

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12985
Рецензій:	20412

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

МарсІя

© InnOK, 18-08-2007
МáрсІя Можливо, цього не було, просто я божевільна. Сподіваюся, що саме так, бо мені досі не віриться, що це зі мною трапилося. Нікому раніше не розповідала цієї історії, бо соромно визнати те, що дівчина, яку завжди вважали такою хорошою, нібито з чистими намірами, відкритим серцем та світлою душею, дівчина, яка була прикладом для наслідування, виявилася таким стервом. Так, це жахливо, і я визнаю власну провину перед собою та іншими людьми. Зараз я розкажу Вам те, що приховувала всі ці роки. Можливо, буде важко все зрозуміти, але зараз я стою у Вас за спиною, дихаю в потилицю та наступні декілька хвилин допомагатиму перетравлювати весь жах мого власного світу. Я жила звичайним життям, таким, як і всі нормальні діти, була сповнена ентузіазму та віри в світле майбутнє. Та, підростаючи, з кожним роком розуміла, що дещо в мені змінюється, воно всередині, ніби підростаюче інше життя. Я мала одну подругу, якій довіряла все, повністю залежала від неї. Досі жалкую про те, що розповідала їй найцінніше, відчуваю біль та розпач, але жаль до неї, що виявилася таким лайном. Я знаю, що не краща, сама винна, та все ж ніколи не зраджувала її. Розказала про те, що мене мучило, про це дивне відчуття. Незабаром почала проектуватися, гм, не знаю, як саме це відбувалося, але опинялася в зовсім іншому місці та відчувала там надзвичайну легкість та свободу. Ви цього не зрозумієте, навіть я, стоячи зараз за спиною, не зможу допомогти відчути це Вам. Та якщо зможете розгледіти мене, то Ви ще не зовсім безнадійні, але навряд... Отже, я проектувалася майже кожного дня. Мене не хвилювало те, як це відбувається і де я опиняюся, бо ту насолоду, що було дано мені відчути, не могла порівняти ні з чим. І все, повністю все я записувала на папері, особисте. Це були мої листи до себе, до свого іншого «я», бо вірила, що воно є в мені. І саме це підкорює мене та відносить кудись невідомо куди. Давала читати все подрузі, знала, що зрозуміє мене та допоможе розібратися в собі, а вона, абсолютно не докоряючи собі, розсилала ті листи своїм друзям. Підло насміхалися з мене, показували пальцями. Невдовзі все місто знало про мене те, що навіть я сама боялася визнавати. Там більше не залишалося місця для мене, і я поїхала звідти назавжди. Образа на подругу не давала мені спокою, я відчувала, що маю заплатити їй за все, що мені зробила. Тим часом незвичайне місце продовжувало мене знаходити. Я повністю віддалася йому та була впевнена, що їду з ґлузду, але мені було все одно. Я стала одинокою до розпачу, боялася людей, розучилася розмовляти та рахувала кожного дня мурах, що жили на дереві біля моєї квартири. Більше не довіряла нікому, навіть собі. Я поїхала туди, повернулася назад до свого міста. Не хочу розповідати все в детальних подробицях: просто вбила її. Всі мене впізнали та, як виявилося, називали Марсією. Так, я писала в своїх листах про зв’язок з Марсом, якусь силу відчувала кожного разу, коли потрапляла туди. Я перестрибувала з планети на планету, колекціонувала зірки, рахувала білі плями Землі, але саме на Марсі мене перехоплювало відчуття влади, саме я панувала над усім, що належало мені завжди. Уся галактика була підкорена мною, не підозрюючи про це. Ви скажете, що я божевільна? А мені все одно, бо Ви не здатні навіть зрозуміти те, наскільки мені було страшно. Я плела павутину зі своїх снів, намагалася розплутати вузол з нічних кошмарів, але вони не покидали мене. Знала, що виходу немає. Все, для чого я старалася ці роки – здобути собі репутацію дивакуватої – було зроблено. Але це сталося зі мною зовсім не навмисно, воно не відпускало мене, навіть коли хотіла стати нормальною. Потім я вбила ще декількох людей, що насміхалися з мене. Мене мучило сумління, не знала, що робити далі, якось автоматично вже ховала трупи. А зараз не пам’ятаю куди саме. Отже, мені замало було простору, що давали люди. Тому я вирішила існувати лише зі своїм світом. Страждання досі не покидають мене, бо я бачу душі своїх жертв майже кожного дня. Вони переслідують мене. Це жахливо. Знаю, у це важко повірити, тому буде краще, якщо ви взагалі зітрете це зі своєї пам’яті. Так, забудьте все... і мене теж!
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0105931758881 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

МарсІя

Філософський трактат...