6-го грудня – День Збройних Сил України. Найгостріші проблеми, які постають перед українськими військовослужбовцями, на щастя, носять переважно мирний характер. Бюджет і закупівлі, соціальна сфера і житло, скасування призову і перехід на контрактну службу...
Так, принаймні, виглядає і ззовні й на поверхні. А з самого вершечку цієї поверхні – перед очима поважних закордонних гостей і батарей теле- і фотоб’єктивів – батальйон Почесної варти міністерства оборони й окремий полк президента України.
Почесна варта – це обличчя держави, її збройних сил. Як перед власним народом, так і перед усім світом. Це символ честі й гідности, звитяг і здобутків, багатства традицій і славної історії всієї нації. В Україні є чим пишатися в цій царині. Але з иншого боку – ще варто добре поміркувати над тим, що саме символізує її обличчя у тому вигляді, який воно має сьогодні.
Царська гвардія України
Уявіть на мить, що ви дивитесь «вестерн», у якому голлівудські ковбої гасають по преріях … без коней, пішки. А замість легендарних ковбойських чобіт – взуті у кросівки – на вигляд, дешеві китайські підробки.
На щастя, саме це божевілля нікому не траплялося на очі. Це радше є моєю власною метафорою, чи гіперболою. Але, на жаль, одного разу я побачив щось подібне на власні очі. Чудернацьке видіння постало не уві сні рябої кобили, не у моїй бурхливій уяві, а у реальному житті.
Це сталося кілька років тому під час перегляду відеорепортажу зі святкового параду в Києві на честь Дня Незалежності. Аж раптом бачу – хвацько крокують Хрещатиком стрункі лави козаків з шаблями. Але... пішки. Без коней!
Мені, затятому любителю історії, зокрема наполеонівської епохи, не склало жодного клопоту вмить розпізнати однострої козаків – лейб-гвардії Чорноморської козачої сотні Особистого Його Імператорської Величності Конвою зразка 1812 року.
«Імператорської Величності» – це про російського царя-батюшку, великодержавного імператора Олександра Першого! Але ж... на Хрещатику насправді крокувала буцімто рота Почесної варти з полку Президента буцімто незалежної і суверенної України Леоніда Даниловича Кучми...
Авжеж. Тоді були інші часі й інші порядки в Україні. Здивування й обурення викликали ще й не такі, нібито «дрібниці» чи державницькі ляпсуси...
Підкова на прапорі
Коли за кілька років по тому на Хрещатику завирували помаранчеві прапори й повіяло новими часами, зокрема – сподіванням на визволення «українських еліт» з-під полону совкового способу мислення, то відразу звернув на себе увагу центральний символ «помаранчевих» – підкова!
Нарешті, міркував я собі, йде кіннота на підмогу! Або ж, як кажуть у голлівудських «вестернах» у такі моменти: «The cavalry is coming!»
Нарешті, подумалося, підкуємо отих «козаків»! Піших кавалеристів Почесної варти, їхніх старшин і отаманів. А насамперед – їхніх вельможних очільників і можновладних олігархів, коротше, усю так звану «національну еліту»...
Чи не час уже збагнути нарешті – годі мавпувати в усьому своїх «старших братів», включно з Почесною вартою! Може б варто дізнатися нарешті, що в буремну епоху Перших визвольних змагань 1917-1920 років, коли було закладено основу для сучасної української державності, тодішні голови держави теж мали свою національну почесну варту.
Чому б не повернутися й ретельніше переглянути історію, структуру, однострої та положення про січових стрільців, які охороняли перший український уряд, чи козаків Особистого Конвою гетьмана Павла Скоропадського, чи почесної варти Генерального Отамана Петлюри? Зрештою, варіантів може бути чимало. Навіть і з Чорноморською сотнею можна полагодити справу гідно й гарно.
Якщо ж наразі залишатиметься Почесна варта в кавалерійських одностроях лейб-гвардії Чорноморської сотні – тоді принамйні треба вирішувати якось дилему піших вершників…
Ну, може ось так: Любі друзі, шановна громадо, пані й панове, бряття й сестри, скільки вже можна знущатися над пішими вершниками! Благаю, посадіть хто-небудь козаків Почесної варти верхи ... аби нарешті підкови зацокотіли!
Аби ж то кіннота не була більше піхотою! Аби не ляскали б кіннотники підборами своїх чобіт у сірий асфальт. Натомість пливли б верхи, як справжні нащадки славних козаків. А їхні баскі коні б шляхетно цокотіли підковами. Так, ніби гвардійські вершники десь у Лондоні чи Парижі, Вашингтоні чи Стокгольмі, Делі чи Оттаві...
Сила традиції – Стара Європа
Колись у вересні якогось там далекого року минулого тисячоліття, в розпал Холодної і наприкінці В’єтнамської війни, я семирічним малюком у радянській шкільній формі сіро-блакитного кольору, що нагадувала однострій бравого солдата Швейка, вперше завітав до кабінету англійської мови у своїй київській середній школі.
Тоді я звернув увагу на картинку, яка мене дуже вразила. Побачив на стіні вирізану з англомовного журналу фотографію яскраво-червоного вершника, кінного гвардійця королеви Англії.
Відтоді минула ціла вічність. Але ще й дотепер той кіннотник дивним чином уособлює для мене все найкраще і найшляхетніше, що пов’язано з англомовним світом.
Цікаво, якщо той образ справив таке сильне враження на затурканого школяра з-за «залізної завіси» у брежнєвські часи, то яким чином мусив сприйматися він у решті світу протягом останніх кількох століть?
Відтак, найупізнаванішим і найунікальнішим військовим «обличчям держави» серед усіх почесних варт світу, напевно, слід визнати саме королівських гвардійців Великої Британії.
Відверто кажучи, упродовж віків державну велич Британії у світі забезпечували насамперед її військові моряки. Але ж історична честь бути військовим символом держави і нести почесну варту свого монарха випала не їм.
Піший гвардієць у червоному однострої й кошлатій ведмежій шапці та незворушний кіннотник у блискучій кірасі й гостроверхому шоломі з білосніжним плюмажем – це стереотиповий і загальновизнаний символ Англії, поряд з будинком Парламенту і «Біг-Беном».
Це – предмет гордості для всієї британської нації, символ стабільності й непохитності держави, пошани до традицій і славної історії збройних сил. Крім того – окраса індустрії сувенірів і магніт для туризму в Лондоні!
А ще – один з найпривабливіших рекламних знарядь. Тобто, важливий елемент ефектного «піару» для рекрутування добровольців у збройні сили, що стовідсотково складаються з «контрактників». До речі, хіба ж це не одна з тих нагальних проблем, з якою Україна стикнеться вже дуже скоро?
Окрім напруженого графіка з численних церемоній у мирний час, ці солдати й офіцери ще й воюють у всіх війнах і збройних конфліктах, беруть участь у військових і миротворчих операціях у складі британських збройних сил. Нещодавно саме ці вправні вершники-гвардійці, щоправда в камуфляжі й на бронетранспортерах, були першими серед англійського миротворчого контингенту в Косові.
З одного боку вони звичайні сучасні солдати. А з іншого – їм випала висока честь бути особистими охоронцями глави держави і хранителями історичних традицій. Чим вони щиро пишаються. І заслужено відчувають любов і повагу до себе не тільки з усіх куточків британських островів, а й з різних куточків світу.
Традиції, сучасність – від найдавніших до постколоніальних, посткомуністичних
Хоча свій родовід британські кіннотники ведуть ще від залізобоких кірасирів Олівера Кромвеля з 1650 року, кінногвардійців 1659 року та королівських драгунів 1661 року – це ще не найдавніша військова традиція.
Найстарішою в світі кавалерією, що продовжує нести службу і сьогодні в якості почесної варти голови держави, є підрозділ, чия воєнна доля безпосереднім чином пов’язана з трагічною долею України.
Шведські королівські драгуни понесли тяжкі втрати у 1709 року в битві під Полтавою. А роком їхнього заснування вважають 1536. Сьогодні їх можна побачити на вулицях Стокгольма поблизу королівського палацу.
Почесна варта у Британії та Швеції – це приклади яскраві та вражаючі, але ж як далеко знаходяться ці благочинні монархії від суворих реалій українського сьогодення!
Родовід свій індійські гвардійці ведуть від охорони колоніального генерал-губернатора, започаткованої 1773 року. З набуттям Індією незалежності, підрозділ отримав теперішній статус у 1950 році.
З огляду на українські особливості, доречно буде згадати і досвід „слов’янських братів”, наприклад Хорватії чи Болгарії.
У Болгарії у 2001 році було затверджено створення почесної варти президента - Частини Національної Гвардії, яка символізує державну владу на рівні з державним прапором, гербом і гімном. За основу цього військового формування було взято історичну лейб-гвардію болгарського князя Олександра зразка 1883 року. Уперше болгарські гвардійці стали на варту перед будинком Адміністрації Президента відносно недавно – 5 листопада 2003 року.
Український досвід – рота № 6, пост № 1, Штірліц, і каша в голові
Військовослужбовці Почесної варти України навряд чи поступаються своїм іноземним колегам у військовій виправці. Їм чудово вдається дбати й піклуватися про імідж і репутацію держави своєю бездоганною щоденною службою.
Але от саме з іміджем і репутацією, на жаль, не все так чудово й бездоганно, як хотілося б. Проте, це питання вже не до військових, які сумлінно виконують свою справу.
Повертаючись до алегорії «вестерна» з пішими ковбоями у дешевих кросівках, це питання не до сумлінних виконавців, акторів чи каскадерів, а до їхніх режисерів і постановників, сценаристів і костюмерів, тобто до тих, хто вважає себе «національними елітами» в Україні.
Неозброєним оком ще з трапа літаків почесних гостей у Борисполі спостерігається ота каша, яка панує в головах «національних еліт».
З одного боку, батальйон Почесної варти щойно минулого місяця урочисто відсвяткував своє 45-ти річчя. Адже свій родовід він веде від... 6-ї мотострілецької роти 229-го мотострілецького полку, розташованого у Білій Церкві в тодішньому Червонопрапорному Київському особливому військовому окрузі.
Яким чином тоді до радянської історії цього підрозідлу незалежної України пасує історичний однострій чорноморських козаків царської лейб-гвардії?
Або ж яким українським історичним традиціям чи яким сучасним військовим вимогам відповідають оті безмежні кашкети, розмір яких почав зростати ще за радянських часів, разом із зростанням всесоюзної популярності штандартенфюрера СС Штірліца?
Зрештою, чому українська Почесна варта зовні так нагадує ... вартових спецкараулу КГБ СССР на Посту № 1 комендатури Московського Кремля біля Мавзолея Леніна?
Створення привабливого образу нації, позитивного іміджу держави і її керівництва, побудови доброї репутації для влади, уряду і урядовців на тривалий час неможливо досягнути одноактними діями з залученням найдорожчих імпортних консультантів.
Успіх у поліпшенні іміджу й репутації може принести лише поступовий і виважений, усвідомлений і зрозумілий, кропіткий і сумлінний, відкритий і прозорий процес, який імовірно тривати роками.
Почесна варта – це ніби невелика за розміром „дрібничка”, але великий за символічним значенням елемент привабливості „обличчя держави” і її Збройних Сил, ознака національної самобутності, суверенітету й самоідентифікації.
