

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12986
Рецензій:	20413

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза оповідання

Котра?

© InnOK, 18-08-2007
Котра? – Скільки себе пам’ятаю, ніколи ще не була такою. Навіть не знаю, як пояснити це відчуття, цей стан якогось незрозумілого розчарування чи провини. Я не можу їсти, спати, майже нічого не відчуваю. Лише цей біль... Я не розумію від чого він. Як мені тепер розібратися в собі? – кусаючи губи, мовила Мері до Руслана. – Г-м-м, навіть не знаю, чим можу тобі допомогти. – хлопець похитав головою. – Руслане, згадай: може, я що-небудь тобі погане зробила... – Ти що таке кажеш? Ти взагалі – найдобріша людина, з усіх кого я знаю. – Що ж це тоді зі мною? Мені так погано. Здається, ніби безліч людей одразу віддали мені всю свою негативну енергію, а потім ще хтось проїхав по мені бульдозером. – Не переймайся, Мері, з ким такого не буває. – промовив Руслан. – Мабуть, ти правий. – погодилася дівчина. Хтось зайшов до кімнати. – Вибачте, я лише куртку свою заберу. – сказала білява дівчина, а потім почала ритися в шафі. – Мері, ти не бачила її? – Кого? – ледь промовила Мері. – Не кого, а що. Куртку мою. – дівчина усміхнулася. І взагалі вона вся сяяла: тепло так і випромінювалося з її зелених очей. – Ні. Не бачила. Візьми мою, якщо хочеш. – Дякую. – вимовила дівчина й швиденько вибігла з кімнати. Мері подивилася на Руслана, а потім сказала: – Та в неї ж навіть куртки своєї немає. Завжди робить вигляд, ніби щось загубила, а врешті я їй даю свої речі. – Мері, – раптом запитав Руслан, – а яке твоє справжнє ім’я? – Чому це тебе так зненацька зацікавило? – дівчина уважно придивилася до хлопця. – Просто, я тебе знаю вже майже півроку, а називаю Мері. Мені хочеться дізнатися справжнє ім’я. – А чим тобі не подобається це? – Справа не в тому... – Юля. – увірвала його дівчина. – Мене звуть Юля. – Зрозуміло. – мовив хлопець. Тиша тривала десь протягом хвилини, а потім Руслан знову запитав: – Не можу втямити, чому ж тоді Мері? – Краще тобі не знати, бо тоді ти навряд захочеш зі мною спілкуватися. – Припини. Невже це щось настільки страшне? – усміхнувся Руслан. – Для мене – це нормально, але більше ніхто цього не сприймає. Ти звернув увагу, що зі мною ніхто не спілкується? Навіть Саша лише забігла на хвилинку. Насправді ж вона ніколи тут не ночує: їй страшно. Хлопець здивовано подивився на дівчину. – Поглянь. – дівчина підтяглася до холодильника й відчинила його. Руслан підійшов ближче: – Дідько! Та це ж кров! – вигукнув він. – Ага. – спокійно мовила дівчина й опустила очі. – Ти... п’єш кров?! – вражено спитав хлопець. – Ти сам хотів правди. – Я ж не знав! От лайно! Я йду звідси! – скривився хлопець і вибіг з кімнати. А дівчина з сумним виглядом обличчя знову зазирнула до холодильника. – Я так і знала... Потім вона почала перебирати пакети: – Перша... Друга... Третя... Четверта... Котра?
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0103919506073 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Котра?

четверта...