Тарас Антипович. Мізерія. – К.: Нора-Друк, 2007. – 208 с.
Щоб зазирнути у майбутнє, непотрібно жодних машин часу. Достатньо лишень просто поглянути на хід історії, на розвиток суспільства і, покладаючись на власну логіку та відчуття, продовжити цей хід трохи далі… Мабуть це і зробив Тарас Антипович, автор роману «Мізерія». В своїй книзі Тарас змалював саме завтрашній день, і хоча цей день виглядає доволі абсурдним, та все ж дуже близький до реальності і це найбільше жахає…
В «Мізерії» світ постає таким собі інформаційним монстром, який проковтнув все земне людство і щоденно напуває його Інфою - рекламним непотребом, серіалами, яскравими роликами, захоплюючими реаліті-шоу, сюжетами про речі, які загалом-то і не є життєвоважливими… Інфа стає своєрідною наркоманією, а передозування веде до самогубства. І хоча самогубство в цьому світі стало буденним явищем, все ж більшість звиклих до щоденних аварій, катастроф, катаклізмів, продовжує свою мурашину метушню, продовжує життя у кольорових мріях серед отруйних рік, вимираючих тварин, постійної антисанітарії. Справжня їжа (якщо її можна так назвати) доступна лише кримінальному Клану, всі інші ― обмежуються комбікормом, який не має ані смаку ані кольору, але при цьому забезпечує організм всіма необхідними жирами, білками, мікроелементами.
І от серед цієї «краси» і розгортаються історії декількох персонажів. Ці історії протягом роману переплітаються і стають одним цілим, а персонажі, час від часу, намагаються щось усвідомити, змінити, або ж проявляють повну байдужість до всього і живуть за інерцією. Тут трохи не прострелив собі мізки грошовитий власник потужного видавничого центру; трудоголік-журналіст сподівається стати письменником; декласованій жінці, таки виділивши територію біля річки, хімічні випари якої відлякують навіть комах, надали можливість виживати за рахунок збирання макулатури та пластику; а волоцюга, в минулому науковий працівник, блукає містом і пропонує себе, задля наукового експерименту, в якості запліднювача…
Здавалось би людству вже прийшов кінець, та автор з цим не погоджується, він вказує на єдиний можливий в такій ситуації вихід… І хоча наше сьогоднішнє суспільство неготове саме зараз прислухатись до свого інстинкту самозбереження, але з часом, коли прийде той самий, спрогнозований Антиповичем, завтрашній день, у нас просто не буде іншого виходу, окрім як повернутись до Мізерії.
