, знизала плечима : - Ну, як мені розповідав Лях, все зроблено із натуральної шкіри та натуральної вовни андромедянських гуманоїдів. Тамтешні жителі мають надзвичайно чутливий нюх, тому вдавати із себе андромедянина у синтетичному костюмі – це було б самогубство. Тамтешні закони щодо цього дуже жорстокі. Ця інформація здивувала навіть мене : - Ну, вовна – це зрозуміло. Натирили у якійсь андромедянській цирюльні. А от шкіру звідки вони натуральну узяли ? Це ж треба було ... теє... ? – я хоч і вважаюся одним із представників наймужнішої в Галактиці професії, проте навіть мені стало трохи не по собі, коли я уявив, звідки саме можна було би взяти такий великий , практично повнорозмірний шматок натуральної антромедянської шкіри, та ще й вдягати це на самого себе. Бр-р-р ! Як же це негуманно ! - Ну-у, може і не все так жахливо. Шкіру могли просто отримати шляхом біотехнолгій. Виростити, так би мовити, у пробірці. У пробірці відповідного розміру... – замислено промимрила Галушка. От за що я її люблю , мою Галушечку, – то це за певну прагматичність у делікатних ситуаціях. Недарма ж вона без п”яти хвилин академік ! - Гадаю, що однією із причин можливого провалу твого Ляха на Андромеді було саме те, що штучно вирощена шкіра , нехай і з допомогою найсучасніших біотехнологій, мала деяку функціональну відмінність від шкіри справжніх живих андромедян, - сказала Галушка.- Проте маю сумніви, що ці біотехнології були дійсно найсучасніші. Бо сьогодні найсучасніші біотехнології – хіба що у мене в домашній лабораторії, та ще у мого діда. - А що ж там могло бути не так ? – стурбовано перепитала Аксінья. - Ну, найпростіше, що могло би бути, то це відсутність правильної реакції потових залоз в певних ситуаціях, або й взагалі відсутність цих самих залоз. Ну, звідки мені знати, хто і де ці маскарадні костюми виготовляв ? Може , десь у Польщі, або в Китаї.... - Та ти що !- злякано вигукнула Аксінья.- Не може бути ! - Якщо це не бойові костюми, то цілком можливо. А це, швидше за все, і не бойові, бо ми з андромедянами маємо пакт про ненапад, - зауважила Галушка.- Це ж усім відомо. - А що би ти порадила ? Як без п”яти хвилин академік ? – іронічно запитав я у дружини. - Ну-у, є різні варіанти. Варіантів, можна сказати, море. - А наприклад ? - Наприклад... наприклад.... Чуєш, Оксаночко, а у тебе, цілком випадково звісно ж, не залишилося хоча б однієї волосинки з цього чудового ляхового андромедянського костюму ? - Та звідки ! – сплеснула в долоні Аксінья.- Хіба ж я знала , що знадобиться ? - Ех, капітан-капітан, - пирснув я, - і під пазурями нічого не залишилося ? - Під якими пазурями ? Я кивнув на комунікатор і зробив промовистий жест. Поки автомобіль мчав нас до цілі, Галушка проводила для нас лікбез із найпередовіших досягнень біохімії. Ці найпередовіші досягнення ще навіть не були описані у жодній науковій статті, і навіть добродій Омелян Майборода ніколи достеменно не знав, що там намудрувала його онука. - Мені потрібна андромедянська волосина, щоб я приготувала для тебе „нєдєльку”, котра перетворить тебе тимчасово на найсправжнісінького андромедянина. У тебе будуть всі найсправжнісінькі реакції, неначе ти - чистокровний андромедянин. Потовиділення, смакові та нюхові реакції, зір , слух, ну словом – усе ! - А-а-а як же ... - Через наперед заданий час ти трансформуєшся назад в українця, - запевнила мене дружина. - Точно ? - Бігме. - А через скільки часу конкретно ? – непокоївся я. - Тиждень тобі вистачить ? - На одного Ляха ? - Отже, два тижні ? - Давай про всяк випадок три. - Ну, як три, то й три, - погодилася моя кохана. - Добре. За