Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2612
Творів: 47572
Рецензій: 92413

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза ліро-будення

У ПОГОНІ ЗА МАГІЧНИМ ФАЛОСОМ (друга і третя частини)

© Олесь Барліг, 19-02-2006
Частина друга:
З РОМАНУ «ЗАРУЧИНИ ПЛАСТМАСОВОЇ ЖАБИ»

Абіографічність
Жаба на ім’я Зіна пов’язала на голову льняну хустку, штовхнула лапою калітку і вийшла у двір. Сонце тільки но зайшло, і ще не встигло стемніти, проте зорі, як світлячки у травах вже запалювались у верхній бані. Починали співати цикади. Повітря сповнювалася комарами, які так полюбляла Зіна, а з Дніпра тягло свіжістю і вологістю. “Може навіть і туман скоро буде”, - подумала раптом вона, накидуючи на плечі теплий в’язаний светр. Пясля того, як її чоловіка вбили на Сьомій Міжгалактичній війні, додивившись стрічку “Баффі – винищувачка вампірів”, Зіна частенько виходила на вулицю. Глибоко приймала у легені кисень із домішком інших газів. Сідала на лавку, лузала насіння соняшника і гарбуза. Спускалася до Дніпра. І годинами дивилася на його води. Міркувала над своїм життям. Пригадувала минуле.
Ось вона ще маленькою дівчинкою читає журнал “Барвінок”, вивчає колядки і щедрівки, малює маму, братів та сестер. Грає із хлопцями у футбол.
Через те що Зінина мати була чеченкою, до них у будинок постійно приходили з громади “Самосвідомість мусульманина” і пропанували придбати різного кшталту агітаційні журнали. З батьком Зіні також не пощастило. Він був ререховцем, тому їхню родину постійно тримали у полі зору міліція та КДБ. А одного разу, вночі, вони навіть влаштували обшук сподіваючись знайти махатм з свяшченої  Шамбали. Усе це було наче казкою до жахливого 2937 року. Тоді пролунали перші вибухи визвольної ревалюції. Південні повстанці нарешті вирішили виступити проти правління Карла IV і його монаполії на продаж копчених кабачків. Народ втомився харчуватися низькоякісними консервантами. Він потребував вітамінів, магнію, ртуті та ЛСД. Разом із Карлом IV з тереторії країни був відісланий Ожиновий Кардинал. Так поклали край андрогінній демократії і держава нарешті перейшла на шлях здорової мускулінної феменізації. Ці часи Зіна зустріла у місті Суми (наслідок плану перенаселення прийнятий Верховною Радою) на заводі “Світанок”, де виготовляла лазерні пральні машини і гіперпроекції естонських велосепедів. Але і тут минуле не давало їй спокою. Її узяли на замітку місцеві мусульманські екстремісти. У цілях залучення Зіни у ряди своїх однодумців, вони почали транслювати образ зіниної матері на фізичний план завдяки програмуванню менталу. Мати казала:
«Одягай паранжу, читай “Коран”, не ходи на вечірки, не давай мацати себе грузчику Толі». Це повторювалося десь із тиждень, доки з неба не впав метеор Айзеншпільца і не вивив з ладу усі енерго-інформаційні кодування біополей органічний істот. Некрозв’язки були обірвані, а Зіну знов перевели у інше місто. Тепер вона працювала у колгоспі “Полуничний стяг” за Мелетополем. Окрім вирощування вже існуючих сортів рослин, керівництво змушувало займатися селекцією нових. Так Зіною були створені:
1) баклажан “Веселий хлопець”;
2) морква “Безсоромниця”;
3) тиква “Тринди-ринди”;та:
4) капуста “Грендландський занепад”.
