Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2599
Творів: 47338
Рецензій: 92102

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Будинок-3

© koka cherkaskij, 29-06-2007
3.
(продовження)
попередній розділ див. на  http://gak.com.ua/creatives/1/5339

***

З розміняних  грошей найперше, що я купив – то були фарби , пензлі та інші причандалля. Продавщиця  у художньому салоні  також делікатно натякнула мені про минулі борги, і тому  після всіх розрахунків в кишені у мене залишилося  щось із двісті гривень. Небагато....

Запілікав мій мобільний  : надійшла есемеска. Я  прочитав текст  -  то писала з Німеччини одна з моїх клієнток, Берта, спекулянтка  моїми геніальними полотнами. Вона купляла ті  картини у мене за  двісті-триста гривень, продавала ж, як сама мені колись похвалилася, за двісті-триста євро, а навіть  інколи й дорожче, в залежності від обставин. Що ж це за такі обставини, вона мені  , на превеликий жаль, чомусь не хотіла ніколи  розповідати.

Одним словом, Берті  терміново була потрібна хоч яка-небудь моя  заваляща картина. За кілька днів приїхав би кур”єр і забрав товар, а мені віддав  грошики.

Я приперся додому, замучений і розбитий спекою, можна було би братися до роботи, але ніякого натхнення не було. Треба було би щось малювати, але що саме – на думку чомусь не спадало.

Про всяк випадок , перш , ніж що-небудь малювати, я вирішив підняти ціни на свою роботу. Ні, шановна Берто, - розмовляв я сам зі собою, - триста гривень – то було учора. Сьогодні таких цін вже просто немає. Все подорожчало, в тім числі і моя праця. Тому  менш, ніж за триста п\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\'ятдесять гривень, і не підходь, - рішуче вирішив я. Потім , поміркувавши, вирішив, що це вже занадто , бо раптом ще відмовиться  ця Берта-Антуанетта ( як вона себе називала) від співпраці зі мною.... Хоч вона і не єдина з посередників, але ж  всі інші – то якісь жлобуватого вигляду мужлани, котрі  тупо перепродують на Андріївському узвозі  мої роботи, відлякуючи своїм зовнішнім виглядом потенційних покупців. Тому подумки я збавив гонорар до трьохсот сорока гривень , - і ні копійки менше !

Думаючи-гадаючи, що ж намалювати на розчепіреному шматку мішковини, я вирішив про всяк випадок перерахувати свої чесно зароблені  вчорашні грошики. Я вийняв їх із схованки , послинив пальці і ...  що за чортівня ?? на всіх банкнотах стояв той самий 2009 рік випуску.  Трохи раніше, дорогою від обмінного пункту до „Художнього салону” я обміркував ситуацію і вирішив, що „2009” рік  просто привидівся усім нам через небувалу спеку ,  а , можливо, ми якось читали рік випуску  „2006” догори ногами, абощо ? Інакшої причини просто бути не могло, ну не будемо ж ми приплітати сюди якісь потойбічні сили , гіпноз чи інопланетян ?

А тут ось тобі знову – „2009” рік. Я пішов на кухню, вийняв з холодильника і налив собі  п”ятдесять грамів  коньяку, котрий  зберігався для особливих випадків, хильнув. Зараз, можливо, якраз такий особливий випадок і настав. Треба розібратися з цією загадкою. Треба негайно зателефонувати в Будинок і запитати, чому вони наді мною ставлять нелюдські експерименти !?

Та коли я повернувся в кімнату і знову став розглядати банкноти – я не повірив своїм очам :  рік випуску знову стояв 2006.

Мимоволі  у мене  зринули спогади недавніх подій в обмінному пункті. Я згадав, що саме там і саме під час  розглядання фальшивих банкнот мені вдалося викликати в пам”яті образ дивної жінки із не менш дивного Будинку, котра взяла мене працювати охоронником. До того  у мене це чомусь не виходило – з самісінького ранку в мене було бажання намалювати її портрет, та це не вдалося – замість її обличчя я бачив лише якусь неясну пляму. А зараз – навпаки, розглядаючи ці банкноти , рік випуску котрих змінювався просто на очах, я  знову відчув цілісний образ її обличчя,  я зрозумів, що зможу і повинен  її намалювати.

Я миттю приступив до роботи.  Це мав бути не просто її портрет, я  захотів  намалювати за враженнями останнього дня сюжетне полотно. Коли приходить натхнення, це насправді дуже просто робиться. Потрібний образ зринає у твоїй уяві, ти накладаєш цей образ  на площину майбутньої картини, неначе перебивну картинку, і потім лише накладаєш відповідні фарби  у потрібні місця. Я накладав мазок за мазком, то відходив від мольберта, розглядаючи майбутній шедевр під різними кутами, то , заплющивши очі , згадував деякі подробиці  вчорашнього.  Робота кипіла, я втратив  лік часу і працював, працював, працював... Я би міг вам тут і більш детально розповісти, як пишуться картини, та не гадаю, що це вам буде цікаво.

Коли картина була готова, я знесилений впав на диван... Натхнення - натхненням, а  важка робота відняла у мене залишок дня і половину ночі. Зате було на що подивитися :  на задньому плані  картини загадково височів  Будинок, в одному з вікон якого стояла Вона, імені котрої я навіть не запитав. Вона була велична і прекрасна, строга, наче Снігова Королева,  і водночас  випромінювала якусь дивну внутрішню доброту. Її очі , що так схожі на два бездонних лісових озера, були трохи перелякані , бо ще б пак ! - на передньому плані обличчям до неї, а спиною до глядача бовванів , ховаючись у тіні  неіснуючого куполу неіснуючої церкви, зловісний , таємничий чоловічок, вдягнений у фрачну пару, схожий зі спини на Мюллера, а точніше – на актора Бронєвого. В руках він тримав отруєний ціанистим калієм бутерброд. Церкви, як я вже говорив, на картині зображено не було, зате була тінь від неї, котра доходила майже впритул до сходів ганку, а на ганку я зобразив себе в ролі охоронця, лише чомусь замість камуфляжу я вдягнув  себе у якийсь середньовічний плащ  лицаря-мушкетера. Так буде романтичніше, а з іншого боку-  зрозуміліше покупцеві , - подумав я.

Картина дійсно вийшла дуже вдалою, і хоча мазки були досить крупні, дивлячись на неї здалеку все виглядало дуже реалістично. Настільки реалістично, що в якусь мить мені навіть здалося, що Мюллер ось-ось обернеться  і  ми із ним знову зустрінемося поглядом. Мені стало трохи моторошно – адже пістолета у мене вдома не було. Я навмисне вибрав такий ракурс і намалював цього Мюллера зі спини, щоб не довелося малювати його неприродньо-усміхнене обличчя, котре викликало не лише огиду, але й якийсь підсвідомий страх.

Я хильнув ще трохи коньяку і відключився. Проспав я аж до обіду наступного дня. Я би спав ще довше, якби не настирливий телефонний  дзвінок мобілки.  Поглянув на табло – телефонував московський ділер, Петро Петрович Парамонов, у нього галерея на  самому Арбаті . Який він із  себе – я ніколи не бачив, товарообмін між мною і Парамоновим відбувався через провідниць швидкого потягу „Київ-Москва-Київ”, всі транспортні видатки він завжди брав на себе. Хороший дядько, хоч і москаль.

- Привіт, Максе ! Як твої справи ? Прокинувся  вже ? Тут таке діло, я тебе , звичайно вітаю, але твої картини  чомусь стали користуватися шаленим попитом. Ти там ще живий ?

-Та живий, дякувати Богу, а чого запитуєте, Петре Петровичу ?

-Максе, ти знаєш, я не перший рік займаюся  цим бізнесом... У мене і батько  займався цим, і діда большевики за ці картини свого часу пустили в расход.... Це наш сімейний бізнес... Я ж тобі розказував про Третьякова ?

-Та розказували, Петровичу, розказували, і що ?

-Ну, розумієш, таке різке зростання попиту на картини того чи іншого  художника ,  як відомо, відбувається лише після його... гм... ти вибач,  але скажу – лише після смерті цього художника, або ж коли він смертельно хворий і вже не працює, розумієш?  

