

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12985
Рецензій:	20412

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза імпресія

Вечоровий дисонанс

© Валентина Козичко, 03-12-2007
Пальці лягли на чорно-біле полотно фортепіанних клавіш. Вечір принишк в очікуванні своєї пісні. Дедалі рідше вона лунає в цих стінах. Але з кожним днем мовчання вона стає несамовитішою, вбираючи в себе навіть найменше коливання повітря від моїх думок… Напружене чекання. Перші звуки починають виповнювати собою кімнату, то згасаючи, то виринаючи з-під пальців щодалі гучніше. Лиш серце стискалося в непевному передчутті… Рука здригнулася й завмерла. Темнобарвна тиша, що до цього тривожно обіймала за плечі, бездиханними пелюстками посипалася на килим… Та я продовжувала свою пісню. Я не маю права зупинятися. Так не повинно бути. … А потім довго дивилася у вікно повними сліз очима (кожним порухом, кожним поглядом… до неба…) й не могла зрозуміти, чому. Чому я забуваю, як грати далі?.. Як грати правильно. Як не покалічити душу. „Пробач.” Своєю недбалістю залишила обірваною натхненну музику сутінків. То нехай же її продовжить симфонія болю, зіткана химерами долі, й розноситься безліччю відтінків попід нічним небом… Прийми поранену пісню незграбного музиканта. Я ж лише вчуся… Однак дивно, що в той день, коли я присвячую її комусь, кого дуже люблю, комусь, хто може навіть не здогадуватися, що сьогодні я граю для нього, тоді моя музика починає оживати, гармонійно перевтілюючись то в безмовні крики, то в звучний шепіт; в несподівану радість або ж у повільно зростаючий смуток; у трагізм, який хвилями накочується час від часу, чи в комедію, яка ніколи не дотримується свого жанру; у сяюче щастя або в тьмяне вицвіле горе; у вогненні промені сонця чи ж у бліде немічне місячне світло… Непомітно обертається то на галасливе захоплення, то на мовчазне розчарування; на метушливий поспіх чи тендітне заспокоєння; на тепло любові або ж морок байдужості; на могутню віру чи на хитке безвір’я… Міниться то піднесеною вишуканістю, то затаєно сором’язливою простотою; дзвінким дитячим сміхом або ж пекучими сльозами; гнітючою порожнечею чи повнотою болю, який переливається через вінця; то ріжучою правдою, то лестивою брехнею; високим польотом у ясному небі або падінням у грізно-похмурі глибини… (У присмерках стираються межі. Чорні клавіші тануть у білих…) Комусь. Для когось. Саме тоді моя душа перероджується в музику і лине за вітром… ... Нехай… Нехай цей вечір назавжди запам’ятає, як я оступилася від рівної дороги. Нехай цих вечорів було безліч і ще буде немало. Нехай… Я вірю, що ти мені пробачиш…
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00948405265808 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design