Після чергової сексуальної ревалюції невтомну робітницю узяли на пів ставки до кабаре “Скандинавська хвойда”. Спочатку вона затягнута в корсети у перуці із двома жовтими косами подавала клієнтам пиво, але згодом вже сама піднялася на сцену. Її сценічним псевдонімом стало ім’я Брунгільда. Оксамитовим голосом вона співала:
О любий мій,
Навіщо ж ти лишив мене саму,
Навіщо не узяв із собою?
Бо я як квітка
Чахну тут ночами
Без пестощів,
Без лагідності рук
І без кохання.
У цьому амплуа Зіна знайшла купу шанувальників:
1) Мірзакаріма Шурунбекова (власника нафтовової капалини у Казахстані);
2) Сіму Рафановича (банкіра з Будапешту);
3) Миколу Федоровича Потебняка (головного директора брудо-переробляючого заводу); і безліч інших заможних гаспод.
На згодку про ці часи у Брунгільди залишився смарагдовий перстень., кілька дорогих суконь, норкова шапка, медична довідка про вилікування від СНІДу, та чучело собаки чихі-хуа.
У -46-му колгосп був переформаваний у пфдприємство “Насіння і сім’я багатоклітинних організмів”. Зіна зайняла у ньому посаду відповідального секретаря. Цього ж року вона вперше вийшла заміж. Таку вдачу спіймав хохуля. Його звали Арчібальд. Разом подружжя прожило лише три зими і не відзначилось нічим цікавим для нащадків, тому я навідь не буду загострювати на цьому уваги. А ось другий шлюб..., хоча краще, мабуть, перейти до п’ятого. Він був нащадком аристократичного роду Підепригора, баронів, які зробили собі капітал на виготовленні двадцятичотирьохаркушевих зошитів. Ім’я він мав “Василь”.
К цьому часу (2974 рік) Зіна вже мала трьох дітей (Матильду, Петрика і Йохімбу). Вона відростила волосся, прибрала селікон з грудей, вирівняла ноги, поховала йоркширського тер’єра,  післала у дупу вісінадцятирічного коханця Маріо, придбала шостиповерхову віллочку на березі Середземного моря і продала свою чотирнадцяту компанію “Dog Prodakshen”.
Саме такою Зінаїда увійшла у свою 43-тю весну. Що ж чекало на неї на цьому новому витку життя? О, це були бурхливі часи! Вчені нарешті винайшли пігулки за допомогою яких можна було трансформувати молекули свого тіла у часі. Групи піддослідних відправили у час створення першоадама та першоєви. Через три дні з усіх надісланих повернулися лише чотири тварини (
1) собачки: Білка і Стрілка;
2) пінгвін Володя;
3) сумчастий дикобраз Інокентій).
Усі вони з’їхали з глузду. Їх терміново перевезли до ангарів де за допомогою психоаналіза провели допит із вибуванням зубів і ломанням ребер. Сьогодні, двадцять вісім років потому розшифровані архіви ФБР і Оун Упа дають нам можливість ознайомитьсь із текстами допиту:
Білка (12.03): “Я впевнена... Я впевнена... тільки так можна було зберігти цивілізацію, іншого виходу не було... Просила, ой як просила Його, щоб Він зглянувся на неї, проте... Найвищій за усе, Наймудріший, і Єва це знала, знала суча лярва, та усе одно відчинила ті двері. Ми нічим не могли зарадити., Він не зглянувся ні на них, ні на нас. Мабуть інакше і дійсно не можна було...”.
Стрілка (10.34): “Єва! Вона у всьому винна! Навіть не Той, Чиє Ім’я Не Можна Промовляти. Він зробив лише те, що вимогали від нього амбіції та статути фальклорного жанру. Не праві ті, хто звинувачує Його. Так дійсно повинно було статися. Саме так. Ми були свідками цього, і кажемо вам: інших шляхів розвитку подій у тій ситуації просто не було. Коли Єва відчинила двері і звідти вистрибнув... Звір... Звір... Звіри заполонили світ. Тепер вони повсюди. І ви і ми. Це не було яблуком пізнання. Розумом. Це була лише нова сходинка вже існуючої деградації...”.
Володя (11.58): “Дайте мені спокій, я відмовляюся про це розмовляти”.
Інокентій (11.17): “ Я тримав цей меч у руках (на той час це ще були руки). Його залізо говорило мені: “Встроми. Встроми. Встроми”. І я не міг опиратися. Двері вже були відчинені. Я бачив Звіра. Великий. Чорний. Вогнем палали його очі. Він йшов прямо до нас і я знав, що це є загибель. Руїна мене і усього іншого. Впав і заплакав. Увесь запал зник, витік з мене як вода з джерела. Меч випав із лап (вже лап). Не знайшов сил обернутися назад і в останній раз побачити нас-інших. Усе загублено. Звіри. Звіри. Лише звіри”.).
Окрім цього, ці часи відзначились дев’ятим польотом на Венеру. Яку спонсорувала серія лікарень для утримання сифілітиків. У культурі офіційно визнали, що ток-шоу це синтез журналістики і театрального мистецтва. Біологи схрестили кактус із тарганом. Історики дізналися про те, що Клеопатра була чоловіком.
Зінаїда раптово збонкротіла. Влізла у великі борги і в наслідок чого зв’язалася із коза нострою. Промивши у своїх фірмах мільйони італійських і корейських грошей, вона вирішила відійти від справ, змінила зовнішність та інсценувала свою смерть. Оселилася у селі Туманні Пагорби. Довгий час жила одиначкою, аж доки до неї не почав свататися тракторист Микола. Він був писаним красенем – усі сільські дівчата, як то кажуть, ссяли через нього окропом. Проте його більш за  ніж інших цікавила особа самітньої жінки, яка зайняла хату край села і ховалася там від інших звірів. Бувало цілу добу сидів він у високих лопухах, чекаючи доки у хатніх справах вийде вона з домівки. І одного разу Микола всеж таки вгледів її: висока, струнка, довгокоса, із губками червоними наче бурячок. Як побачив таку красу, аж втратив на мить дар мовлення. Почав до неї залицятися, а вона рішуче закрила перед його носом двері. Але від цього ще більш розгорілася у миколиному серці жага скорити цю жінку.
Цілий рік уплетався він біля неї, доки не дозволила вона допомогати їй по господарству, назвавши при цьому лише своє нове ім’я:
- Маргарита.
Таким чином, слово за слово, діло за ділом і зав’язався між ними роман. А через чотири роки зіграли одружини. Зінаїда була відданою і чесною дружиною Миколі, проте вона так ніколи і не розповіла йому про своє минуле. Натомість вона народила йому семеро дітей:
1) Лючію;
2) Сергія;
3) Амроксія;
4) двойняшек: Харіту і Запаріту;
5) Яна;
6) Гретхем.
У селі Зінаїді дуже знадобилася знання отримані під час працювання у колгоспі. Дуже скоро вона здобула серед односельчан славу вмілого агронома. Багатьом речам навчилися вони від неї. Наприклад: штучному заплідненню уругвайських огірків; вирощуванню бонсая; сщеплення грущі на кущах перця; та інш.
Але щастя не буває безхмарним. Почалася Сьома Міжгалактична війна. Цього разу нашу галактику атакували гамбургероголові амрікіанці. Вони знайшли тут дуже корисну для себе речовину під назвою “нахта”. Двох своїх синів і чоловіка відправила Маргарита у гарячі точки. У часи очікування на перемогу вона разом із доньками молилася по ночах. Від суму та туги дуже швидко посивіла, через що її почали називати Сіра Жаба. Єдиним гостем для них став сусід шпак. За чашкою пива, вони не раз жалілися один одному на свою долю:”.


ПРИГОДИ ЗЕЛЕНОГО ЇЖАЧКА

Передзапис
Маленький зелений їжачок жив ще з Сивих Давен у Кряхтючому грибі. Колись, у часи Кудлатих Богів, цей гриб був зовсім маленький. Він виріс на коренях Світового Дерева і як усі свідомі істоти Третього Приходу займався спогляданням жовтих зірок, неосяжних думок, голодних пташок та смарагдового листя. Це спонукало його до утворення у своїй енергетичній структурі певного тезаурусу понять. Вони нагромаджувалися різнобарвними купами клопоту, емоцій, смачних страв та безперечно ще чогось іншого. Таке нагромаджування виливалося у своєрідні позавербальні утворювання Знань, які втікали до енерго-інформаційного гаю Все-Свідомості, вхоплювалось кимось іншим і втілювалось у вигляді книжок. Так деякі ідеологічні спрямування Кряхтючого Гриба ми можемо зустрінути і досі у працях:
1) Ернесто Факен-Трахтенберга: “Загальні пояснення до морфологічної зоології”
2) Іринки Кабо: “Прізвиська чужих вулиць”
3) Самюеля Коіна: “Санскритське письмо у сучасних журналіських текстах”
4) Ясунарі Не-Кава-не Бата:  “Технологічне обладнання до створення інвалідного візка для мадагаскарської сороконіжки”
І подалі. Особливо на цьому зупинятися не будемо бо подібні відомості вже досить докладно викладені до мене (дивись наукову дисертацію Вергілія Кононенко “Взаємовплив генезису у думко-формах Кряхтючого гриба”).
Але згодом процес пізнання прийшов до трагічної інфінітізації замкнутій на самій собі. Сприйняття прийняло форму не вісімки, а нуля, чи навіть літери “О”. Тезаурусні настанови загартувались до субстанції скельності, тобто безперечної кремезності, а усе інше кануло у Кому. Серцевину Кряхтючого Гриба з’їли Чудернацькі хробаки, і сам він через це перетворився на досить зручну будівлю для різного роду хребетних тварин.
Ось так у ньому поселився Зелений Їжачок. На справді, зовнішність його мала дуальну суміш зелено-сірості, але так як на Туманних Пагорбах вже жила Сіра Жаба, інші звірі Буденності вирішили не утворювати класифікуючих аналогій і не створювати канцелярсько-документального плутанини при перепису населення.
Їжачок цим навіть якось пишався і навіть іноді пригадував що ще його старенький, давно вже померлий дідусь, мріяв колись зжерти цю Жабу з Туманних Пагорбів. Але нашого їжачка ці бажання аж ніяк не охоплювали, бо ще тиждень тому ним було вирішено очищувати свою карму, в наслідок чого треба було відмовитись від м’ясоїдства. А також дратування, і ще ряду речей перелічити які мені заважають морально-етичні принципи.



Частина третя:
МУШЛІ

Сиджу, думаю що мені робити із хОлявою , яка коштує близько 40% моїх заощаджень, і яка щойно впала мені на голову через мою жадобу, придавивши мій мозок симптомами роздумів «куди ж цю Х тепер  подіти?».
Взагаліто пишу не з цього приводу, а з приводу того, що ніякого приводу для написання немаЄ. Тепер вигадую, хоча чи вигадую я? - тут здається ніяка фантазія і близько не лежить, так – суцільна діарея з вінегрету свідомого і підсвідомого .
Іноді бувають дні «Зустрічань» (не плутати з «вечором зустрічань»), коли щойно ти вийшов з будинку і одразу ж помітив біля себе якесь відоме тобі створіння. Це помічання стає справжнім прологом для усих тих зу-чань, що вже зачаїлися і очикують на тебе щоб встромити в тебе свої жовті ікла доброзичливих посмішок, привітань (які іноді також чомусь просять передати усім твоїм родичам, а особливо тітці Валі, котру та бачив лише два рази за життя, і сусідці Зої, у якої з невідомих для мене причин завжди виникає потреба невертатнопозичити у нас продукти харчування) та мацань за руку. Час від часу такий непреривний потік знайомих обличь (які можуть слідувати майже один за одним, у яку б глухомань не понесли тебе твої прямоходячі ноги) починаЄ наштовхувати на думки про трансендентний устрій буття, ти сам (тепер вже щиро) починаєшь всміхатися усім, напускаючи на себе загадкового вигляду і вже перестаєшь дивуватися чому-небудь, дозволяєшь собі філософствовати про езотеричні субстанції. Бо в усіх цих зустрічаННях є ще одна не цікава для мене особливість – ти ніколи не зустрінешь Саме Ту людину, яку б тобі хотілося побачити, чи хочаб просто Ту, від якої увесь ти починаєшь зоріти.
                                               Але сьогодні не такий день…
В дитинстві мене цікавило: чому відрізок доби який вміщуЄ у собі ранок, день і вечір називають днем(.Таке мовне явище каже про неспроможність лексичного запасу, адекватно відображати явища оточуЮчОго середовища. Через це, постановою найвищого органу самоврядування Моєї Свідомості, урочистим наказом (звучать золоті труби та фанфари, вистрілють фейєрверки) наголошую про створення  нової мовноЇ класифікації того самого відрізку доби. Ось як він буде писатися: «бініпод» (від «БІльш НІж Половина Доби»)!!!!!!
                                       *h**че-1,3 створення бініподу*№!(  
                                                                                  ол ба


Увесь сьогоднішній день присвятив суцільним пустощам і любові до себе. Прокинувся, поснідав, подивився у вікно, ліг спати, ще раз прокинувся і ще раз поснідав, трішки полежав, продивився свої чернетки стосовно майбутніх публікацій… І потім вже в основному Їв, качав прес, дивився tv, їв. Качав прес, слухав fm, їв. Качав прес, робив записи…
Ця писанина також народжується у перерві між пожиранням пожирностей (не від слова “жир”), і тренуванням тих самих м’язів, які самі знаєте де знаходяться. “Огидно провів денЬ” – скажете ви. А я не погоджусь.
по 1)- не день, а бініпод!!!!!
по 2)- чи знаєте ви, як іноді буває цікаво провести “ог-ий день” (ОД)? Якщо правельно і зі смаком підйти до цієї справи, можна отримати масу задоволення. Перш за все треба щоб була якась предтеча для ОД’е. Нею може бути поважна причина (для мене це прохолодна, дощова, та вітряна погода яка скасувала усі мої плани на сьогодні (Зауважу, що для автора цих рядків усе вище перелічене є поважною причиною, бо відкрию вам одну нетаємницю – він ненавидить парасолі (і  парасольки також))). А може висточити і просто бажаННя. Робити все що заманеться для задоволення своїх примх за умови не полишати меж квартири.
Правило друге – Увесь день не треба застилати ліжка. Нехай залишається таким, яким воно було тоді коли ти прокинувся. Хоча саме таким врешті-решт, на при кінці кінцівок дня воно вже не буде. В цьому і полягає твоя задача – робити на ньому що завгодно, аби тільки зів’яле простирадло злізло на підлогу та просило порятунку і помилування  водночас. На Цей день ліжко повинно стати свого роду Місцем Сили, чи хоча б  Олтарем ПоклоніннЮ Самому Собі. На ньому потрібно їсти (зазвичай щось соковите, жирне невідіпратне (те що ніколи не при обставинах не зможе вже відіпратися)), пити (обов’язково КАВу!), займатися коханням (якщо не має когось, пригадай, що окрім ньогось, у тебе є ще Ти-самОСЬ). Також дуже зручно буде використовувати його замість робочого столу, і на останок подумай – чи приємно буде полежати твоїм ніжкам на м’якенькій подушці*?(*Доречі, досить ефектним масажем для кровеносних судин ступень, є плавні, повільні танці на матраці.). В вечері можна розтавити різнокольорові свічки прямо на ліжку, а також біля нього. Запалити араматизовані палочки*/*.
*/*(якщо вирішив взяти це до уваги, то ще одним елементом надвечірнього  УД’а може стати музика. Краще якщо ти ввімкнешь не приймач, а саме магнітофон (тобто для прослуховуваННя годиться музика “одного альбому” (тільки не збірника!) – однорідна за своєю мелодійністю і змістом тексту (якщо він Є)). Підійди до цього серйозно, бо у момент відпочинку у розслабленому стані, на твою свідомість буде впливати саме та музика, яку Ти для цього оберешЬ.),
У мене сьогодні не вийшло саме з такою кульмінацією вбити час мого безцінного жиТТя. Буденні обставини вивели мене з моєї кімнати та занурили у те саме прохолодне повітря, яке взагаліто сподобалось моїм легеням та сенсорній сестемі нервових закінчень розгалужених у нижньому шарі епідерми. А очам сподобалось небо, тому що хмари зникли, лишивши по собі оранжеве безмежжя яке на сході дуже плавно переходило у бузькове, а те, в свою чергу, у темно- блідо- синє- блакитне.
                                           **че-1,2..**!!!*шегзбурзькі парасолі.*
                                                                                      олес бар


Подій, що трапились зі мною останніми 5 годинами, висточить, мабуть, на кілька писанин подібного роду, але обмежусь однією.
,Є таке субтропічне фруктове дерево Фейхоа. В різній кулінарній літературі старанно обминають страви в яких використовуються його плоди. Одного разу я запитав у Л. Є. (яка, доречи,  є нащадною естеткою з нової генерації пострадянської культурної еліти):
- Якщо зі сливи виготовляють сливове варення, то яке ж тоді роблять з фейхоа?
Вона піднесла очі до гори і мовила;
- Мабуть фейхуйове... – одразу ж зморщила свій ніс і виправила себе – ...ні, мабуть якесь інше.
Дійсно проблема, яка, до речі, потребує вирішення. Та не буду вже цього разу лякати своїми нововведеннями в українську мову. Перейдемо до іншого.
Ви коли небуть бачили сп’янілих чи пришалепкуватих кондукторок? Я бачив одну таку навесні у той самий час, коли писав у своєму щоденнику: “Нарешті,Нарешті,Нарешті, - Весна!!! Ну і що, що кволА, ну і що, що третій день поспіль йде сніг. Синиця вже співає свій гімн спарюванню. Дурна, вона співала його ще в лютому...”. Але тут я побачив справжні дурощі. Вона (тобто це створіння постбальзаківського віку-жіночої статТі) йшла по салону трамваю та мацала по черзі пасажирські місця. Потім повторила це ще раз, вмостилась десь по середині, і з особливою інтонацією почала квоктати – “коли ж скінчится зима, коли ж ск-ся З-ма, к-ли ж з-ся З-ма....?.... No Comment!
Після цього увесь вечір шукав різного роду Дурощі. Дуже скоро зрозумів що це марна справа. Вони існують у безкінечних своїх варіаціях, модифікаціях, реміксах і навіть інноваціях цілою купою нагромаджень порід і у мені самому. Але почерзі.
Прямо біля мого під’їзду билася зграйка підлітків через те, що один одного назвав “дєвствєніком”.
Уночі проглядав свої вчинки останнього тижня. Індульгував. Соромився. Радів. суМУМУвав. З’їв катлету, подивився мультик, ліг спати...
Замість епілогу: “В мене є поважне виправдання для самого себе – я homo habilis. Досить зручно сидіти на цій посаді, стає ще зручніше коли вважаєш це за правду. Таке враження, що не кроманьйонці поглинули у собі генофонд неандертальців, а навпаки. Це надало вмілим більш правельних рис у фізіології, особливо тій, що має назву “фізіономія”...”
                                                                        (з одного блокноту)
                                                    -*че-1.4;бе-1.*?”про дурість?*!*
                                                                                     ол барліг


Ось, це один з тих випадків коли виходячи з стану свідомості – писати нема про що, але щоб не займатися чимось іншим (наприклад споглядати у віконце, прослуховувати пісні у радіоприймачі, базікати по телефону, розглядати свої кімнатні рослини, поїдати хліб і запивати його водою (бо не спромігся піти купити щось десь колись), фантазувати про виведення морозостійкого сорту гранату, прибирати на робочому столі мотлох що скопив за минулий тиждень, радіти за О.Н. яка пригостила мене двома склянками пива, проглядати записи Я. Б. яка страждає через Д. Ш., розмірковувати про те де дістати гроші на: сьогоднішній вечір; святкування святкового свята;  тижневий тиждень у Москві і все інше своє життя (хоча ні – брешу, так далеко я не заглядаю), дихати легенями, блимати очима, стукати серцем, виготовляти репродуктивними органами сперматозоїди, ну і ще можливо малювати зеленим фломастером...) я пишу. Пишу-Дишу, Пишу-Дишу.
Посеред ночі мене будили голоси демонів що живуть зі мною під одним дахом:
- Дурний! Що ж ти зробив!
- А що я зробив? – Ледве варнякає чиясь нетвереза горлянка.
- Там повна раковина крові!
- А-а, це, – та то я собі зуба вирвав...
- Як! Нащо!
- Він в мене хитався...
- А до лікаря піти?
- Ти що, це ж скільки грошей треба!
- Ой дурний, ой дурний… Ну хоча б продезинфікував… Сильно болить?
- Потерплю. Я ж мужик. Пишайся, який в тебе чоловік!
Нарешті заснув в обіймах свого лагідного коханця Морфея.
І ось, вже ранок. Сонце ще не зійшло, п’ю чай – наслідок справжнього ритуалу, майже старанно виконаного істотою, що виходячи з погляду споріднення генів, є спорідненою мені. Завжди так – перша справа з ранку – сніданок. Відчиняються двері, накликав біду, з’явилась та сама істота і так як Я висьорбав усю заварку, незадоволено буркоче,  полоще пакетик @Lipton@ на мотузці, лякаючи мене своїми мішками під очима.
Персики, персики, мигдаль, персики, абрикос...
Вже вирішив як згаю сьогодні свій час. Я. Піду купатись. Ні – не під струменями контрастного душу, що підвищУЄ тиск і серцебиття, який підходить більш для зустрічання нового бініподу, віднайдення  бадьорого настрою та змивання поту після занять фізичними вправами. Ні – не у гарячу ванну із сандаловою піною, що робить шкіру ніжною на дотик, і яку годиться приймати за пів години до сну.
Ось так, нібито зібрався, навіть  зненацька (а можливо що якраз і з нацька) змальовані на крайнебі підступні наміри недоброзичливих егрегорів та власної карми, у вигляді хмар, пляжу (більшу половину якого саме сьогодні затопила вода) не вбили моїх сподівань на засмаглі сідниці.
Макс Фрай пише про жінок існуючих для кохання, і чоловіків створених для війни, Тоді я напишу про інші два види.
Чоловіки існуючі для кохання (чідек) – це ті, на мою думку, які шукають для себе турботи, уваги та пестощів. Секс для них не головне, але саме їх легше за все затягти у ліжко. Для цього використовуються ті їхні шукання, що я щойно перелічив. Небезпека полягає у тому, що чідек напротУч легко прив’язується і “те, що коїться у ліжку”, частіш за усе, розуміє лише як “яскравий прояв почуттів”. Полюбляють філософствувати на тему кохання. Якщо їх покинути: здатні на дурні вчинки, іноді задовольняють себе роздумами про самогубство.
Жінки створеНі для війни (жеседев) – це ті, на мою думку,  які не задоволенні своїм життям (іноді їм вважається, що оточуючим середовищем) і через це розпочинають діяльність спрямовану на самоутвердження, впроваджуючи в суспільство нові, на їхню думку, ідеї. Іноді епатують.
Зауважу – все це щойно перелічене, дуже часто зустрічається у підлітковому віці у багатьох хлопчиків та дівчаток, але у чідеків та жеседоїдок, в цей період подібні ознаки помічаються більш яскраво і зберігаються, у середньому, до 30-ти років.
Ось так, начебто виглядає по розумному. Треба буде захистити дисертацію з цієї теми.
                                                        олесь ба    *?..*че-1**!.*ось*;*


Роздуми про тебе схожі на мастурбацію. Тільки стимулюю не нервові закінчення своїх органів а щось інше. Можливо те, що знаходиться у черепній коробці. Пишу це у зміненому стані свідомості. Після вермуту та хАлотропного дихання. На аркуші пляма невизначеного походження. Майже одинадцята година ночі. Запалені очі вглядаються в білий аркуш прикрашений червоним полем та синіми клітинками. Зрідка звертають увагу на подряпину великого пальця. Коли вже зможу сказати що зустрів тебе знов. Правда під іншим ім’ям і зовсім іншими ознаками. Тобто зростом,  розміром взуття, кольором очей і тому подібним. Що за гидоту зараз крутять по радіо! А забув. Ще майже іншим буде твоє минуле. Десь поряд стоять вітаміни. Чи можна назвати їх ліками. На ранок мене чекає чорничний йогурт. Хочу спати. Особливо після вермуту. Чого блищать пальці. Їжа чок. Розплющили очі. Гадав що з риб’ячої кістки. Виявилось з якогось особливого пластиліну. ЗКОРО поховають добу. Бідна. Вона так агонізувала переліком трапившихся трапів. Серветка. Навіщо її встромили поміж сіллю та перцем. Хочу морозива. З шоколадною глазур’ю. Р’ю. Р’ю. Р’ю. Р. Юра. Р’ю. Рву. Рву. Туалетний папір. Не на дрібні шматочки а так щоб можна було застосувати за призначенням. І чого я тебе хочу. ЗКОРО відкоркуємо шампанське. А так взагалі то нас не існує. Сам казав це. Тому п’ємо. Р’вемо на дрібні шматочки. Ганаша. На кухні. У коридорі ікона. Але ж я на кухні. Очі вже не  ріжуть. На хвилях Герцащосьповеселішало.                                                                                      №00:”сі-1***!. “ганеша-ікона”*
                              вже-вже
                              ????????
о. б.


Рік минув. Час збирати каміння. Велике, сіре-біле, без гострих кутів. Яке посіяв коли був титаном у ранковому світі. Коли вбивав істот із сивих міфів. Коли пустував зовсім невимушено. І Тепер. Ідучи до  цього Саду Каміння бучу: пройшло крізь м’яку багнюку землі не давши цвіту, знайшлося потім у нірках вагою яка тягне у низ. Що це? Те що станеться колись? Чому? Тому що так сказав Заратустра:
        Зараз
                  тут
                        страх.
Чого саме страх? Безсмертя. Бессмерття. Біс Смертя. Це він зачаївся у середині, ззовні, у  вні і денні. Через те Біс,  тому що поганий. Через те поганий, що треба відлупцювати гілками, змоченими оцтом. Відлупцювати як неслухняне, дійсно погане хлопчисько.
Може все ...
Може “у” через “ю”, а ту навпаки: помножити м’яким соком паперу на якому створена безодня книг Вавилонської бібліотеки.
Так все не може. Бути.
Мабуть треба закінчити тим чим почав. Увага, чорну скриньку у студію! Довгонога модель у міні-спідниці виносить і ставить її на стіл. Відчиняємо:
“Кхе-кхе...” (голосне вбирання шмарок у горлянку ніздрів, сором’язливе переступання з ноги на ногу, очікування дозволу режисера розпочати). Що там:
“ти дитя. Тут зовсім не бачу дорослих. І кожен кимсь себе вважає”. Авжеж.
Безсумнівно І  
         безперечно. Так і Є.
Бажання наче кубики у дитячій руці. Жовтий до синього, червоний до чорного. Розважаємося. Існуємо. Тут вони є, і тут їх нема. Щойно порожні, а згодом повні кави, чаю, напою із субтропічного фрукту “фейхуа”.
“... як морозиво: спочатку вони холодні, потім тануть, а потім – липнуть.”
Викидаю каміння за межі свого Я. Може там зникне, а може привласниться  іншими.
Після слова “ НІ ”, влаштовуємо гру “оченятами”. Чому це ще хвилює? Усе каміння позаду? Крім тих що у нирках. Вони стають латентними і зрідка прокидаються від отих ігор.
- Хто з’їв котлету?
- Не з’їв, а заховав.
- Куди?
- У животик – там ніхто не знайде.
Happy end.

Ремарка поскриптум: Маленьке цуценя обіймає кошенятко. Вони йдуть до сонця що сходить.

         Насіння сивої безодні – Туркестан.
         3.04.1927року
         О. Барліг

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

я такого не курю (екзотичні рослини)

© Той самий Андрій, 24-02-2006

Фалічний реалізм

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Slava, 19-02-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44514179229736 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …