Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47045
Рецензій: 91447

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Гей! (25-28 розділи)

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 05-07-2007
25. ЛІТО 1973 Р.Х. СПРАВЖНІ СТРУГАЦЬКІ

О, моє дитинство в машинній залі! Ти – було. Лампи-тріоди замість іграшок, перші мої фломастери по талонах обчислювального центру на Новий рік й дитячі малюнки космічних кораблів з космонавтом Гречко в розрізі на перфокартах, ялинки, прикрашені магнітною стрічкою замість серпантину й кактуси в коробках з-під магнітної стрічки BASF замість вазонів. Як любив я дрібне стрекотіння машини, що снідала височенними стопками перфокарт й підвивала від задоволення, як центрифуга пральної машини Індезіт, записуючи нескінчені нулі та одиниці на кілометри товстої та широкої стрічки на бобинах, щоб змоделювати побудову комунізму в окремо взятому кварталі Кутузівського проспекту Москви чи перемножити 3,62 на 4,12. Двокілограмова BASFівська бобина зі стрічкою вміщувала аж 750 кілобайт записів, тобто була вдвоє худішою за сучасну дискету об’ємом 1.44 мегабайти, яку можна носити в портмоне чи кишені. Десь таке ж співвідношення спостерігається і в розмірах машинок.

Ті пракомп’ютери тоді займали цілі поверхи в наукових інститутах та інших державних установах, і цілком можна було заблукати в лабіринтах між оперативним запам’ятовувальним пристроєм та принтером.

О, монстри з кілометрами мідного дроту, тоннами електронних ламп в сталевих шафах в неосяжних машинних залах, як сумую я за вашою машинною творчістю! За роздрукованими нулями та одиницями вовком та зайцем з “Ну, постривай!” над моєю колискою, чи Джокондою з крапок та плюсів, що таємниче посміхалася до відвідувачів в кімнаті операторів ЕОМ. Як скучив я за справжніми – підпільно роздрукованими на машинному папері з дірочками по краю, - братами Стругацькими! Що мені цілі вулиці розмальованих обкладинок повних та ще повніших зібрань їх творів на книжковому ринку на Петрівці чи в книжковому супермаркеті “Буква”? Не вірю! Підробка! Справжній сталкер Редрік Шухарт народився та жив відразу в цифровому вигляді і був без картинок, якщо не рахувати фільму Тарковського. (До речі, ви знаєте, що Тарковський виявився родичем Карпенка-Карого за материнською лінією?)

Хіба може претендувати оця куценька сіренька скринька з написом “інтел інсайд” на моєму робочому столі хоча б на соту частину того захоплення, подиву, роздумів, сумнівів й гордощів за людський інтелект, як ті доісторичні ЕОМ, усі ті Дніпри, Мінськи та ЄЕС, що мешкали в яскравих палацах та залах й вимагали спеціальних шумопоглинальних стін з дірочками для свого розміщення, потужної системи вентиляції, сталої температури, вологості, кактусів та гарних дівчат-операторів в білих халатах за клавіатурою? Це все одно що порівнювати дресирувальників блакитних китів з дресирувальниками мишей та тарганів.

Тодішні фантасти сміливо мріяли, що невдовзі будуть створені ЕОМ розміром з цілі міста, й переживали, що не дай боже радянський та американський надкоп’ютери, що керуватимуть балістичними ракетами, домовляться й вийдуть з-під контролю. Крім того, писали ще про ЕОМ, що закохувалися в дівчат-програмістів або складали вірші про кібернетику, кохання, зраду, негрів, еротику, монархію, вищий світ й забув що там ще в одній строфі - лише словами, що починаються на літеру К.

Кипрiян-кiберотоман королiвську кралю
Коло клумби колисав, конвалiями квiтував...


Правда, для того, щоб запрограмувати одного путящого поета, доводилося змоделювати весь Всесвіт. А щоб розказати історію одного кохання, треба відтворити історію людства, починаючи з Адама та Єви. (Чим ми з Ерікою, власне зараз і займаємося в міру своєї поінформованості).

У шістдесяті роки в комсомольських організацій була мода закладати капсули з листами до нащадків, що житимуть за комунізму, до фундаментів пам'ятників сліпому письменнику Миколі Островському чи винахідниці 8 Березня Кларі Цеткін та просто до фундаментів новобудов хрущовського типу. Виявляється, мода ця торкнулася й США. У 1968 році американський інститут наукового прогнозування заклав свою капсулу з прогнозом на 2000 рік. Інститут цей відомий тим, що в ньому саме працював найпослідовніший ворог нашої “Імперії Зла” та шахіст, що хотів грати в шахи не інакше, ніж на дошці Євразії, - Збігнев Бжезинський. Так от, максимумом того, що цей шановний теоретик гадання на кофейній гущині й авгур сучасності зміг напрогнозувати у далекому 1968 році для обчислювальних машин, була поява пересувних комп’ютерів, що могли б вміщатися в транспортних літаках або на шасі армійських вантажівок.

Майбутнє персоналок, ноутбуків та Інтернету, як завжди, вирішилося в гаражах та підвалах деяких студентів, що вчилися не досить сумлінно, бо надто захоплювалися гавайськими майстрами боротьби сумо, й не читали наукових прогнозів.

Та швидкодія тих ЕОМ-монстрів тоді ще була невеликою. Поки крутяться їх бобини, й монстри обчислюють теорему Ферма, ми з Ерікою маємо час доповісти ще таке.

26. ЛІТА 1960-70 Р.Х. ПЛЕНУМ ЦК ПО ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИНАХ (чому слово Інтернет англійського походження)

Була в академіка Глушкова мрія. Створити загальнодержавну мережу комп’ютерів й назвати її ОГАС (Общєгосударствєнная автоматизированная сістєма). Щоб система збирала звітність усіх підприємств, обраховувала все й видавала чіткі накази й рекомендації: цього голову колгоспу зняти, а в цей магазин завезти ще двісті тридцять два кілограми ковбаси лікарської по два двадцять.

Справа в тому, що переваги планової економіки настільки давалися взнаки, черги в гастрономах вже так дістали, що жити в цій країні було вже подвигом. Центральні органи друкованого слова так і писали: «В житті завжди є місце подвигу». То аркуш з потребами Жовтневого району в Держплані кудись під стіл завалиться, і сидить район той на бобах цілий квартал, то – навпаки, завищать потреби населення в сірих штанях 56 розміру, і всі універмаги усієї країни від Калінінграда до Владивостока завалено тими штанями, а носити їх ніхто не хоче (й не може), бо сала та ковбаси до Жовтневого району не завезли, а пасків та підтяжок запланувати забули. А без сала та ковбаси як роздобрієш до 56 розміру? Я знаю про що пишу, як людина, обізнана з пошуком взуття 45 розміру і за капіталізму, і за соціалізму і навіть за феодалізму в Арабських еміратах.

Отже, усі процеси в плановій економіці були взаємопов’язані (як от ковбаса і штані), а між тим, керували усім цілком різні совнархози, а потім міністерства. Держплан планував. Центральне Статистичне Управляння (ЦСУ) збирало статистику по ковбасі та штянях, дирчало й обраховувало на механічних калькуляторах «фелікс» і встигало видати результат якраз до наступної п’ятирічки. При чому кількість ковбаси та штанів порівнювало чомусь завжди з 1913 роком. А жигулівського пива як не було, так і не було в магазині, хоча у 1913 році його було – просто залийся. З цим потрібно було щось робити. Академік пішов на прийом до самого Косигіна й розповів йому, як дані з комп’ютерів наукових суден посеред Атлантики можуть записуватися просто на інший комп’ютер у Києві, зветься це віддаленим доступом по широкополосному радіоканалу, і що застосувати ці наробки до сухопутної економіки значно легше. Бо можна не по радіо, а по дроті. І палубу не хитає.

Товариш Косигін був останньою надією планової економіки й великим реформатором. Він дозволив академіку Глушкову створити комісію для підготовки матеріалів з комп’ютерізації для постанови уряду. Академіку навіть дозволили просто так заходити до будь-якого кабінета в країні, до міністрів, до голови Держплану тощо й задавати будь-які запитання, або й просто тихо сидіти в куточку й спостерігати, які процедури проходять документи, перш ніж на них розмашистим міністерським почерком пишуться усілякі резолюції. Йшов 1962 рік…

Диваки ці академіки. Тут може міністрові саме час провести нараду з красунею-секретаркою, чи прийняти делегацію ходоків з Узбекистану з подарунковими динями та бастурмою, аж тут Глушкова нелегка несе. Сяде в куточку, від дині відмовиться – все записує щось в записничку. Так що галузеві міністри запереживали першими. А якщо хабарі задля службової необхідності брати треба, тоді як? З оголошенням суми для записів академіка? Косигін теж подивився на проблему під іншим кутом зору, коли академік прийшов із записничком і до його кабінету.

За 1963 рік академік побував із записничком на 100 об’єктів різного профілю: від заводів та шахт до радгоспів. В результаті з’явився перший ескізний проект Єдиної Державної мережі обчислювальних центрів (ЕГСВЦ), який включав біля 100 центрів у великих промислових містах та центрах економічних районів, об’єднаних широкополосними каналами зв’язку. Зараз запропоновану академіком систему ми знаємо під назвою Інтернет, і ми з Ерікою далі так її і називатимемо, щоб не ламати язиків отим ЕГСВЦ, хоча це й певний анахронізм, тому що ескізний проект американської мережі ARPANET, з якої і постав увесь той Інтернет, було розроблено лише у 1966 році.

Але ж чому? Чому та всесвітня мережа зветься на американський манер? Чому не ЕВ(типа – Всесвітня)СВЦ чи ОВ(теж саме)АС?

Бо академіку видалося малим просто позв’язувати мережею усі ті тисячі запланованих комп’ютерів, він захотів щоб в результаті в магазинах справді з’явилася ковбаса й поліз в економіку. Він навіть запланував систему безгрошових розрахунків населення (по електронних картках), але навіть голова Академії наук Келдиш злякався, що комп’ютер підрахує усі його гроші, від дружини ніяк не заначиш, й у цій частині проекта було скорочено. У 1964 році проекта засекретили й створили спеціальну комісію.

Другим занепокоїлося те саме ЦСУ. Стало доводити, що для статистики було досить чорних нарукавників, а для ЕОМ необхідні білі халати, а це ж які витрати. Начальник ЦСУ посилався на те, що його установу було створено за ініціативою самого Леніна і воно справляється з поставленими задачами. Воно й не дивно: в разі реалізації дві третини того ЦСУ можна було сміливо розганяти.

Тож після розгляду проекту комісією від нього нічого не залишилося. А так як матеріали були секретними – проект спалили.

Та академік був настирний. Він домігся, щоб проекта винесли на розгляд Ради Міністрів.

ЦСУ Архангельської області та Каракалпакської АРСР провело експеримент, щоб довести, що з заміною «феліксів» на ЕОМ, на кожду введену букву чи цифру кількість операцій збільшується у 10 раз.

Проект Інтернету похоронили ще раз.

Та академік був наполегливий й подав докладну записку вже до Президії Ради Міністрів у 1966 році. Записку переправили до Держплану. Держплан розглядав її два роки, до 1968. Вчені економісти з цікавими прізвищами Ліберман, Бєлкін та Бірман, що пізніше емігрували до США та Ізраїлю, написали розгромний висновок щодо економічної доцільності запровадження Інтернету.

До того про цей секретний проект невідомо як довідалося «Радіо Свобода» й присвятило 15 передач тому, що академік Глушков хоче замінити усіх кремлівських лідерів електронно-обчислювальними машинами. Тут запереживав уже не тільки голова ЦСУ.

- А що як справді замінять? – подумали лідери.

Академік вирішив боротися з комп’ютеробоязню серед лідерів і заснував перші у світі курси комп’ютерної грамотності для партхозактива. Запросив навіть одного психотерапевта.

- Даю установку. Не боятися комп’ютера! – гіпнотизував психотерапевт, але марно. Він образився, поцупив з курсів будильничка й пішов давати установки проти енурезу по телебаченню.

У 1969 році американці нарешті запустили свою ARPANET, що об’єднала комп’ютери з різних міст США. Тут запереживали вже люди з компетентних органів. Один з них викликав академіка й попросив написати нову записку, що потрібно робити.

- Ми створимо комісію, - пообіцяв той сановний товариш.

- Єдине, що прошу зробити – це не створювати за моєю запискою комісії, тому що практика показує, що комісія працює за принципом віднімання мозків, а не їх додавання, - написав у записці академік.

Але у 1970 комісію все ж створили, в неї увійшли міністр фінансів, міністр приладобудування, компетентні товариші, юні радіотехніки та інші спеціалісти. Комісія мала закінчити роботу до двадцять шостого з’їзду партії. Академік по блату домовився включити цілий абзац про комп’ютери до тексту промови Генерального секретаря особисто Леоніда Ілліча. Перед з’їздом проект мав заслуховуватися на Політбюро.

Засідання проводилося в Кремлі в колишньому кабінеті Сталіна, але без Брєжнєва, що був на святкуванні 50-ліття Радянської влади в Азербайджані та Косигіна, який був в Єгипті на похоронах президента Насера. Вів засідання Суслов.

Академік взяв слово й почав говорити про світле майбутнє комп’ютерізації усієї країни, про ті можливості, які відкриває перед людством Інтернет, що дозволяє будь-якій людині доступ до будь-якої інформації у будь-якому куточку світу у будь-який час, про… Це був омріяний академіком день, до якого він йшов так довго. Він був в ударі. Він вітійствував з трибуни ЦК, він переконував, він малював казкові але суто наукові картини майбутнього, він…

- Кахи-кахи, - перебив академіка один з членів Політбюро.

- Я ось,- каже,- щойно за дорученням Леоніда Ілліча їздив до Молдавії, і ми оглядали птахоферми. І там на одній птахофермі (і він назвав село, біля якого саме проходив службу наш Василь) пташниці самі розробили обчислювальну машину.

В цьому місці академік необачно голосно розсміявся.

- Ви, Глушков, не смійтеся, тут про серйозні речі розмовляють, - поставив академікові на вид член Політбюро. – Три програми виконує: включає музику, коли курка знесла яйце, світло вмикає і вимикає і все таке інше. На фермі яйценоскість підвищилася. От які обчислювальні машини нам потрібні. Спочатку усі птахоферми Радянського Союзу треба так автоматизувати, а вже потім вже думати про всілякі дурниці як от ваш ОГАС.

Ось чому слово Інтернет має англійське походження. А слово “яйца” – російське.

27. ЛІТО 1980 Р.Х. БІБЛІОГРАФІЯ

Кожна наукова праця вимагає сторінки бібліографії та посилань. Але хай вас не вводять в оману ці переліки джерел на десятки сторінок. Більшість з них – всього лише вияв чемності до попередників, що писали наукові праці до тебе. Або й банальна послуга колезі: індекс цитування дуже впливає на гонорари за статті до наукових журналів.

Читати тих, на кого посилаєшся не тільки непотрібно, але й дуже небезпечно. Знаю одного структурного лінгвіста, який викинув у кошик для сміття вже готовий дисер на матеріалі американської поезії 40-60 років ХХ ст. тільки тому, що науковий керівник необачно порадив йому включити до списку літератури Аристотеля. Воно було б ще нічого, якби лінгвіст той тільки послався, а не заходився того Аристотеля читати . Десь на десятій хвилині читання лінгвіст знайшов в Аристотеля свої вистраждані висновки щодо членування тексту.

Аристотель розглядав більш зрозумілі класичні тексти, а не американську поезію без розділових знаків, рими, рядків, думок і інших ознак впорядкування, але прийшов до тих же висновків. Дисер потрапив до сміттєвого кошика. Бо дослідницьке сумління завадило лінгвістові отримувати наукового ступеня за те, що знав ще Аристотель в ІІІ ст. до Різдва Христового.

Якби тіточка Тамара підійшла до складання списку літератури так же сумлінно, як цей лінгвіст, вона мабуть залишилась би неодруженою, але про це ми з Ерікою плануємо повідати читачеві у кульмінації цього твору, там де лунатиме “Онлі ю-ю-ю”, й усі закохані цілуватимуться перед камерою довгим чуттєвим поцілунком.

Дітер скаже:

- Тамара, я не хотів говорити на конференції, але один американський колега вже обрахував це... Рік тому... Одним словом... Пріоритети...

- Які дурниці, - скаже щасливо скаже тіточка Тамара, - і камеру саме час буде переводити на чудову панораму Москви, що відкривається з двадцятого поверху готелю “Космос”. Та все те попереду. Це вже “Еріку” знов занесло.

Наукова бібліотека, в якій тіточка збирала бібліографію, ззовні також була схожа на готель інтурист, але не мала вікон у своєму гігантському книгосховищі, по якому ходили ліфти від полиці до полиці. Пропуска до тієї бібліотеки виписували особливо уважно, і то лише людям з вищою освітою, з перевіркою дипломів, фото та штампів, тому що кава у бібліотечному буфеті була значно дешевша, ніж у місті, і якщо запустити до бібліотеки студентів, вони усю ту каву висмоктали б в момент, що неабияк позначилось би на розвиткові вітчизняної науки. Бо кава – головний рушій наукових думок, це кожному відомо.

Між каталожним та читальним залами, що містилися на першому та другому поверхах, східців не було. Був спіральний пандус, що похило піднімався до кількох читальних залів. Ходити по пандусу на підборах було не дуже зручно. Літератури в біліотеці було до чорта, тому й замовляти її треба було не менш ніж за дві години. Тож потрібно було увесь той час десь вештатися: або в кафетерії, або в зимовому саду з пальмами та фікусами, де стояли зручні кресла й деякі перевтомлені кандидати, доктори та інші науковці відчайдушно хропли в очікуванні на свого ліфта з книжками.

Вже згадуваний кафетерій, вбиральні та зимовий сад були на нульовому поверсі, вниз від каталогів. Солідні професори, доценти й моложаві асистенти палили тут свої люльки та цигарки, перш, ніж знову накинутися на граніт науки.

Пригадується, що героїня саме популярного тоді фільму “Москва сльозам не вірить” ходила до Ленінської бібліотеки лише щоб подиміти в курилці й познайомитися з яким-небудь професором. Та не вдалася її витівка. Бо в бібліотеці чомусь було прийнято мовчати навіть в курилці, й професори не клеїлися, хоча й запопадливо діставали для дами запальнички. Щодо читальної зали, то там навіть чхнути людині не вільно. Одразу всі невдоволено починають оглядатися на бацилоносія й хмуритися, мовляв, де ви, добродійко, знаходитеся. Хоч би хто з шановних науковців “на здоров’я” побажав. Тіточка чхнула ще три рази, зібрала усі замовлені наукові журнали й здала їх, залившися необізнаною щодо праць колег у галузі математики.

Проте, візит до читального залу бібліотеки Вернадського з бібліографічними цілями виявися приємним для тіточки не тільки тому, що вона так і залишилася необізнана щодо наукових пріоритетів. Але й тому, що біля зали карт та історичних документів, зустріла вона племінника мого батька й свого однокурсника Сергія.

- Та оце треба з архівами було попрацювати, - чомусь почервонів та став темнити Сергій.

- Розумієш, був такий рід князів НН. І одного з них Петро Перший чомусь заслав на Соловецькі острови.

28. ЛІТО 2003 Р.Х. АВТОР ТА РОМАННИЙ ЧАС

З легкої руки Джеймса Джойса усе двадцяте століття письменники-інтелектуали вправлялися в романах довжиною в один день. І вважали, що це комусь крім них, інтелектуалів, цікаво. Я лише місяць тому вперше побачив людину, що таки дочитала “Улісса” Джойса до кінця. Цілком випадково вона виявилася автором підручника з Західної літератури для студентів філологічних факультетів. Цікава і історія перекладу цього знакового роману російською. Перекладали його чоловік з п’ять, і всіх по черзі відправляли до Гулагу за доносами колег. Переклад Джойса став такою собі перепусткою до в’язниці. Але охота позмагатися з автором такої словесної брили робила перекладачів безстрашними. Але це зовсім не значить, що цього романа взагалі можна перекласти і взагалі потрібно дочитувати до кінця. Досить знати що Джойс обрав найнетиповішого персонажа – Дублінського єврея - й примусив цілий товстелезний том шастати по дублінських нетрях, копіюючи при цьому Одісея, й прожити одісеєвих 20 років за один занадто довгий день.

От тут і пішла пошесть на ці одноденні романи товщиною в том енциклопедії. Списку епігонів не наводитиму.

Коли Ернест Хемінгуей в “По кому подзвін” подовжив дію до 72 годин – він виявив себе неабияким вільнодумцем та нонконформістом, й інтелектуали ще й досі відзиваються про нього, як про попсового автора.

Інша справа – Маркес з його “Стома роками самотності”. Сто років замість одного дня. Це вже було таке концептуальне нахабство, просто тобі повернення до чистих джерел другої частини “Хіба ревуть воли, як ясла повні”, в якій викладено історію села Піски від зруйнування Січі до скасування кріпосного права, тільки Піски помилково названо Макондо й перенесено до Колумбії. Критики так втомилися копирсатися в романах-одноденках, що на радощах присудили йому нобелівку й навіть – о, нечувано! – дозволили бути присутнім на церемонії нагородження в білому піджаку та штанях, а не у фраці, як вже 100 років вимагав регламент.

А от герой Курта Воннегута з “Бійні номер 5, або Хрестового походу дітей” взагалі мандрував вільно вздовж дат свого життя, перескакуючи не дуже вдалі, чи навпаки, застрягнувши в них. Щоправда, Воннегут завжди боявся бути фантастом до кінця, й вмотивував такі стрибки свого героя психічною травмою під час союзного бомбардування Дрездену в 1945 році. Вони тоді саме літали на своїх Б-17 з Лондона до Полтави й по дорозі бомбили Німеччину вщент. Від (Лейпцига – закреслено А.С.) Дрездену вони й мокрого місця не залишили, і полонений Воннегут те бачив на власні очі.

В автора ж цього опусу, хоча він і не полонений американець, схоже, значні проблеми з романним часом. Поки що він відкотився лише до льодовикового періоду, але де наша не пропадала, може й на більше спроможеться. Задля внесення хоча б видимого порядку він зараз повернеться до попередніх глав та за поцупленим в літописах зразком перенумерує їх усі від Різдва Христового.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67218399047852 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …