Я можу дуже довго розповідати про гру яку я вже граю близько два роки, а саме головне що у Чорткові дуже багато комп’ютерних клубів, а мій самий любимий це „Дельфін" у якому я більше провожу часу ніж на роботі. Що саме головне це те що ця ігра йде тільки через інтернет, самий кращий сервер це Тернопільський CityNet, а може і ні ? я не знаю просто всі мої друзі як у реальному житі так і по ігрі лупляться на цьому сервері.
Ця гра життя, багато хто в реальному житі так не добивався як у WoWі, в мене герой простенький нічний ельф який за Альянс в нього тридцять п’ятий рівень, це просто смішно а саме головне що я вже граю близько двох років.
Я можу про цю ігру розповідати днями, а навіщо розповідати просто піду тай пограю. Накинув куртку я вискочив із будинку, погода була не супер вже другий день моросив дощ. Містом людей було мало, тому я пробігся центром Чорткова та направився до клубу.
Щось мені підказувало що нині я ще стану на рівень вище, мій друг Тарас який грає тільки рік має сімдесятий, а я щось не правильно роблю чи це глюк на сервері. А може на мій акаунт. Чи ще щось але річ не втому зараз я пограю тай буде видно.
Забіг я в клуб думав що в такій порі буде пусто, але всі комп’ютери були зайняті, побачив знайомого Сашу, так же зависає на цій ігрі.
- Слухай ти не знаєш коли компи звільняться, а то нині так багато народу. Я був трохи розлюченим, бо мені треба було бігти на роботу.
- Та лишися ти цього тут школярів найшло прийдеш у вечері пограємо.
- Не знаю може забіжу.
Вибіг я із клубу та пішов вулицями міста, дощ який крапотів перейшов у зливу я побіг до дому зараз мені треба було перевдягнутися та йти на роботу.
Забіг я до дому і щось голова почала крутитися я впав тай вирубався.
Пробудився я сам не повірив у ігрі, як таке може бути це ж не Матриця чи якийсь серйозний кіберпанк, а саме головне що я реальний не комп’ютерний що я такий заклятий гравець у WoW що сам туди попав, це ж таке не буває. Я розглянувся по сторонам і побачив що знаходжуся у місті нічних ельфів. Почав ходити ним я замітив що жителі міста просто мене не замічають, чи ігнорують, а це ж напевно не реально як і все подумав я.
- Норд!!!! Це ж мій герой я його створив, не може бути підійшовши до нього він був на півтора метри вищий, глянув на мене я не знав що йому відповісти це просто все було не реально.
- Ти знаєш хто я такий ? – спитав я його.
Він ще раз глянув на мене, потім на меч який тримав у руках та промовив : - Як ви тут опинилися.
- Я сам не знаю це ж не реальність так.
Він легенько рукою штовхнув мене, я відчув матерію він виглядав комп’ютерним а був як людина.
- І що я вже звідси не виберусь.
- А навіщо тобі звідси йти ти і так вже два роки живеш, залишайся із нами.
- Що ще хтось є крім мене.
- Звісно є, ходи покажу. – Він розвернувся і рушив, я пішов за ним пройшовся вулицями онлайнового світу, він завів мене у маленьку таверну, я зайшов за ним, побачив хлопців вони сиділи і пили ігрове пиво із своїми героями.
- О ще один заклятий фанат ігри, приєднуйся ми вже тут п’ять років живемо ще краще ніж у реальному житі, вже йшли на війни гільдіями.
- А назад до дому не хотіли вернутися.
- Навіщо нам і тут добре.
Я впав у паніку, я не хотів тут лишатися привикнувши до роботи та ходивши частіше в клуб, я забув що став все більше грати в гру.
Вийшовши із таверні я задумався чи ще колись я побачу рідне місто, та батьків які все мені старалися зробити краще, підходящу роботу шукали а я став простим геймером який крім ігри нічого не бачив, я хочу до дому.
Пробудився я на ліжку у рідному домі, чув що хтось на кухні готує, голова сильно боліла це був сон я такі знав що мені це все сниться. Вставши перекусивши, я спитав мати чи довго я спав. Але виявилося що як вчора ліг спати то нині встав, але я пам’ятав що навіть не лягав спати, бо до ліжка не дійшов.
- Іди на роботу не крутися.
- Вже іду.
Вийшовши я побачив що дощ як і падав, так і не переставав, я відсидів цілий день на роботі рушив у „Дельфін” взявши ще собі пива. У клубі вечері були самі свої, які полюбляли тільки по рубатися в онлайні, прості хлопці та знайомі знайомих.
Сівши за не зайнятий комп’ютер я вів свій нік, та пароль зайшов на ігру, саме перше що мене здивувало це те що мій рівень героя був сімдесятий. Не задумуючись я включив ігру, побачив свого персонажа я добре пам’ятаю сон як він мене штовхнув та все таке інше, він так само виглядав і тут я побачив що у віконці чату появився діалог від самого мене, я навіть нічого не печатав там було написано Ну як тобі сподобався наш світ.
Це не могло бути як мій герой може мені написати,що це все було не сном і ті хлопці, в голові не складується що це все було реально,я попав у мережу сервера.
Був там я чи ні,все одно буду продовжував грати,бо WoW це супер іграшка а таких ігор дуже мало.
