Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51025
Рецензій: 95767

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 5730, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.138.125.2')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Настрій

Жовті сутінки

© Настя Мельниченко, 27-07-2007
Собаки бігли за нею від самого підніжжя, лизали її сліди, лащилися. Раптом котрась зупинялася, нашорошивши вуха, і швидко втягувала вологим носом повітря. А потім заспокоювалася і рушала далі. Собаки-чужинці, котрі холодили свої шкури у хвилях ріки, ще здаля розглядали дивацьку ватагу – дівчину і кудлатий почет – і собі приєднувалися до процесії.
В руках вона несла прозорий  зелений пакунок із мандаринами. Дикі мавпи, розгледівши круглі шматочки сонця, шкірилися і галасували, однак не наважувалися напасти на ту, котру так надійно охороняли. І тому з ненавистю бігли схилами за нею, а потім лишали її саму – хай іде, раз така вперта.
Гірська дорога, залита жовтими сутінками, ловила на свої дерева шматки хмар. Вони цукровою ватою зависали то тут, то там, і їй хотілося б пірнути у їхню туманну прохолоду.
Сонце майже зайшло, заховалося за гори. Невеличке селище, здавалося, знелюдніло. Старий круторогий як ліниво пережовував сіно. Втупивши в неї своє чорне око, він ловив на довгу чорну шерсть вечір та тихі розмови.  
- Мені номер на ніч.
- А вони?
- Вони почекають надворі.
Крихітний готельчик загубленого в горах поселення глипав у темряву величезними вікнами. Брудна постіль і три склянки води. Ілюзорна розкіш, яка розсипалася тріщинами, облізлою позолотою та фальшивим червоним деревом. Уривчастий вітер рвонув щосили, ляснувши віконницею. Нарешті стало прохолодно.
За стіною галасував телевізор, аж раптом поперхнувся власними словами, змовк. Вітер обірвав десь дроти, залишивши поселення без електрики. Чорний хлопчик приніс їй у номер склянку зі свічкою, а ще – пачку сірників.
- Будете чай?
- Так.
Помовчали.
- А де можна повечеряти?
- Внизу. Або навпроти.
Вона трохи посиділа при свічці біля вікна, розглядаючи гірську передніч. Крайнеба ще світліло, але над крихітним безлюдним поселенням вже затягло темінню. Вона спустилася, і собаки провели її через дорогу, до невеличкої забігайлівки із дерев’яними столами. На одному зі столів стояла газова лампа. На іншому тулилася свічка. Чоловік-офіціант, підсвітивши собі темне обвітрене обличчя вогником свічки, запитав про замовлення.
- Мені рису з овочами і чаю, - відповіла вона.
Ударила блискавка, їй вторив грім. Злива прийшла в гори так швидко і раптово, що навіть невеличкий кухлик чаю з молоком ще не встиг віддати в прохолоду ночі свій в’юнкий пар. Дощ затріщав асфальтовою вулицею, загрюкав у двері і вікна. За одним зі столів знайшли захисток двоє європейців, котрі невідомо як і звідки потрапили у це забуте місце. Вони загорнулися у товсті шерстяні шалики, тихо перемовлялися і грали в карти. Пили тільки біло-коричневий чай з перцем і не зважали на неї – новеньку.
Злива лютувала. Рипіла деревами і увімкнула сигналізацію на чиїйсь невидимій машині. Чоловік-офіціант, склавши смагляві руки на грудях і примруживши очі під звуками шаленої стихії, мурмотів древню пісню. Враз засміявся:
- Та це ж град! Який град!
Вона кинулася до дверей, поруч стали європейці, і всі дивилися на розсипи граду, який великими квасолинами скакав по асфальту, вмить вкривши дорогу біллю. З кухні вискочив сухий підліток-індус, він прошмигнув повз глядачів надвір, і, не зважаючи на важкі крижані камінці, почав збирати градини у пляшку. І лиш наповнивши її по вінця, трішки винувато мовив:
- Це ліки від усіх хвороб. Вода з небесної криги – послана богами!
Скоро перелютувалося, і крижаний барабанний дріб змінила злива. Крізь дощ почулися звуки музики. Такої близької та знайомої, що їй на очі накотилися сльози. Здалося, що тут, за тисячі кілометрів від дому, вона чує зрозумілі та знайомі з дитинства слова.
- Звідки ця музика?
- Напевно, з сусіднього ресторанчика.
- Але ж електрики нема...
- Генератор.
Манівцями, зморщившись під холодними небесними цівками, вона перебігала від даху до даху, від дерева до дерева. У розрізі дверей, вирваний із темряви жовтим вогнем свічок, стояв чоловік. Його легке волосся, зкучерявіле від вологи, німбом здіймалося навколо голови. Він прихилився до одвірка, погляд втратив сенс, губився у ночі. Він слухав. З дощем змішувалися м’які звуки рокової балади на її рідній мові. Її земляк, невідомо як потрапивши сюди, у гори, летів із музикою додому, а може просто згадував чи мріяв про щось своє. Вона притаїлася за деревом, і слухала також.
Двоє, поєднані ніччю, зливою та музикою. Найрідніші незнайомці.
Як колись.
Тільки то був інший час, інші землі, інша музика. Тільки небо – те саме.
“Любити – значить відпустити” – прошепотіла вона.
У забігайлівці допивали чай і догравали у карти європейці. Вони не мали облич, не мали імен, не мали історії та минулого. І лише світла шкіра видавала в них приїжджих, котрі багато місяців, а може й років назад загубилися у Гімалаях в пошуках втраченого часу, втрачених можливостей та кольорових снів.  Мине ще кілька років, і щоки їхні зашкарубнуть від вітру та сонця, а ноги зіб’ються об кам’яні стежки, і вони стануть лише тінями у цих крихітних сутінкових поселеннях, де час від часу дає свої вистави літня гроза.

...Три години назад у них тільки почався вечір. Він прийшов з роботи і п’є свій вечірній чай. А потім увімкне комп’ютер, аби читати останні новини. І перевірить пошту, в надії отримати від неї звісточку.
Але вона не напише йому.
Перерізати пульсуючу нитку на злеті насолоди, щастя, дива... Не дати згаснути, захлинутися, зів’янути. Пантеон богів кохання не любить хворі на астму та безсоння міста – вони обирають вільні гори, звідки, розправивши руки, можна летіти чи на захід, чи на схід, слідувати долинами річок, пити воду з витоків Ганги.
Він тут, тут... Вона притисла руки до грудей.
Залишився тільки маленький місточок. Крихітний.
Дощ майже припинився, нічний гірський вітер шарпав легку брезентову курточку, куйовдив волосся. Вона стояла край дороги, не відгородженої від провалля нічим, не позначеної навіть стовпчиком. Вона намацала у нагрудній кишені цупкий згорток. Витягла його, розгорнула. Було надто темно, аби прочитати надпис. Останні краплі дощу вистукали на папері рваний ритм.
Якусь мить вона ще вагалася, а потім швидкими рухами розірвала. У долонях тремтіли на вітрі крихітні метелики білого паперу. Помах руки – і вітер підхопив їх, шпурнув увись, а потім снігом розсипав зеленими схилами гір.
Ось і все.
На якомусь шматочку напевно зберігся вибитий червоним надпис: DELHI.
А на якомусь інший: KYIV.
Вона розвернулася і пішла назад до готелю – дивитися у вікно і думати про дороги. Якщо йти за похмурими та босоногими бабаді, у помаранчевих та білих одежах, із круглими сталевими коробками, у яких побрязкував зібраний по містах дріб’язок, то можна пізнати смак тисячі стежок та вмитися тисячами дощів. І не лишити в собі нічого важкого, що так заважає підійматися у гори. Тільки кохання до нього.
Єдиного.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Oles Olen, 30-07-2007

Шамбала як альтернатива втраченому коханню

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Люся Українка, 30-07-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1035339832306 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …