Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47696
Рецензій: 92552

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Рецензія

ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО ОБРАЗІВ

© Наталя Тисовська, 28-12-2007
Станіслав Вишенський. ПОЛЮВАННЯ НА МИСЛИВЦЯ. К.: МАУП, 2007. - 672 с.
Для читача розгорнути зібрання творів поета ― по-новому прочитати автора, адже саме тоді, коли перед очима ― весь шлях творчого становлення особистості, стає очевидною думка, яку висловив Станіслав Вишенський в одному зі своїх есеїв: «...поет має зачароване коло образів, радше слів, котрі час від часу повторює...» Нова книжка «Полювання на мисливця», яка зібрала не тільки поезію, а й біографічну прозу та філософські есеї, відкриє читачеві це «зачароване коло образів» Вишенського, котре кожного поета робить унікальним.

Либонь, ще на самому початку дороги, коли до поета щойно приходить осягнення своєї обраності, він підсвідомо постійно звертається до мотиву творчості як основи буття світу: «Поезія ― вона всевишня / у симбіозі з забуттям: / якщо розчервонілись вишні, / земля знекровлена». Приходить розуміння того, що текст ― чорні літери на білому папері ― за своєю складністю і вагою дорівнює цілому всесвіту: «з періодами спокою в абетці / пульсує текст ― космічна суєта». І якщо «гине чергова бібліотека ― писанка, в котрій цивілізація», то з нею гине і частина світу. Усвідомлення обраності неминуче породжує «марнославність космацького сина ― / без скафандра сягнути зірок», проте саме марнославність стає рушієм росту. «Голод ― двигун машини, збудованої з часу й простору, голод ― підмурок світобудови... Щасливий, хто завше голодний...»

З іншого боку, поет не може позбутися відчуття, що йому доручено занадто важливу справу, з якою чи й впорається, адже за видимою простотою тут ховається життєва безодня: «готельна простота кімнати / де меблі з дерева життя». Якщо спершу обраний путь може видатися звільненням від суспільних обмежень, то з часом приходить розуміння: поетові ніколи не позбутися «несвобод[и] від віри і совісті / несвобод[и] від несть їм числа». Насправді поетова дорога ― вузенька стежечка над прірвою між землею і небом: «о ця кладка ― по вістрю меча ― / та й на два береги протиріччя», і не всяка душа спроможеться по ній перейти. Та ж душа, якій пройти «по вістрю меча» дано, усвідомлює нерозривний зв’язок між двома полюсами, які не можуть існувати одне без одного, як чорне без білого, тож і «пахне хлібом із пекла і печі», а «по спіральках рогів у ягні / до хреста підіймається чортик».

Поет відчуває себе не просто обраним ― одним із когорти таких, як і він сам. Дослухуватися до свого внутрішнього голосу, здавалося б, що може бути важливішим? Але ж виявляється, почути голос чужий ― ще цікавіше: «про митців мушу знати ― хто вони, / хто в дорозі якій народивсь». Поезія ― «спільна паска / спечена на молоці шляху», генетична пам’ять народу. Історична тяглість поколінь нерозривно зв’язує минуле і майбутнє, бо ж для справжніх поетів «Доля всіх ― обростати учнями, / пережити найкращого з них...» Ти «танцюєш з двійником сусіднього покоління він справді наближається даленінням», а твій «суфлер виходить з лабіринту ролі / раніше нас ― з усіх суфлерських ям»...

Поява учнів свідчить, що важлива частина шляху подолана, прийшов час озирнутися назад ― «час збирання речей / що у серці завжди антикварні». В якийсь момент може здатися, що «шлях не тільки сумний / то є втеча а отже переступ». Може навіть привидітися, що роки пошуків не принесли осяяння, тільки втому: «якщо пісню вважати хрестом ― / хрестоносець стомився», що попереду маячить крапка в кінці речення: «з двох дверей випускають мене на світ, / а вертати маю в одні». Але крапка виявляється трикрапкою, і попереду ― нове коло життя: «мати ― в хату без вікон, без дверей. / Воскресне хлопчик ― вийде з діда старезного». Символічно, що рядки ці ― з вірша «Полювання на мисливця», який дав назву усій книжці.

Поезія Станіслава Вишенського складна і проста водночас ― це надумана складність і позірна простота. Такі самі прості у складності і складні у своїй простоті листок на дереві, вода в ріках, сонце в небі. Це поезія, яка проникає в нутро людини і там лишається назавжди. Про себе, про себе написав митець: «Хтось сріблом протяв юнакові серце і вже зі срібної ложечки нас причащає...»
Наталя Тисовська

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.56272196769714 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …