Ти лежиш на м’якенькій канапі, трішки пом’яті теплими тілами радянських киян та львів’ян, що колись мали розуму завітати в це райське місце біля самого синього моря. Тут може приснитися лише приємний сон, занурений у спогади дня та планів на наступний. На цій канапі, можливо, палко кохалися, втамовуючи літню спрагу чи неочікувану, мов гроза, палкість. Тут не місце для зрад. Ні, це не місце для загублених одружених.
Сонячні промені, пробиваючись крізь занавіски із ситцю, припадають до твого чорнявого та ніжного на дотик волосся. Воно найчудесніше із того, що можна побачити на цій землі. Чудесніше за веселку, чудесніше за захід сонця.
Твої довгі пальчики торкаються ледь прирум’яненої, загорілої щічки. Повільно та ніжно нігтики гуляють твоєю тонкою шийкою, а потім збираючись до купи, на підборідді, знову розходяться, відшукуючи губи, сподіваючись на легких поцілунок.
Шлейки тонкого сарафанчику не приховають від мене твої маленькі, мов у грецької богині, плечики.
Я чую твоє дихання. Я й сам дихаю в ритм з тобою. Тонка тканина оповиває твої груди, що піднімаються та опускаються, мов хвилі на цьому морі.
Маленький промінець гріє тебе трошки вище пупка. Ти щаслива. Тобі тепло.
Візерунок пташки із блискучими, яка присіла на твоїй тонкій талії, не може не заворожувати. Ось сарафанчик, що так жадібно приховує твоє тіло, відкриває твої прекрасні ніжки. Ти ледь зігнула ногу в коліні, щоб я насолодився видом твої стегон. Ти навмисне в це граєшся…
Я вмикаю солодку музику. Ти танцюєш босоніж, даруючи тепло цій підлозі. Твоє граційне тіло стає одним з інструментів для нестримного каліфорнійського джазу… Світ милується тією красою рухів… Світ стає красивішим…