-Та живий я , живий, Петре Петровичу, чого і вам бажаю. То це і все, задля  чого ви мене розбудили ?

-Ти, Максе, не слухаєш мене, старого, а даремно. Через нашу сім”ю пройшли тисячі таких, як і ти, художників, і кожного разу, як хтось із них помирав – ціни  на їхні картини зростали в десятки і сотні  разів. Та ти і сам це знаєш , взяти того ж нашого знаменитійшого москвіча Сичова –він за життя прозябав, ледве не бомжував на трьох вокзалах, на хліб, бідолазі, не вистачало, а зараз , коли він благополучно здох, його полотна мільйони рублів коштують , он навіть Путіну на двадцять третє лютого  одну таку подарували – хітриє людішки  хотіли від Путіна отримати коє-какі гарантії  в Тюмені... Правда, кремлівська експертиза за участю твого покірного слуги  нещодавно довела, що це не чистий Сичов, а майстерна підробка.... Так, але ж я заговорився. Слухай, Максе, раз ти ще живий, прийми від мене госзаказ штук на двадцять робіт, я тобі навіть аванс згоден проплатити, га ?

-Петре Петровичу, а у мене ціни піднялися, до речі....

-Ціни  піднялися  ? Ну , то нічого, Макс, то нічого. Це навіть  добре – все ж піднялося в ціні, це ж і зрозуміло, ми ж он  вам і на газ  підняли ціну, а ви нам – на картини. То як ? Чим ти мене порадуєш ? Оформиш заказік на тридцять , чи краще на сорок картин , га, Максюта ?

-Петре Петровичу, да я ж вам не Кукринікси якісь, я ж не можу займатися халтурою – отак, ні з того, ні з сього взяти і написати  сорок робіт. Це ж треба натхнення щоб було, ви ж повинні розуміти !

-Максіку, дорогенький,  Петро Петрович знає, що робить. Я ж від тебе не вимагаю  шедеврів, я ж не диктую тобі сюжет, я ж не прошу яку-небудь Анну Карєніну, чи сюрреалізм якийсь, - малюй, що-небудь, що в голову взбреде,  хоч сплошні чорні і червоні квадрати, хоч портрети свого  долбаного Ющенка, тільки ж, дорогенький, не забувай ставити на кожному полотні свій  підпис і дату. І бажано, щоб картини побільші були, метр на два, або три на чотири. Не жалій холстів. Нада тобі предоплата – буде тобі предоплата, я ж понімаю – краски, кісточки, холсти, - всьо стоїть дєнєг.  А ми потім розберемося – я в тебе заберу всьо оптом, ідьот ? Га, Максютушка ?

Я випросив у цього старого пердуна предоплату п\\\\\\\\\\\\\\\'ятсот баксів, які він пообіцяв вислати сьогодні ж поїздом „Москва-Кишинеу”. Взагалі, треба було би вже завести яку-небудь пластикову карточку, не доводилося би кожного разу поспішати на вокзал і перейматися, чи не заникали гроші меткі провідники.

Перебуваючи під трохи гнітючим враженням розмови з Парамоновим, - а кому буде приємно, коли тобі почнуть пророкувати близьку смерть, я ж не дурак, та ще й робити на неї такі ставки, замовляючи по сорок картин, - я вирішив подзвонити в Будинок і зробити їм рознос за фальшиві гроші і все таке інше.  Та не встиг я зібратися з думками, як трубка знову задзеленчала. То був якийсь дрібний торговець із Мінська. Я вже навіть не пригадував його імені, я зустрівся з ним якось кілька років назад на Андріївському узвозі  під час Київських днів – він стояв і розглядав одну з моїх картин, котра була виставлена серед іншого псевдохудожнього мотлоху  одним дрібним місцевим перекупником. На картині був зображений старий єврей, котрий , ховаючись  від дощу під дірявою парасолькою , бадьоро крокував бруківкою.Таких подібних картин  я намалював кілька десятків, всі вони одна від одної  чимось відрізнялися : тональністю палітри, виглядом будинків, напрямком  руху старого єврея, собачкою, що бігла обабіч нього ; поєднували ж їх  - стара парасолька, бруківка, дощ , настрій....

