

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12985
Рецензій:	20412

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Голуб

© Масіков Олександр, 11-01-2006
«Дійсно, якісь синяки під очима… - Адам Дмитрович нахилився ближче до дзеркала і відтягнув нижню повіку. – І очі якісь червоні…навіть жовтуваті, чи то так тільки здається? Чи то я дійсно схуд?» – він потягнув себе за щоку. В роті показались короткі жовтуваті зуби. Дмитрович провів по ним язиком і смачно прицмокнув. - Мар-разм, - мовив тихо і кинув до рота енну пілюлю заспокійливого; нахилився до крану аби запити… «коли вже тут нормально поприбирають?! Та ж до нього гидко руками торкатись!» Ковтнув не запиваючи – «в кабінеті є мінеральна, там і зап’ю». - Добрий день, Адам Дмитрович! Як ви себе почуваєте? Щось у вас геть кепський вигляд сьогодні. – привіталась Жанна Іванівна, зав кадрами. - Знову ви за своє. Нормально я себе почуваю! У приймальній грало радіо. Алла мирно працювала над звітом. - Та виключиш ти цю музику в решті решт чи ні?! Ти тут на роботі а не на дискотеці! Скільки вже можна цей маразм слухати?! - Та я ж тихенько. – відповіла Алла. – До того ж це зовсім не заважає мені пра… - Мене тут хтось взагалі чує?! Чи я до стін говорю? Дівчина вимкнула приймач. - Знаєте Адам Дмитрович, я от подумала що вам напевно вітамінів не вистачає. – в начальника заграли м’язи на вилицях.- Точно вітамінів. От в мене сусід – лікар, то він каже, що… - Алло досить!!! Ви що тут, змовилися всі, чи що? Я добре себе почуваю, мені не потрібно ні вітамінів, ні сольових ванн, ні лікарів! –зайшов у кабінет і гримнув за собою дверима. – Мар-разм… 2 «Знову цей загажений під’їзд. Коли вже жильці зберуться поставити домофон? - Поглядом оглянув написи на стінах. – О, а це новий» Хтось вишкрябав у штукатурці: АЛЬОНА - БИЧКА А під ним: АБАСНУЙ «Значить точно бичка», - подумав з умішкою і направився до квартири. Увечері пролунав дзвоник у двері. Адам незадоволено відірвався від телепередачі. - Доброго здоров’я, Адаме! Як поживаєш? Давно вже щось не бачились. - Привіт, Василь Степанович! Дійсно, щось давненько. Заходи, гостьом будеш. - Ну, давай вип’ємо за те, щоб у нас все було добре, і довго! - Давай. – випили. - От хороший коньяк! - А то щось ти, Адаме, якийсь ніби стомлений. Певно, забагато часу на роботі проводиш. В тебе ж там самі жінки навколо. Як ти їх витримуєш в такій кількості? - Та все ж це легше, ніж тобі витримувати одну вдома. - А от жінку мою попрошу не чіпати. Ну, давай за жінок! – Василь перехилив чарку, скривив огидну гримасу і з’їв лимончик. – Жінка – це святе, яка б тобі не попалася. Я так думаю. От вже 18 років живемо, і як би не було, а все одно разом краще. І ти б женився, а то щось зовсім ти зачах. - Я що, справді так погано виглядаю? - Ну, не то щоб зовсім, але якісь синяки під очима… - Якось мабуть з місяць тому мені всі на роботі почали казати що я погано виглядаю, якийсь ніби стомлений. Я спочатку не помічав, а потім дивлюсь – дійсно. А вони знаєш, ніби тішаться з того: попийте вітамінів, бо такий нездоровий вигляд обли-и-иччя! - А ти, Адаме, взяв би відпустку, та з’їздив би десь на курорт? - Та який там курорт, - кінець року ж. Може пізніше… 3 «Ну добрий ранок, Адаме, давай вставай. Ой що ж це спина болить? Цікаво чого? – підійшов до дзеркала. – Та точно схуд... М-м-да, пора б вже підстригтися… І язик он білий… Може то я десь простудив спину?» Вийшовши з дому Адам Дмитрович почув як хлопають крилами птахи. То на балконі другого поверху бабуся годувала голубів. Їх було так багато, що самої годувальниці майже не видно. - От чорти. Ви ж скоро і мене з’їсте, ненажери! Ану не бийтеся! Як ви вже мені надоїли, хто б знав! – примовляла вона. - Давай я їх половлю та й заріжу, і по всьому буде, - виглянув дід. - Ай дєд, що ти таке кажеш? Подивись які вони хороші. Це ж Божі птахи! «Навмисне такого не придумаєш, - подумав сміючись. - Треба б щось своїм дівчатам на Новий рік придумати, крім премії звичайно. Може голубів порцелянових? Що ж це із спиною?..» Алла почула як в кабінеті шефа щось впало, пенал, схоже. Вона заглянула: - Адаме Дмитровичу? Вам погано? - Серце… - промовив той, наполовину лежачи на столі і тримаючись за серце. – Викличте швидку, Алло… У приймальній грало радіо. Алла мирно працювала над звітом, покурюючи цигарку. У дверях з’явилися Свєта з Жанною Іванівною: - Обідня перерва! – з цими словами перша сіла на край столу. - Закінчуй, в нас сьогодні особливий обід. - Ти дзвонила у лікарню? Що там наш Босс робить? – Жанна Іванівна додала гучності в приймачі. - Сказали інфаркт, в реанімації лежить. Занадто ми з ним «пожартували». - А заслужив. Отак помре, і ніхто й доброго слова не скаже. – випалила Жанна Іванівна. - Добре, йдемо, - Алла перевела комп’ютер в режим очікування. Раптом увагу трьох жінок привернув несподіваний звук: щось влучило у вікно. - Це всього лиш голуб, не затримуйтесь, дівчата… 6.12.2005
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Цілком доросле оповідання
© М. Гоголь, 18-01-2006

Гоголівська шинелька від пана Олександра
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Камаєв Юрій, 11-01-2006

Згенеровано за 0.00974106788635 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Голуб

Цілком доросле оповідання

Гоголівська шинелька від пана Олександра