три тижні я, гадаю, впораюся. Але ж як ти цей термін регулююєш ? - Та, це дрібниці. Змінюю співвідношення омега-факторів,- пояснила Галушка. - Омега ? - Ну да. Омега-факторів. Зізнаюся, що про ці загадкові омега-фактори я чув уперше. Проте в УГС абикого не беруть, кандидат в угаесівці мусить мати певний багаж знань, певний інтелектуальний рівень. Я цілком відповідав цим вимогам і свого часу для здавання екзаменів я довгий час штудіював грецьку абетку, отже назва грецької літери „омега” мені не видалася незнайомою. Це вселило у мене впевненість, що дружина тримає усе під контролем. - А-а-а, ну раз омега, тоді все ясно. Як же я раніше про це не здогадався ? Це ж так просто ! Змінюєш співвідношення омега-факторів , і все – в ажурі. Може , й собі це взяти до арсеналу ? - Візьми, Мамаю, візьми. - Але ж для того, щоб виготовити потрібну сироватку, я так розумію, тобі потрібно приблизно два тижні. А мені летіти вже сьогодні. - Мамаю, ну ти ж розумієш, наука на місці не стоїть, - усміхнулася Галушка. - Аби ти частіше бував удома, то більше би розбирався у сучасній біохімії. Як би це тобі на пальцях пояснити ? Ну, ти знаєш, наприклад, як робиться знамените кримське вино „Чорний доктор” ? - Робиться ?? Тю, та кожен першокласник знає, що це вино припинили виготовляти ще наприкінці двадцятого століття через зникнення відповідного виноматеріалу. Щось там було пов”язане із так званою „перестройкою”. - Це дійсно так, але ж це вино і досі продають ? Продають. Отже, роблять ? Звісно, деякі наївні покупці вірять у байки, що нібито десь у Кримських горах геологами було знайдено засекречений підвал зі стратегічним запасом цього напою. Але насправді все дуже просто – виробником береться основа, ординарний портвейн з червоних сортів винограду і додається потрібна есенція. І ось маєте „Чорний доктор”. Хочете „Мускат червоний південнобережний” – капаєте у той же портвейн відповідну есенцію. Захотіли „Чорного полковника” – додаєте до портвейну потрібний аромат. Тощо. Часу потрібно на це – від сили п”ять хвилин. Так само і з моєю „нєдєлькою”. - Ага. Тобто, я так розумію, „портвейн” у тебе вже давно готовий ? - Приблизно сто тисяч порцій. - Ну, а часу для виготовлення з „портвейну” цього „чорного доктора” багато потрібно ? - Ти не повіриш – але триста секунд вистачить. - Триста секунд ? - Саме так. Менш, аніж за півгодини ми прибули в помешкання Ляха та Аксіньї. Остання слабо протестувала проти такого обшуку, аргументуючи тим, що це є втручання в її особисте, ба більше – інтимне життя, і що вона вже все давно повипирала. Вона , хоч і прожила більшу частину життя в Росії, все ж не така вже і бруднуля була, як ми про неї гадали, і дійсно - вже давно все повипирала. Реклама ручної праці свою справу робила. Тим більше, як ми, можливо пам”ятаємо, вона все-таки колишній капітан російського КГБ, і під час служби вона просто зобов”язана була бути більш охайною, аніж звичайні цивільні громадяни, хоча б навіть тому, що цього вимагали статути, а вона ж не така вже дурепа не виконувати приписи статутів, і, хоча генерал Ліліпутін тут ні до чого, але ж вона дійсно уже все давно повипирала. Ще учора. Ми уважно і прискіпливо перевірили згідно фотографій з комунікатора усі закутки, де відбувалися випробування коханням андромедянського костюму, але , на диво, все було дійсно випрано, підметено і – жодної тобі волосини. Просто зразкова чистота, хоч зірочку на двері чіпляй ! - Вона ж тільки наполовину росіянка, а батько у неї був із наших, з українців, - пояснив я Галушці таке жахливе несправдження її надій та сподівань віднайти хоча б одну невипрану деталь білизни. До мого запланованого відльоту залишалося вже зовсім обмаль часу. Ми з Галушкою сумні та невеселі сиділи на сходинках призьби помешкання Ляха і міркували, як нам жити далі. Я щось малював травинкою на пісочку, Галушка машинально гортала комунікатор Аксіньї. Раптом мені в голову прийшла геніальна, але проста думка. - Оксаночко !- гукнув я якомога люб”язніше. - Га ? – відповіла Аксінья з будинку чистою батьківською мовою.- Шо ? Вона ще порпалася у тих закутках, котрі не увічнилися в пам”яті комунікатора, сподіваючись відшукати хоч клаптик андромедянської вовни. - Слухай, а отой , блін, костюм, він у чому був до того як ? - Тобто ? Ці жінки іноді такі тупі ! - Ну, він же у чомусь був запакований ? Лях же не в ньому, цьому костюмі, додому приїхав ? - А-а-а, ну да ! Аксінья витягнула звідкілясь із якоїсь комори плямистий чохол. - Осьо ! Ми з Галушкою кинулися до неї наввипередки і встигли практично одночасно. Я помітив, що до чохла була пришита суровими нитками бирочка з інвентарним номером „Інв. № 181602-А. Костюм жителя планети АА-3 , зоряна система Альфа Андромеди. Виготовлено : „23.02.2*81”, ДП „Бєскіди Нізкі – Шанхай, Лтд”. Вживати перед – термін неогранічений”. Бирочку прикрашав своєрідний візерунок-логотип із трьох переплетених між собою у чудернацький спосіб трикутничків, котрі, либонь, повинні були символізувати чи то маківку якоїсь відомої карпатської гори в районі Низьких Бескидів, чи то зубці Великої Китайської Стіни. Прикольно – виріб виготовлений у шанхайській філії польської фірми. Можна було лише уявити собі його якість ! Ну чому, чому у нас вічно економлять на найнеобхідніших речах ! Менше з тим, ми почали у чотири руки вивертати цей чохол на ліву сторону. Коли вивернули, неозброєним оком було видно, що на дні скупчилося трохи сміття, у тому числі й волосся чи вовни. - Є ! – зраділо вигукнув я. - Ще треба перевірити, чи це часом не вовна з якоїсь вівці чи мавпи... А то , знаєш, в УГС стане на одного гуманоїда менше , одним бараном більше,- згострила Галушка. - Поговори мені ще. Донесу, куди слід, - і дідусь рідний не порятує, - віддячив тим же самим я.- А як ми це перевіримо ? - Проскануємо на сканері. - Та ти що !? На сканері, значить, проскануємо ? А на чомусь іншому просканувати не вийде ? - Мовчи, Мамайський Курган. А то козльоночком станеш. - Сама мовчи, Анжеліко Девіс ! - Ви тут кокєтнічаєте один з одним, - втрутилася Аксінья,- а мого Ляха тим часом, можливо, підступні андромедяни смажать на ритуальному вогнищі. 5. Якщо ви продовжуєте читати мій звіт далі, отже ви вже й самі здогадалися, що результат сканування на сканері знайденого у чохлі сміття був вдалим. Тобто – шерстинки виявилися автентично андромедянськими. Галушка трохи пововтузилася у лабораторії і винесла мені якусь мензурку, у якій було грам сто п”ятдесять якоїсь не дуже апетитної на вигляд речовини. - На. Пий давай. Я скривився. - Що це іще за пертусін ? - Не кокетнічай. Пий давай. Часу нема. - Ну будьласочка, випивай пошвидше, - з іншого боку клянчила Аксінья.-Там же ж мого Ляха тим часом убивають ! - А запити чимось можна ? - Блін, ну ці чоловіки такі розніжені ! Стидно, таваріщ, далжно бить, стидно! Пий давай, сволоч ! – не стерпіла екс-капітанша. - Галушечко, там десь у нас було ще півпляшки „Української з перцем”... - Пий !!!! Я випив. Нічого так собі. Смак ніякий. Як у дистильованої води. Як у дистильованої води. Як у дистильованої води. Як у дистильованої во.... Як у дисти..... Як...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0101680755615 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design