

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12985
Рецензій:	20412

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Щоденник

Сублімація

© onore_de_balzam, 12-11-2007
Сублімація, твою так наліво. Немов потрапляєш до фільму, де підлаштовуєш гру акторів під себе. Місця, яких боїшся в житті, або з якими пов'язані серйозні переживання з*являються, як арена, де можна виправити помилки, подолати страх, розв'язати конфлікт у свідомості. Знову ці сексуальні жіночки, які вихиляють своїми задками, кружляють навколо мене, щось ніжно шепочуть. Їх голоса звучать як музика, проникають під шкіру морозними краплями і виступають „гускою”. Я ж, як той дурень, тягнуся до їх м'якого волосся і намагаюсь цьомнути їх задерті холодні носики... Мама мені казала, коли ми сиділи на кухні і пили чай, що бути письменником не просто, більшість з них несповна розуму, і кінчають погано: або самогубство, або алкоголізм. До того ж, великі завжди жили і помирали в злиднях.Крім того, треба бути хоча б обдарованим, а інакше все марно. Якщо всі будуть писати, хто буде копати город, годувати свиней та косити кролям. Якось у нашому, пофарбованому в зелений, паркані застрягнув пес. Такий собі дворняга висів на передній лапі, яка була затиснута між штакетин, а іншою намагався все таки перелізти. При цьому він дико скавчав і вгризався в дерево. Той пес був таки досить великих розмірів, щоб почати боятися вишкірених у муці іклів. Руками мені визволити його не вдалося, а тому я почав метушитись під жалібні собачачі волання, в пошуках якогось допоміжного засобу. Ним виявився лом, яким я розвів штакетини, і собака з вдячним виглядом забігав навколо мене, розминаючи вцілілий суглоб, а потім потрюхикав геть. Була така хвилина, коли мені здалося, що це моє покликання – рятувати тварин. Знаєте, як у Селінджера, коли хлопчик підхоплював малюків, які бігали над прірвою в житі. Таким захотів стати і я. Мені наснилося як сусідка, що виходила за двір забирати пошту, у легкому сарафані почала танцювати і кружляти зі складеною газетою в руках. У сарафан проникав вітер і я бачив її голий задок. Сідниці, білі як мука, потрушувались у такт, а м'язисті ноги змінювали положення тіла... А потім я прокинувся, бо відчув, що з мене щось витікає. Смужка рідини, білої ,як сонні сідниці, всотувалась у постіль. Хоч би мама не побачила.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0175211429596 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Сублімація

Ось завітала - як обіцяла