...Тоді  я запитав у  білоруса, котрий дуже прискіпливо вдивлявся у картину :
-Подобається ?
-Так, - відповів він, - дуже. Така ... така....якась  безисходність відчувається  ..  такий смуток.. І дощ, як справжній, і бруківка, як у дитинстві, і цей старий єврей....
-О! А  як ви зрозуміли, що той  старий – то  єврей ? – здивувався я. Треба пояснити, що  ні обличчя, ні взагалі голови пішохода на картині  видно не було, весь верх людини було заховано під парасолькою.
-А я відразу зрозумів, що то  єврей – бо лише євреї здатні економити на парасольках, - відповів розумний, але сумний білорус.


Він тоді купив цю картину у перекупника за триста баксів, і я запропонував йому  купити втричі дешевше ще одну свою аналогічну роботу , лише не в зелених, а в оранжевих тонах і трішечки більшу,  котра зберігалася у мене вдома. Ми обмінялися нумерами телефонів, та з тих пір ось уже два роки  від нього ні слуху, ні духу. І от тепер – на, маєш ! Чи ви всі зговорилися ?

-Я би хотів поговорити з паном Максом Солодовніковим, - сумно промовив білорус.
-Так, я  вас слухаю, - якомога веселіше і бадьоріше промовив я. – Жива  Бєларусь !
Він не звернув уваги на моє націоналістичне білоруське привітання, чи то може я щось не так сказав.

-Пане Максе, це я . Моє прізвище Гундосов, я з Мінська. Колись у вас я придбав дві  ваші картини ...

-Вибачте, пане Гундосов, лише одну. У мене лише одну. Іншу – то в спекулянтів. Але все одно, я вас добре пам”ятаю.  І що тепер ?

-Пане Макс, у мене до вас велике прохання ! Розумієте, одну вашу картину  я був змушений продати, бо , ви розумієте, було скрутно із фінансами, і я її продав. Оту, зелену. А іншу я не продавав, ні !... Інша, ота, помаранчева, висіла у мене вдома, в коридорі, я її і не збирався ніколи продавати. І от тепер, ви розумієте, сталося лихо. Учора я приходжу з роботи, - а я живу один, дружина мене , ви розумієте, покинула, - а двері у квартиру  взломані, і ... ні,  я не можу ! ... – у трубці вчувалося рюмсання і схлипування дорослого чоловіка, що особливо огидно, - ні, я просто не можу ! Вашу картину у мене викрали ! Отого старого єврея під зонтіком ! Більше нічого не винесли , все на місці : портсигар срібний на столі лежав - на місці, шкіряна куртка висіла на вішаку, -  на місці,  відеомагнітофон імпортний – на місці. А картини Вашої нема ! Нема, ви розумієте ! Украли!

Те, що мою картину вкрали, було, звичайно, з одного боку, приємно. Який художник не став би гордитися з того, що його картини викрадають ? Але в контексті останніх подій ця звістка мене не лише потішила, але й засмутила. Що ж це таке робиться, що за збіг обставин ?? Коли з тобою протягом довгого часу, довгих років нічого не трапляється, за винятком хіба що  підчепленого  кілька років назад ( і на цей час вже благополучно вилікуваного !) десь на кримському бієннале вільних художників в Коктебелі триперу ( це була , швидше за все, та львівська майстриня, що писала еротично-сюрреалістичні полотна на історично-націоналістичну  тематику), - то коли тут за два-три дні тебе спочатку хочуть отруїти бутербродом, потім арештувати за нібито фальшиві гроші, врешті – замовляють сорок картин з надією, що ти незабаром маєш відкинути копита , - то це що , по-вашому, нормально ??

продовження див. на  http://gak.com.ua/creatives/1/5512

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Пішла жара!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Святослав Чирук, 24-07-2007

дуже скромна порада

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Тед Лещак, 07-07-2007

Ганок

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Юрій, 05-07-2007

аж 200 гривень!!!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© митрога, 04-07-2007

Хоч скажіть скільки буде серій? :)

© Олександр, 03-07-2007

Чим дальше, тим цікавіше…

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Ігор Скрипник, 01-07-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0680921077728 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …