Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2565
Творів: 46613
Рецензій: 90922

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Етюд

В душі моїй не розпач, не образа, не плач...

© Анютка Петрів , 05-11-2007
                                                                                                                             Для Аїда моєї душі…
     В душі моїй не розпач, не образа, не плач… Я вже нічого не відчуваю. Нічого… Для кого було це вигідно? Для кого? Не знаю, що тоді керувало мною. Що? Для чого? В душі нічого не залишилось. Нічого… Мені хочеться кричати. Хоча ні, і цього не хочеться. Нічого вже не хочу. Нічого… Мені трішки дивно від цього.
     В душі моїй не розпач, не образа, не плач… Мій день обіцяв бути чудовим. Спочатку мені вдалося оминути відповіді на уроці, згодом мені сказали, що мій реферат з історії одержав перше місце на обласному конкурсі. Все було чудово, прекрасно, божественно!... Сонце визирнуло з-за цупких та дрімучих хмар! День віщував мені радість! Та після його реляції я прийшла додому, сіла та почала писати йому листа. Мама щось говорить та звертається до мене. Та я нічого не сприймаю. Нічого…
     В душі моїй не розпач, не образа, не плач… Зараз в ній лише порожнеча. Одна суцільна порожнеча. Бездонна та неозора. Вона наче темне царство Аїда. Хоча мені здається, що він мій Аїд, а я його Персефона. Ми не Ромео і Джульетта, не Отелло і Дездемона. Ми мабуть вже ніхто.
     В душі моїй не розпач, не образа, не плач… Просто мені сьогодні «хтось» сильно вдарив по серцю. Воно почало стискатися та ущільнюватися. Хоча я його навіть ніколи і не любила. Але він був моїм кращим другом.  
     В мені вже немає нічого. Лише вакуум. Я навіть не можу підібрати слів, я не знаю про що написати. Я гублюся. Гублюся в своєму підземному царстві Аїда.
     Мені інколи здається, що між нами яблуко розбрату. Але це яблуко зовсім не визначає красу, а навпаки відсторонює нас одне від іншого. Мені страшно від цього. А якщо усі почнуть відвертатися від мене? Що тоді буде? Що?
     В душі моїй не розпач, не образа, не плач… Лише підземне царство шириться та шириться в мені. Воно мене заковтує. Таки нема таких слів, щоб це зрозуміти. Це треба пережити. Лише пережити. Мені залишилось тільки пережити…
     В душі моїй не розпач, не образа, не плач…    
                  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Пасадобль Анютки Петрів

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Оксана Яблонська, sevama, 06-11-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67206501960754 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …