

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12985
Рецензій:	20412

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза записки незайманця

Спермотоксикоз

© onore_de_balzam, 01-10-2007
Її щока з лівого боку була змережена луснутими судинками, покрита ніби сіточкою… …Я так люблю, коли вона посміхається – її обличчя тоді набуває характерних рис, потрібні м’язи на чолі напружуються, оголюючи ряди білих блискучих зубчиків. Мій гіпофіз миттєво реагує і випорскує в кров особливі гормони щастя „ендорфіни” і я вже не в силах відвести погляду від шовковолосої і швидкоокої красуні. Хотів би, щоб на мене завжди світило сонце її посмішки. … Ми лежали поруч у ліжку, ковдра обіймала стегенця моєї любої курочки. Її животик, лікті, коліна, плечі проектувались на сітківці, нейрони передавали імпульси у мозок, а потім знову і знову я тонув у морі, наповненим нектаром насолоди. Обличчя, освітлене сонцем з вікна стало не таким як раніше. Воно було якесь подряпане, опухле, немов вона не виспалася або усю ніч їй не давали спати . Знаєте, наче в порноролику, коли чийсь член в 20-те заходить в горлянку бідолахи і вона в котре захлинається спермою. Таке обличчя було тоді у Даші. - Даша, - спитав я в неї, - що в тебе з обличчям? У тебе якісь лусочки на шиї..? Вона мовчки наблизилась до мене для поцілунку. Я трохи відсторонився, бо боявся, що вона захворіла і заразить мене чимось. Смак її слини був відворотним, але за кілька хвилин я звик. Даша потягнулася мені між ніг, але я зупинив її. - Все буде нормально, - мовила вона, - і подивилася на мене своїми оченятами (від її погляду танув). Далі вона залізла під ковдру і частина мене опинилася у полоні чарівного жару губ. Хотів було це зупинити… але… але за кілька хвилин квапливо хапав повітря і розчинявся у лихоманці щастя… і нескінченно коротким сплеском кінчив… на своє ліжко в якому власне і спав, …бо це був всього лиш сон.ї P.S. Ти говориш, що твоє життя стрімко летить і ти багато чого не встигаєш. Ти підносиш до краю моєї сигарети запальничку: вогонь здувається вітром і я звичним жестом охоплюю твою маленьку руку долонями, ніби цілую крихітну пташку, що причаїлася між твоїми пальцями. Та пташка влетіла димовим змієм до легенів і застрягла тромбом у моєму серці, але ти не помічаєш пташок ти літаєш швидше за них. Ти йдеш собі коридором, щось у мене запитуєш, а я намагаюсь подовше затримати тебе, щоб подовше поговорити, щоб довше дивитися тобі у очі, а не тобі у слід...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00990796089172 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Спермотоксикоз

Про покійників - або хороше, або нічого