

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12985
Рецензій:	20412

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка для дорослих

Казка про Сплячого Красеня

© Зіпунов Михайло /ZIPA/, 11-12-2007
(Із циклу «Інші казки Кривавого Зіпи») Жив собі маленький хлопчик та звали його Вовочка. Обличчям – красунчик, справжнє янголя. Але за характером – бешкетник, яких ще пошукати! Міг і дівчинку, яка в око впаде, за косу смикнути; і в садок, де сторож старий, за яблуками залізти, не іспужавшись ані сторожа того, ані Сірка-собаки. Міг м’ячем хвутбольним вікно сусідське розбити; й опівночі на кладовище кицьку дохлу притягти... Загалом, наче нічого кримінального – багато хто в дитинстві подібне міг втнути. Але надто вже не в’язалася така поведінка з чарівним дитячим личком. Тому спершу й не вірили дорослі, що за багатьма витівками та бешкетствами, які потім увесь двір та вся вулиця тижнями могли обговорювати, стояв цей хлопчисько. А як прознали потім, так одразу й подумали, що не сам Вовочка все це робить, не за власною ініціативою, а винятково знаходячись під поганим впливом відомого босяка, що у тому ж дворі жив, - Йосика. Не знаю, хто на кого більший вплив чинив, але таки справді був у Вовочки друг лєпший і звали того друга Йосиф. Точніше Йосифом його якраз ніхто не звав – не по роках так хлопця малого називати. Йосик – самий раз. Йосик, хоча й також хлопцем малим був, але завжди тягав за паском дідівський кинджал, пив вино, палив люльку та й взагалі – був грузином. Ні, не лицем кавказьської національності, а саме грузином. За „лице кавказьської національності” Йосик і лице (без огляду на національність власника) міг так начистити, що мама рідна потім не впізнала б. Отже закріпився за Йосиком змалечку імідж босяцько-кримінальний. Тому всі були свято переконані, що це саме Йосик „абаяшку Вовочку спортіл”. Навчив пити, палити і поганому. Чого саме поганого Йосик навчив Вовочку, зазвичай, не уточнювали, але думали різне. Вимовить Вовочка слово матірне – ясна річ, Йосик навчив, пукне Вовочка за столом – і тут Йосик винен, забере Вовочка в Танічки маленької м’ячика і в річку жбурне – однозначно, це Йосик його намовив. От тільки лише не подумайте, що я хочу сказати буцімто Йосик тут взагалі ні до чого. Ні. Обидвоє вони один одного варті були. І Вовочка міг підійти до дитини маленької із посмішкою недоброю і цукерку у малечі відібрати, промовивши: „Ділитися треба, я сказав!”. І Йосик міг в школі стілець вчительці какашками вимастити. Загалом ви зрозуміли – у Йосика кулаки може трішки й сильніші були, але головним він у цій парі не був. Просто бачили вони один в одному рідну душу, тому й зійшлися – не розлий вода. Ех, скільки безчинств ці двійко у місті скоїли! Якщо про все це оповідати, то казки буде замало – книгу цілу писати треба. Ішли роки. Бешкетники дорослішали. За всіма розкладами час би вже їм по малолітці і харчів казенних скуштувати, та все якось щастило їм. Навіть дільничний дивувався, як же ж так, що жодного разу ці двоє на гарячому не спіймалися. А чому дивуватися? У Вовочки мозки шурупали – дай Боже кожному! Таке вигадає, що і не підкопаєшся. А якщо і підкопається хтось – Йосик підійде до того розумника, дідівським кинджалом пограє на нервах у бідолашного, той і за щастя сприйме, якщо у штані не накладе. Так би все й далі тривало, та тільки зла доля розсварила пацанів. Долю звали Любов. Ні, не в сенсі – Люба, а в сенсі – „любовь нєчаянна нагрянєт, када єйо савсєм нє ждьош...”. Хто ж міг подумати, що Танюха, у котрої Вовочка в дитинстві м’ячика відбирав та за коси смикав, такою красунею писаною виросте? Ось і Йосик такого подумати не міг. Якщо б подумав раніше – сам би в дитинстві Танці в коси вчепився б! А так – що поробиш? Пізно, Йося, за коси смикати, коли Танюха надає перевагу короткій стрижці... І ладно б вже втріскалась Танюха в москаля якого заїжджого та разом із ним подалася б собі на БАМ якийсь, щоб очі не мозолила та душу не травила... Відомо ж бо: на БАМ далой, із серця – вон. Так ні ж! Живе Танюха собі у сусідній шістнадцятиповерхівці і на жоден БАМ їхати не збирається! Мало того, все частіше став ловити Йосик погляди тої Тані потай кинуті. До того ж не на Йосю кинуті, а на Вовочку! Тут-то Йося і зрозумів, який злий жарт із ним природа зіграла, нагородивши кулаками сильними. Не кулаки Танюсі в очі впали, а личко гарненьке. Вовочкине личко. Як скипіла тут кров східна! Схопився Йося за кинджал дідівський і зубами заскреготав... Вовочці звернути б увагу на той скрегіт та на руку, що кинджал стискає. Але не на те звернув увагу Вовочка. Вгледів і він погляд Танчин закоханий. А як вгледів – так і застукотіло серденько в його грудях. Побіг на горище та й одразу давай вірші дурні про кохання своє складати. А щоб ніхто не дізнався про заняття це, справжнього пацана не гідне, писав він ці вірші молоком – на щастя молока було вдосталь! Якраз напередодні вони з Йосиком знатно молоком затарились, коли молокозавод бомбанули... Чесне слово – краще б віршопльоту цьому не молоко переводити зазря, а за Йосиком прослідкувати! Бо ж Йосик тимчасом відібрав, як це в них з Вовочкою заведено було, у дитини, що повз пробігала, яблучко гарне та стигле. І не сшамав яблуко те, як раніше робив, а побіг із ним до відьми міської. Опівнічної години відьма яблучко трофейне замовляннями замовила, травками таємними наколола та курочку, на пташиний грип хвору, змусила на яблучко чхнути тричі. Ну, а далі справа техніки – підсунув Йосик яблучко наколоте та заговорене, та пташиним грипом заражене, другові своєму найлєпшому Вовочці. А Вовочка після мук творчих, що всю ніч не відпускали, взяв та й зхряцав фрукт підступний. А як зхряцав – одразу ж впав наче мертвий. І добре б сам впав, так ще ж і купу народу навколо нього знатно покрючило, та що там – навколо нього! Майже по всій країні людей конкретно перековбасило. Та так перековбасило, що помутніння охопило розум їхній. Таке помутніння, що до сих пір людей в тій країні ковбасить ні па-дєцкі. Розумні люди одразу запідозрили неладне – і давай тіло Вовочкине по інститутах різних возити та й вивчати. А як набридло вивчати, звели над тілом тим курган кам’яний і до труни скляної тіло Вовочкине поклали. Говорять, що й досі лежить собі Вовочка в труні тій та чекає. Чекає поки не прийде до нього кохання його – Тетяна (ну, або коли не сама Тетяна, то яка інша красуня з роду Танюхіного по жіночій лінії). А як прийде – поцілувати мусить. І тоді оживе Вовочка і встане у всій красі своїй колишній, і душа його від поцілунку того також стане чистою та світлою. Та як справдиться диво цеє, то і по всій країні людей ковбасити перестане і прийде світле майбутнє. Та тільки де ж та Тетяна? (Або яка інша родичка по жіночій лінії?) Немає. Як брикнувся Вовочка наче мертвий на землю, а сама Танюха – знепритомніла від горя, тут її Йосик під рученьки підхопив, на коня закинув та й поскакав світ за очі. Так що на Танюху тую надії (Костянтинівни?) особливої немає. Хіба що на доньок сподіватися лишається... Та тільки хто знає – були доньки в неї чи ні? Я, наприклад, не знаю. А ви? Може, ви знаєте?
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

шановний авторе...
© Танюха, 12-01-2008

Це знову я, Карнівора.
© Carnivore, 11-12-2007

А при чому тут молоко?
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 11-12-2007

Вах!
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Карповий Статус: Командор, 11-12-2007

Згенеровано за 0.0110321044922 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Казка про Сплячого Красеня

шановний авторе...

Це знову я, Карнівора.

А при чому тут молоко?

Вах!