

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12985
Рецензій:	20413

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка для дорослих

Якби однієї ночі пам’ятники ожили…

© Mictuk, 22-09-2007
Все, що написано далі не стосується постатей реальних письменників. Жоден пам’ятник, що брав участь у святі не постраждав (ну майже - але вони самі винні). Шевченко стрепенувся, розправив плечі, погладив вуса і погрозив кулаком хвилі, що нависала над ним. Він присів на розі площі і задумливо став розглядати мармур під ногами. Незабаром до нього підійшли Нептун, Амфітрита, Артеміда та Адоніс. Нептун, хриплим голосом, почав нарікати на життя: - Ти собі уявляєш, друже, покалічили, насміялися, вила вкрали, руку відламали, та я ж їх, всі сили моря-океану… - Заспокойся, все не так зле, все буде добре. – сказав задумано Шевченко і поклав руку на плече друга. Той ледь не впав від такого дружнього жесту. Артеміда розплакалась. - Ти, друже-брате, уявляєш яке хамство, на нашу площу понавозили левів… а вони ж дикі, хоч і розмальовані, лякають моїх псів, ті від страху бідненькі до мене так туляться, так туляться, а в Нептуна вил то нема, щоб прогнати, хто ж захистить нас нещасних! - Та ви Федорова кличте. – В той же момент залізно клацаючи по бруківці до компанії підійшли Федоров і Чорновіл. - Ну ви розумієте, демократія – це не те ж, що й книговидавництво… О, браття, привіт, як я радий вас бачити. - Чого ж так? – насупився Шевченко. - Та обридло мені ті три пальці весь час обласній раді показувати і так ніхто не розуміє, що то означає. Ой, якби ви знали як остогидло, ще й лице таке розумне і натхненне наводити, це просто жах. При тому що зовсім цього робити не хочеться, час якийсь зовсім не такий, що наводить на палкість і розум. - А мені думаєш солодко?! – зітхнув Шевченко. – Хвиля наді мною нависає, здається що зара затопить. Я весь зіщулююсь і уявляю себе маленьким і непомітним – може обмине. Тепер уже Нептун поставив свою руку на плече Шевченка. - Не переживай, я ж бог морів-океанів, не затопить! В цей драматичний момент Амфітрита побачила Франка, який повагом простував по вул. Дорошенка. - О, наш старий знайомий іде! – вигукнула. Франко помахав рукою, але ходи не пришвидшив. Він не міг пересуватися швидко, бо створили його не надто надійно, кам’яні брили так і норовили випасти, тож доводилось за ними весь час пильно стежити і ставити на місце, якщо якась виглядала погано закріпленою. - Привіт товариство. Як посиденьки? - Та так собі, теревенимо. - Без випивки? - Без. - Аяяяй. Так же не годиться. – і Франко дістав з-під плаща три пляшки горілки і дві вина. - О! Це діло! – розвеселився Шевченко і підкрутив вуса. - Ну, хто ж в гості без горілки ходить? Хлопці, мали б вже знати. Нептун почервонів. - Нуу, у нас, в Античній Греції… Йому не дали договорити: Амфітрита, штовхнувши під бік, взяла у Франка дві пляшки, з вином собі, а небожителю тицьнула горілку. Через деякий час всі вже були трохи п’яненькі і життя видавалося значно кращим. - Знаєте що, хлопці, йдемо десь баб почіпляємо! – раптово запропонував Франко. - Тобі б тільки те й робити, а потім писати про всяке там зів’яле листя. – усміхнувся Шевченко. - Ну що поробиш, Фортуна з Коханням жінки, вони полюбляють забавлятися мною… - І куди ж ти пропонуєш йти? – оживився Адоніс. - Йдемо до Оперного, там артисточки, люблю таких! - Ей, хлопці, а чим вам ми не підходимо? – образились Амфітрита та Афродіта. - Дорогенькі. Я вас дуже люблю. – і Франко поцілував обох. – Але боюся вас замало. – і він підступно усміхнувся. – Та й хіба ви не хочете познайомитись з примами нашої сцени? Це такі файні фіфи, що з ними просто не можна бути незнайомими. Небожительки задумались як то можна бути одночасно і файними, і фіфами і тому замовкли. - Ну то погоджено. Йдемо. - Всі встали і, трохи в нерішучості постоявши, хотіли вже йти, аж тут їх зупинив задиханий Труш: шапка набакир, піджак розхристаний, ще й дихав як паротяг. - Панове… панове… а мене… чого мене не зачекали… я ж… я ж… - Віддихайся, а потім випий трішки. – Франко усміхнувся і простягнув йому плящину. Труш усміхнувся у відповідь і скористався запрошеням. Через кілька хвилин щоки його стали рум’яні, а настрій хорошим. - Я вже був подумав, що без мене підете на гульки. А якби дощ? Що б ви без мене робили? – гордо сказав художник, бо лише він мав парасолю. - Який дощ? Друже, поглянь на небо, ти на небо поглянь… Я ще такого не бачив… - відповів Франко і всі задивилися в темнозоряну безодню. - Панове. Ми тратимо час! – першим оговтався Шевченко. Всі якось полегшено розсміялися і шановне товариство повагом поспацерувало до Оперного. Йшли спокійно по алеї, ліхтарі світилися, нікого не було, повітря свіже, чисте – що ще треба для нічної прогулянки? Врешті дійшли до театру. Там справді було багато пишних жіночок. Вони просто так і сиділи на кожному виступі будівлі. Правда ростом не дуже вдалися, але видно було що походження справді аристократичного. - О, хлопці, привітики дорогенькі, прийшли арію послухати, чи може вас сон осінньої ночі привабив? - Нє, нє сну не треба. Спали вже і так довго, тепер треба погуляти! - А маєте з чим? - Звісно що маємо! – всемаючий Франко витягнув з-під плаща ще кілька плящин вина і горілки. Свято розгоралося : шуміли, мабуть, на все місто, але люди спали… вони взагалі рідко помічали що-небудь дивне, очі і вуха не ті. В сам розпал свята в далечині вималювались розмиті постаті. - Хто це? – злякано пробелькотів Нептун і вхопився за руку. - Не турбуйся, це невідомі солдат і солдатка, тому здалеку вони такі розмиті. – заспокоїв Шевченко. Франко насупився. - Чого їм тут вештатись? – кинув він риторичне запитання. - Не турбуйся, друже. Все буде добре, чи як у вас в Галичині кажуть: файно. - Угу. – Франко ще більше насупився. Пара підійшла. Жінка ніжно посміхнулася, а солдат зняв каску. - Вітаємо вас з святом. Дозвольте нам приєднатися до вас. - Чого ж ні, приєднуйтесь. – відповів Шевченко. - А з чим ви прийшли до нас? – презирливо спитав Франко. - Не бійся, не з пустими руками. – усміхнувся солдат і з-під шинелі дістав пляшку з коньяком. Франко зразу ж пом’якшав. - О, це діло. Люблю я вас, солдатів. Знаєте що треба для компанії. Свято продовжувалося і через деякий час настав момент для задушевних запитань і розмов. - Нє, ну я не розумію. – допитувався Франко солдата. – Ви хотіли збудувати комунізм, будували соціалізм, а що вийшло? Франко задумливо дивився на солдата. Видно це питання його вже давно гризло. Солдат промовчав. - Ну що, що вийшло, ну ти скажи, ну скажи, я стою, мітингів багато, а що вийшло, ну що?!!! - Та відстань ти. - Нє, ну комунізм хотіли, то ясно, будували соціалізм, а що збудували?!!! - Та йди ти. – і солдат відіпхнув Франка від себе. - Ах ти ж… - і той вліпив вояку у писок. На жаль, поет не був залізним і тому кулак його надщербився, але все ж солдат сильно захитався і ледь не впав. - Тихо, хлопці, тихо, тут жінки… - втрутився Шевченко і через це зразу ж дістав кулаком в груди від солдата. Поет впав до ніг актриси. - Ах ти ж! – крикнув Труш і вліпив вояку поміж очі парасолею. Той беркицьнув назад і зачепив Нептуна, який з переляку застрибнув Амфітриті на руки. Адоніс почав бігати навколо ліхтарів і репетувати: - Що ж це робиться?!!! – йому підспівували фіфи з Оперного. Чорновіл вхопився за ліхтар і хотів його вирвати, але в нього нічого не вийшло, а Федоров, користаючись моментом почав читати книжку. Шевченко встав і схопив за плечі Франка який поривався у бій. - Охолонь, ми всі сини і дочки однієї Батьківщини. Що вийшло те вийшло. Не турбуйся, дивись в майбутнє. - Яке там майбутнє. – промимрив Франко, але дещо притишив свій запал. Незабаром поет узагалі заспокоївся, та й солдат був на диво спокійний і мирний. Тож кінець свята пройшов тихо і п’яно. *** Як результат довелося Шевченкові і Федорову доводити додому п’янезного Франка і Труша, а потім ще святкувати з бравими солдатами біля монументу слави (Федоров сказав що напився вже достатньо і тому відмазався від п’янки з солдатами) тож Кобзар ледве встиг до світанку стати на свій постамент, трішки зсутулитися, простягнути руку і застити до наступного свята пам’ятників.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]
© , 14-12-2007

Дуже цікаво!
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 15-10-2007

Цiкава задумка
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олег Derim, 24-09-2007

Згенеровано за 0.0105490684509 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Якби однієї ночі пам’ятники ожили…

[ Без назви ]

Дуже цікаво!

Цiкава задумка