М Мавроді Сергій. Шахрай. Автор першої фінансової піраміди на теренах СРСР і першої справжньої рекламної кампанії по телебаченню з ошукання завидющого населення країни. Мазепа Іван. Гетьман Лівобережної України. Перший український Дон Жуан, про якого писали Байрон, Пушкін, Сосюра, Іллєнко та інші не так щоб невідомі митці. Макаренко Антон. Педагог. Закінчив Полтавський учительський інститут. Працював у дитячій виправній колонії під Харковом. Свою відому “Педагогічну поему” написав вже тоді, коли в нього відібрали саму можливість працювати з дітьми. Потрапив до десятки кращих педагогів 2 тисячоліття. Цікаво, що ще двоє з цієї умовної десятки виявилися українцями. Македонський Олександр. Був великий полководець. Але навіщо ж табуретки ламати? Маленький Мук. Персонаж казки Гауфа. Дуже цінував свої чарівні капці-скороходи. Маннергейм Карл. Російський генерал, колега генерала Скоропадського. Після революції 1917 зміг здобути незалежність Фінляндії. В 1939 зміг фактично перемогти СРСР в “Зимовій війні”. В 1941-44 підтримував німців, але вчасно вийшов з війни, зберігши незалежність своєї країни. І чому в Скоропадського так не вийшло? Тому що Шкловський В.Б. (див) засипав цукру до бензобаків його панцирників. Марінеско Олександр. Найуславленіший підводник Другої Світової війни. Після війни сидів у таборах на Далекому Сході. Насправді хотів бути цивільним моряком і доплавався вже до старпома, коли з нього вирішили готувати підводника. Його ім’я носить Одеське морехідне училище, яке він свого часу закінчив. Автор зашвидко віддав спадщину цього героя румунам. Сам Олександр Іванович вважав себе українцем і чудово співав наших пісень на посиденьках балтійських підводників. Марія, просто Марія. Героїня мексиканського телесеріалу, персонаж числених українських анекдотів. Маркес Габріель. Єдиний нобелівський лауреат, якому дозволили виголосити промову у білих штанях. Колумбійський письменник, основоположник магічного реалізму. У 80-ті заявив, що не стане писати художніх творів, поки чілійський диктатор Піночет знаходиться при владі. Тоді здавалося, що це вже – назавжди. Та ось і Піночета вже осудили. Може натякнути Маркесові ще й про Білорусь? Марконі Гульєльмо. Італійський винахідник радіоприймача (разом з Поповим (див.)), нобелівський лауреат. На противагу своєму російському колезі, роботу якого відразу прибрали до загребущих лап військові, заснував комерційну фірму з бездротового зв’язку. Завдяки цьому усіх радистів ще й досі дражнять “марконі”, а не “поповими”, а “Радіо Шансон” можуть слухати не тільки військові й мєнти, але й пасажири усіх київських маршруток у примусовому порядку. Маркс Карл. Основоположник марксизму, типовий мешканець постаментів в обласних містах Радянського Союзу, якщо до революції 1917 р. в них було більше двох пам’ятників самодержцям та наближеним особам. Так в Херсоні обіймав колишнній постамент Григорія Потьомкіна. Цікаво, що сам Маркс називав “Маніфест комуністичної партії”( ну той де “привид бродить по Європі...”) “нашою веселою прозою”. Більшовики не зрозуміли його жартів і запровадили їх у життя. Див. також Енгельс. Марченко Анатолій. В карному кодексі УРСР не знайшлося статті, за якою б можна було його посадити. І йому пришили азербайджанський (так!) націоналізм за переклади заборонених азербайджанських поетів. Сам цей вирок показує, хто такі справжні націоналісти, і чим вони кращі за інтернаціоналістів, а саме – повагою до чужої культури, а не запереченням її. Марчук Євген. Генерал КДБ (СБУ). На початку роману – голова Ради Національної Безпеки та Оборони. В кінці першої частини вже міністр оборони. Махно Нестір Іванович. Вчитель початкових класів. Анархіст, терорист, арештант. Батька. Роздав землю селянам в Гуляй Полі ще у лютому 1917 без проголошень лозунгів з трибун. Якщо зустріч Щорса з Леніним – міфічна і вигадана Довженком, Махно з Леніним дійсно зустрічався. Щоб приховати той факт, що саме махновці форсували Сиваш і були дійсними переможцями Врангеля, Володимиру Висоцькому та Олегу Янковському довелося зніматися в фільмі “Служили два товариші”. Постать Махна надихала українських письменників на такі твори, як “Третя революція” Валеріана Підмогильного, і російських членів спілки письменників на такі, як “Ходіння по муках”. Медведчук Віктор. Голова адміністрації президента за часів Кучми. За часів Брєжнєва дійсно був адвокатом на процесі над Стусом і вимагав у прокурора вироку своєму підзахисному. Коли гортаєш сторінки сучасної української історії, іноді здається, що це шекспірівська трагедія, і Шекспір економив персонажів. Менглі Гірей. Син засновника Кримської Орди Хаджи-Гірея. Воював з Польщею, Литвою, Золотою Ордою, Московією та “черкасами”, яких російські джерела чомусь перекладають як “черкесів”. Побудував фортецю на Турецькому валу. Мехліс Лев, комісар першого рангу. В роки Громадянської війни воював під Царициним під керівництвом Сталіна. В 1942 цей факт призвів до того, що його невиважені накази, які не міг відмінити навіть командарм Козлов, дозволили німцям вщент розтрощити Керченсько-Феодосійське угруповання військ. Докладніше про це можна почитати в Костянтина Симонова. Микола Другий, Кривавий. Романов. Розстріляв мирну демонстрацію попа Гапона на Двірцевій площі. Дуже м’яка та сердешна людина, фотограф-аматор. Дуже далекий родич Дітера (з німців). Микола Чудотворець. Святий покровитель моряків. Його день – найбільше свято в наших рибалок ще й досі. Міміно. Персонаж грузинського актора та співака Вахтанга Кікабідзе в однойменному фільмі Георгія Данелія. Див. також Мкртчан. Мінін Козьма. Земський староста з Нижнього Новгорода (див. Горький), провідник російської помаранчевої революції 1612 року. На постаменті стоїть поруч з князем Пожарським (див.) Мітич Гойко. Кращий друг червоношкірих. Югославський актор, виконавець усіх ролей індіанських вождів у фільмах кіностудії Дефа (НДР). Мкртчан Фрунзік. Якби не було Армена Джихарханяна, міг би називатися найуславленішим вірменьким кіноактором. У фільмі Міміно (див.) грав з разом з актором Кікабідзе. Могила Петро. Видатний церковний і громадський діяч України. Походить зі старовинного молдавського роду. Заснував Київо-Могилянську академію і заповів їй усі свої статки. Посаджена ним липа ще живе на Старокиївській горі. Молотов В’ячеслав. У 1939 підписав від СРСР так званий “Пакт Молотова-Ріббентропа”, чим поклав початок Другій Світовій війні. Наслідком цього пакту було, зокрема, загарбання Західної України і, таким чином, об’єднання всіх українських земель в межах УРСР. Див. також Рібентроп. Мономах Володимир. Великий князь київський, шапкою якого заволоділи московські царі. Цікаво, що за “Правдою Ярославичів”, прав на київський стіл не мав, кияни посадили його княжити з великої любові. Такої великої, що потім навіть відмовлялися воювати з його дітьми. З ким завгодно, князю, але не з Мономаховичами. Вибач, князю. Автор “Повчання Мономаха дітям”, яке не завадило б перечитати сучасним нашим правителям. Наприклад ось таке: “Трясучись у БМВ М6, молися краще Господу, ніж думати усілякі дурниці”. Мстислав Великий Володимирович. Руський князь, син Володимира та доньки англійського короля Гіти. В Тьмутаракані власноруч бився з касозьким князем Редедею “перед полками” і переміг його, про що є згадка в “Слові о полку Ігоревім”. Побудував своїм коштом церкву Пирогощі в Києві на Подолі. Муравйов Михайло. Підполковник царської армії, якого українські джерела великодушно підвищили до генерала. Командир загону більшовиків, що захопив Київ у 1918 після сутички під Крутами. Київ відразу відчув, що таке червоний терор. Цікаво, що могильником польського повстання 1863 року теж був однофамілець: Муравйов-вішатель. Отаке вам “За нашу і вашу свободу!”
Н Нансен Фрітьоф. Полярний дослідник. Людина, що однією розмовою з королем шведським зупинила можливу війну між Швецією та Норвегією. Швеція надала Норвегії незалежність без бою. Адміністратор “нансенівських” паспортів. Такий паспорт видавали після Першої світової війни переміщеним особам без документів. Усі уряди відмовлялися відновлювати документи таким біженцям та полоненим. І Нансен вирішив освідчувати їх особу своїм власним підписом. Врешті, таких паспортів було видано так багато, що їх визнали офіційними документами. Нобелівський лауреат. Премію свою витратив на заснування в Україні зразкової агрономічної станції. Немирович-Данченко Володимир. Реформатор російського театру. Один із засновників та спів-керівників МХАТу. Герой “Театрального роману” Михайла Булгакова, де його виведено принаймні гротескно, щоб не сказати злісно. Дуже нечасто згадується окремо від Станіславського (див.) Нечеса Грицько. Запорізьке прізвисько Григорія Потьомкіна. Що не завадило йому Січ ту розігнати. Ніцше Фрідріх. Німецький філософ, автор вигадки про “білокурих бестій” та характерного фасону вусів, який носили ще моржі та Максим Горький. Приклад того, що в основі всіх злочинів проти людства зазвичай лежать ідеї якихось комплексуючих філософів. Ньютон Айзек. Хрестоматійний вчений, що сидів під ябунею. Засновник класичної фізики. Член та президент Королівського наукового товариства.
О Огарьов Микола. Російський революціонер, поет та публіцист. Окремо від Герцена (див.) майже не згадується. Хтось з них комусь клявся в студенські роки любити російський народ і кликати його до сокири. О’Генрі. Псевдонім американського письменника Вільяма Сідні Портера, який був неперевершеним майстром змінити зміст усієї новели однією останньою фразою. Для України ще й досі актуальною є його грутовна праця “Королі та капуста”, що змальовує будні бананової республіки 19 сторіччя. Одісей. Цар Ітаки. Герой “Іліади” та “Одісеї”, а також тисяч переспівів Гомера. Олександров Анатолій. Академік, президент АН СРСР, директор інституту атомної енергії. Побутує легенда, що під час запуску Чорнобильскої АЕС в експлуатацію, яка була приурочена до чергової річниці Жовтневої революції, Борис Патон відмовився підписувати акт прийомки від української академії наук через числені недоробки. Терміново викликаний з Москви Олександров ті акти підписав. І те, що, як він сам казав, пуп його закопаний на Україні, йому нітрохи не завадило. Омельченко Олександр (Сан Санич). Київський міський голова. Господар бюветів, парників та тротуарної плитки. Дуже любить бокс і вискакує на ринг за кожної перемоги братів Кличків, для чого спеціально літає до гамерики. Досить популярна серед киян людина попри те, що постійно перекопує вулиці, будує в скверах хмарочоси і взагалі – хазяйнує. Орлик Пилип. Останній український гетьман. Перший український емігрант. В екзилі написав першу українську конституцію. На честь його родового маєтку у Франції названо аеропорт Орлі. Островський Микола. Сліпий автор радянського бестселлеру “Як гартувалася сталь”. Приклад того, як повинні не жаліти себе геть усі комсомольці, щоб на Землі настав комунізм. Але самі комсомольські бонзенята щось не дуже цей приклад наслідували.
П Панч (Панченко) Петро. Український радянський письменник. У 1937 написав повість “Син Таращанського полку”. Паперний Євген. Найбільш прославився своїми закадровими ролями у мультфільмах київської кіностудії режисера Давида Черкаського. Неперевершений старший помічник Лом з “Пригод капітана Врунгеля” та лікар Лівсі з “Острова скарбів”. Параджанов Сергій. Кінорежисер, в’язень. Народного артиста України йому присвоїли лише в 1990. Саме на прем’єрі його “Тіней забутих предків” Іван Дзюба, Василь Стус та В‘ячеслав Чорновіл провели перший акт громадської непокори проти політики зросійщення. Якби комусь захотілося штучно створити найтитулованішого українського кінорежисера, йому і на думку не спало б шукати для цього вірменина в Грузії. В останні роки життя жив у музеях себе у Грузії та Вірменії. Парпура Максим. Конотопський поміщик, петебурзький видавець, що 1798 року видав першу частину “Енеїди” без згоди автора. В літературознавців вважається гарним тоном усіляко його ганити, а ми з Ерікою вважаємо, що своїм вчинком крадій примусив Івана Петровича дописати нарешті “Енеїду”, яку він спочатку навіть не збирався видавати. За таких контрафактних обставин і почалася нова українська література. Пархоменко Олександр. Герой Громадянської війни з боку червоних, двічі нагороджений орденом Червоного прапора. Загинув у бою з махновцями під Жашковом у 1921. Паскаль Блез. Попри всі інші свої чесноти – винахідник механічної обчислювальної машини. В процесі її виготевлення виявилося, що навіть тодішні ювеліри нездатні забезпечити належної точності обробки детелей, тож мав клопіт ще й з цим. Його старання були оцінені сучасними програмістами, які назвали на його честь одну з мов програмування. Патон Євген. Зварник. Батько Бориса Патона, теж зварника. Його дипломним проектом був Чортів міст в Маріїнському парку. А найбільшим подарунком киянам – міст Патона. За походженням француз. Паустовський Костянтин. Учень Олександрівської гімназії, кондуктор трамваю, військовий санітар, російський письменник, малорос. Описав в своїх творах “чорне море” – водойму з золотими рибками у парку Шевченка і справжнє Чорне море в Одесі, Криму та Батумі, і ще багато чого. Невиправний романтик. Перекладач, фолькс-дойч. До війни на Україні мешкало безліч німецьких колоністів в усіх її куточках. Під час війни їх депортували у Казахстан. Кого встигли, звичайно. Петлюра Симон. Державний та військовий діяч УНР. Аматор. Якби дав змогу діяти професіоналам, можливо історія України вийгла б інакшою. (див. Маннергейм). Петро Перший. Ще одна російська міфологема. Та нас цікавить тільки як носій бренду “Пєтровская кофєйня”. Продавати каву з такою назвою в Україні все рівно що продавати жувачку “Гімлер” в Тель-Авіві. І нічого, малороси нахвалюють. Петровський Григорій. Партійний та державний діяч. Підписав Брестську угоду від Радянської Росії у 1918. Побутує легенда, що під час репресій 1937 просто поголив вуса, виписав собі новий паспорт та пішов робітником на завод в Харкові ж. І ніхто не знайшов. Думали – втік за кордон. Робітники віддячили йому за це вічною симпатією та приказкою «Болт заводу Петровського». П’єха Едіта. Донька французького емігранта з Польщі, що стала найпопулярнішою радянською естрадною співачкою. Пєрєсвєт. Російський богатир, інок, що бився з Челубеєм (див.) на Куликовому полі. Герой “Задощини”, поеми Олександра Блока, народних пісень та анекдотів. Пєчка Франтішек. Польський актор, виконавець ролі Гусліка у фільмі “Чотири танкісти і собака”. Піфагор. Давньогрецький математик, філософ та містик. Засновник піфагорейської школи. Не їв бобових зерняток. Чув музику сфер. Усім школярам відомий як кравець спеціальних штанів, рівних на всі сторони. Пліній Старший. Давньоримський державний діяч, енциклопедист та історик. Загинув від газів під час вивердження Везувію, коли він, як командувач флоту, зійшов на берег, щоб порятувати місцевих мешканців. Залишив по собі більше 160 книжок, які тоді ще не мали обкладинок, і збереглися у сувоях. Як батько природничих наук та географ писав і про наші палестини. Пожарський Дмитро. Російський князь, провідник російської помаранчевої революції 1612 року. На постаменті сидить поруч з громадянином Мініним (див.), який стоїть. Поплавський Михайло. Співочий ректор Інституту Культури. Якщо ви увімкнули телевізор, і не побачили там кліпу Поплавського, значить щось сталося з телевізором. Попов Олександр. Російський адмірал, першовідкривач радіозв’язку та радіолокації. Перший радіо-зв’язок в Україні Попов здійснив між Херсоном та Голою Пристанню у 1902 році. Першою переданою фразою було: “Херсон, Херсон, я Гола! Як чуєте, прийом.” Потебня Олександр. Український філолог, професор Харківського університету, засновник етнолінгвістики, автор теорії про внутрішню форму слова. Дуже цікаво порівнювати його розгляд символів ключа та замка в фольклорі з відповідними сторінками Фрейда, після яких розумієш, що Фрейд простий збоченець. Потьомкін Григорій. Засновник потьомкінських сіл в Таврії. За його проектом хати в цих селах складалися з одного фасаду, щоб мали гарний вигляд під час проїзду імператорського кортежу. Потім бутафорії розбиралися і перевозилися до наступного “села” на шляху імператриці до Криму. Цей прогресивний метод засвоєння державних коштів використовують в Україні ще й досі. Таємно похований в церкві в Херсоні. Пржевальський Микола. Відомий мандрівник, генерал-майор. Досліджував Монголію, де відкрив невідомий вид диких коней. За версією деяких жовтих газет – позашлюбний батько Сталіна та дід Саддама Хусейна. Прокопович Феофан. Ректор Києво-Могилянської академії та Петербурзького колегіуму. Викачав з України геть усі мізки, щоб навчати росіян у колегіумах та школах. Плодом цього зокрема стало те, що слово Бог навіть росіяни вимовляють по-нашому. Птолемей. Невідомо, який саме з олександрійських правителів цієї династії залишив згадки про Причорномор’я. Тобто, нам з Ерікою невідомо. Зате відомо те, що саме через жлобство одного з Птолемеїв, який відмовився постачати папірус до Пергамського царства, щоб Пергамська бібліотека, часом, не перевершила Олександрійської, усі ми отримали книжки у тому вигляді, який маємо нині: з палітурками, листками, зшитими у зошити, або “тетраді” – складені вчетверо листи “пергаменту”, яким пергамський діадох замінив сувої папірусу. Пушкін Олександр. За його власними словами – ай да Пушкін, а й да сучий син. За словами Віктора Шкловського, якби комусь заманулося створити умови для появи російського геніального поета, йому б не спало на думку виписати йому дідуся з Ефіопії. Борис Штерн розвинув цю думку й написав роман “Ефіоп”, де описав умови селекції великого ефіопського поета з українського хлопчика Сашка.
Р Распутін Григорій. Старець з секти хлистів, що мав неабиякий вплив на сім’ю Миколи Другого. Один з чинників падіння царизму. Вбитий монархістами в 1916 році. Редедя. Касозький князь, зарізаний Мстиславом (див.) біля Тьмутаракані. Касоги – сучасні черкеси. Тож кавказькі авантюри росіян мають давнє коріння. Рібентроп Іоакім. Молодший компаньон адвокатської фірми “Молотов і Рібентроп”, що обслуговувала перемовини між двома найбільшими тиранами 20-го століття. Рішельє Емануїл. Герцог (дюк). Губернатор Новоросії. Дивитись на його пам’ятник в Одесі необхідно з певних чітко визначених точок: першого та другого каналізаційних люків. Так і питайте в одеситів: ”Де перший люк?” Вони зрозуміють. Рильський Тадей. Поляк, видатний українофіл і хлопоман. Навіть якби він обмежився лише вихованням сина Максима, то заслуговував би вдячності українців лише за це. І що б, за Гоголем, мав йому сказати шляхетний батько? “Я тебе породив?..” Ритхеу Юрій. Російський письменник, єдиний чукча – член спілки письменників. У радянський час влада намагалася компенсувати малочисельність чукотського населення найбільшими тиражами цього автора. Родзянко Михайло. Депутат та голова Державної Думи. Типовий “малорос” при владі. Не сприйняв створення УНР. Брав участь в білогвардійському русі на Дону. Помер в еміграції в Югославії. Родніна Ірина. Найславетніша фігурістка світу, володар усіх можливих у парному катанні нагород, краще всього каталася під “Калінку-малінку”. У дуеті з Олександром Зайцевим (див.) заповнювала телепростір СРСР, коли по усіх двох телеканалах не транслювалися хокейні матчі. Розенкранц. Див. Гільдестерн. Ромео. Герой трагедії Вільяма Шекспіра та фільму Леоніда Бикова. Уособлення справжнього закоханого. Руставелі Шота. Грузинський поет, автор “Витязя в тигровій шкурі” в перекладі Миколи Бажана. Сказав між іншим: “Що украв ти – те пропало, що віддав – навік твоє”.
C Сабанєєв Леонід. Автор найбільшого бестселлера для рибалок усіх часів і народів “Риби Росії. Життя та лови наших прісноводних риб”, вперше виданого в 1875 році. Сагайдачний (Конашевич) Петро. Український гетьман, що записав усе Запорозьке військо до Могилянки. Проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний. Втім, скульптори не змогли відійти від стереотипів, і вклали в руку пам’ятникові не люльку, а булаву. Сахаров Олександр. Фізик. Коли він сидів під яблунею, на нього впало не яблуко, а молекула водню. Батько радянської водневої бомби. Пізніше – найвідоміший радянський дисидент, якого утримували в місті Горькому. В Шевченківських місцях. Скадовський Георгій. Пан. Хотів побудувати щасливе місто за спеціальним генеральним планом. І побудував. Місто назвав Скадовськ. Єдиний поміщик, на чию честь було названо місто в СРСР. Самсон. Єврейський Геракл, що розідрав пащеку левові. Дуже популярний сюжет для фонтанів взагалі і київського фонтану-водогону-сонячного годинника зокрема. Витвір Григоровича-Барського. Саксаганський Панас. Один з братів-Тобілевичів, які вчинили дуже мудро, узявши собі псевдоніми, щоб ніхто з чужинців не здогадувався, що весь український театр – справа однієї сім’ї. Актор, режисер, корифей українського театру. Сервантес Мігель. Попри те, що був автором найвеличнішого твору світової літератури, був також податковим інспектором, військовим моряком та в‘язнем. Цікаво, що саме за гратами він написав першу частину “Дон Кіхота”. При чому – однією лівою: правицю йому поранили в битві при Лепанто. Як він сам зазначає “для більшої слави лівої руки”. Українцям відомий у перекладі Миколи Лукаша (див.) Сірко Проня. Персонаж Старицького. Уособлення справжньої киянки. Її бантик – щасливий амулет усіх київських молодят. Склодовська-Кюрі Марія. Перша жінка-професор університету (Паризького), двічі Нобелівський лауреат. Відкривач радіоактивності. З Варшави до Парижу переїхала тому, що в ті часи жінкам в Російській імперії не дозволяли вчитися в універі, навіть якщо ти золота медалістка. Скрипка Олег. Лідер гурту “Воплі Відоплясова”, хлопоман 21 сторіччя, що привчив київський бомонд до вишиванок та колядок. Попри всі інші таланти – автор оригінального маркетингового рішення, коли спочатку випускається псевдоальбом пісень спеціально для піратів, а потім вже – справжній альбом. Скрипник Микола. Нарком УРСР, якому цьогобічна Україна завдячує усім тим, що в ній залишилось українського. Автор курсу на українізацію 1920-х років. Покінчив самогубством на знак протесту під час голодомору 1933 року. Славов Микола. Керівник Укррічфлоту – єдиної судноплавної компанії України, що не була вкрадена й розпродана за часів незалежності. За походженням болгарин. Смотрицький Мелетій. Автор “Треноса, або Плачу православної церкви” та літери Г з дашком, якої в нас з Ерікою на клавіатурі немає. Його “Граматика” перевидивалася більш як 100 років, Ломоносов назвав цей підручник “вратами ученості”. Станіславський Костянтин. Реформатор російського і світового театру, автор системи Станіславського з підготовки акторів та фрази “Не вірю!” щодо їх гри. Один з керівників МХАТу. Під кінець життя посварився зі своїм другом Немировичем-Данченко (див.) і з ним не розмовляв, що не заважало їм спільно керувати театром. Стаханов Олексій. Шахтар, герой праці, засновник руху стаханівців у 1930-ті. Побутує легенда, за якою справжнє ім’я Стаханова – не Олексій. Але після того, як товариш Сталін підписав нагородний лист з помилковим іменем, нагороду шахтарю привезли відразу з новим паспортом. Стрєлка. Піддослідна собака, яку 19 серпня 1960 року запускали на орбіту на космічному кораблі “Восток”, перш ніж відправити в космос людину. Див також Бєлка. Стругацькі Аркадій та Борис. Напівзаборонені фантасти з Пітеру, улюбленці програмістів та операторів ЕОМ, що набирали їх твори одиницями та нулями задовго до появи персональних комп’ютерів. Перші автори, що довели, що для творчості досить комп’ютера, а публікації в часописах не потрібні. Стус Василь. Український поет. Дуже шкода, що ми з Ерікою так таки нічого з Стуса й не читали. Суслов Михайло. Ідеолог партії, “сірий кардинал” ЦК КПРС, йому приписують авторство фрази “Єсть мнєніє”. З усіх придибашок про нього найцікавіша та, коли він зняв галоші на вулиці Кутузівський проспект, сідаючи в персональне авто. До галош поставили вартового, який охороняв їх до поверення товариша Суслова з пленуму ЦК.
Т Тарапунька. Псевдонім артиста-сатирика Юрія Тимошенко. Окремо від Штепселя (див.) іноді знімався в кіно, але не так щоб дуже часто. Коли зараз дивишся їх виступи, подекуди стає дивно, чому над цим сміялися, але водночас починаєш сумувати за ними ще більше. Тарковський Андрій. Культовий кінорежисер 1970-80х. Його “Соляріс” дожив до голівудського рімейка з Клуні замість Баніоніса. Теккерей Вільям. Англійський Письменник. Автор “Ярмарку суєти”. Терен Віктор. Поет, автор віршиків для букваря. Тичина Павло. Відомий сонячний кларнетист, наймузичніший з поетів. Закохавшись, міг за ніч написати цілу поетичну збірку. Втім, більшості радянських школярів відомий за віршиком “На майдані коло церкви революція іде” та антивіршиком “Краще з’їсти кирпичину, ніж учить Павла Тичину”. Тіто Йозеф. Ватажок югославських партизанів, які врешті розбили німців без чиєїсь військової допомоги. Через це уникнув як радянської, так і гамериканської окупації, й проводив самостійну зовнішню політику. Його іменем названо міст через Дунай, який розбомбили гамериканці. Толстой Лев. Великий російський письменник, граф. На його честь в Києві названо площу та вулицю. В 20-ті роки довго намагалися “виростити червоного Льва Толстого”. Спроби виявилися невдалими, хоча дехто з сучасних російських письменників навітьзавчасно переселився до його маєтку в Ясній Поляні. Троцький Лев. Народився в Херсонській губернії. Справжній головнокомандувач Червоної армії. Хотів поділити Росію на квадрати, і в одних залишити комунізм, а в інших запроваджувати НЕП. Та в Горького по тих квадратах “Волга текла”. Вбитий льодорубом на віллі в Мексиці великим мексиканським художником. Труфальдіно. Персонаж італійського народного театру. Крутійський слуга. Герой комедії Карло Гольдоні “Труфальдіно з Бергамо”. Неперевершений у виконання Костянтина Райкіна.
Ф Фальцфейни, барони. Натуралісти й експериментатори. В їх колишньому маєтку зараз знаходиться заповідник Асканія Нова. Фантомас. Герой французької кінотрилогії з Жаном Маре та Луї Дефюнесом у головних ролях. Пародійне переосмислення детективів та книг-жахів початку 20 століття. Федоров Іван. Першодрукар, неодноразовий банкрут. Дякуючи цим банкрутствам, перші друкарні отримали усі три східно-слов’янські народи: і росіяни, і білоруси, і українці. Цікаво, що Іван Грозний утримувати друкарню не зміг, її спалили релігійні фанатики, а тридцять львівських українських сімей (Львівське братство) – змогли. Ферма П’єр. Адвокат. За життя не зробив нічого такого, щоб стати героєм Дюма. Автор великої та малої теореми Ферма і ще 3000 творів з математики. Втім, авторові вже було вказано на те, що принаймні один роман про славетного математика було написано. Але зробити це зміг лише фантаст Олександр Казанцев. Фігаро. Герой комедій Бомарше “Севільський цирюльник” та “Безумний день або Одруження Фігаро”. Типовий допоміжний персонаж, який переріс головних персонажів. Неперевершений у виконанні Андрія Миронова. Франко Іван. Каменяр. Вінчався у Києві в церкві Галаганівської гімназії, там де зараз Літературний музей. В гімназії була така гарна бібліотека, що молодого довго шукали і нарешті знайшли з якоюсь книжкою на другому поверсі шафи. Посаг своєї нареченої Франко розтринькав на видання літературного часопису. Кохайтеся чорнобриві, та не з літераторами. Франц. Керченський шинкар, чия дочка (Францівна) все життя пропрацювала в генделику, який більшовики конфіскували в батька. Францівна так за все життя й не набула радянських звичок: обраховувати п’яних клієнтів, розбавляти горілку, боротися за перевиконання плану тощо. Зараз би назвали її гарним ресторатором. Франц-Йосип. Австрійський цісар. За легендою – українофіл. Принаймні львівська богема ще й досі святкує ніч його народження по кав’ярнях. Фортінбрас. Герой Шекспіра, який сидить за лаштунками доти, доки всі всіх вб’ють, а потім з’являється, щоб сказати розумне фінальне слово. Справжні театрали, які знають, що таке черги в гардеробі, до його монологу як правило не досиджують, чим підступно скористалася українська письменниця О.Забужко, назвавши свою книжку “Хроніки від Фортінбраса”. Фрунзе Михайло. Ще один вклад молдован до світової революції. Командував розгромом Врангеля в Криму, після чого очолював військо УРСР (було й таке). Загинув під скальпелем хірургів у Москві, про що Б.Пільняком було написано “Повість непогашеного Місяця”. Фурцева Катерина. Міністр культури в часи Брєжнєва. Персонаж популярних анекдотів про пральню та кероване нею міністерство. За легендою, в основу цього анекдота з телефонним дзвінком до пральні покладено справжню витівку якогось ображеного режисера, який щоп’ять хвилин телефонував до міністерства і питав: “Прачечная?”
Х Хвильовий (Фітільов) Микола. Український радянський письменник. Один з ідеологів ВАПЛІТЕ і творців “розстріляного відродження”. Раджу почитати хоча б “Солонський яр”. Активний учасник літературних дискусій 20-х років, які тепер навіть вивчають окремо від його художніх творів, автор лозунгу: “Геть від Москви!”. При всьому цьому – росіянин за національністю. Саме в цій якості – пересторога усім вузьколобим націоналістам. Хвойка Вікентій. Чех, видатний український археолог. Відкрив Трипільську культуру, Кирилівську палеолетичну стоянку на Подолі, будови середньовічного Києва і ще багато чого. За легендою, довго вираховував за літописами місцезнаходження терему княгину Ольги. Коли вирахував остаточно, виявилося, що терем знаходиться якраз під його кабінетом. Відірвав дошки з підлоги, почав копати безпосередньо в кабінеті, і терем таки знайшов. Хемінгуей Ернест. Видатний американський письменник. Модель числених фотопортретів у светрі чи з люлькою, які вішали на стіну, щоб підкреслити свій поміркований нонконформізм. Справжні нонконформісти вішали портрети Джона Леннона. В Україні після 1991 року змінив своє прізвище на Гемінгвей, щоб відповідати правилам правопису 1928 року. Хмара Степан. Дантист, дисидент, в’язень, депутат та джентльмен. Хоннекер Еріх. Останній лідер Німецької Демократичної Республіки. Головний архітектор Берлінської стіни. Хостікоєв Анатолій. Актор театру Франка у Києві. Народний артист України. Неперевершений Еней – парубок моторний. Хрущов Микита. Генеральний секретар ЦК КПРС, якому вистачило розуму не втягнути світ у Третю світову війну. Усе інше не важливо.
Ц Цеткін Клара. Німецька революціонерка. Винахідниця 8 Березня.
Ч Чапаєв Василь Іванович. В російській міфології займає визначне місце, яке в нас відведене Щорсу. Ламав табуретки, не дивлячись на те, що Олександр Македонський був великий полководець. (до речі – цитата з “Ревізора” Миколи Гоголя, Фурманов був ще тим гумористом). Чаянов Олександр. Вчений-аграрій, що доводив недолугість колгоспів. За його розрахунками найефективнішими були об’єднання 5-8 селянських господарств. Репресований. Якщо його і зараз жоден наш аграрій не перечитає, тоді нам гаплик. Челубей. Татарський батир, що бився з Пєрєсвєтом (див.)на Куликовому полі у 1380 році. Герой російських народних пісень та анекдотів. Черкаський Давид. Класик української мультиплікації. Людина, яка більше за всі почесті та славу любить прогулюватися київськими вуличками. Саме він колись знайомився з дівчатами на швидкість біля ресторану “Метро”, представляючись режисером Дахно. Патріарх клубу “Золотий гусак”. “Челюскін”. Легендарний криголам, який затонув в лютому 1934 року поблизу Чукотки. 104 члени команди та пасажири висадилися на кригу і побудували льодовий табір. Були порятовані льотчиками полярної авіації, які отримали за це перші звання Герой Радянського Союзу. Те, що зробили тоді льотчики, і справді варте міфу. “Челюскін” названо на честь російського морського офіцера Семена Челюскіна, учасника Великої Полярної експедиції та першовідкривача найпівнічнішого мису Євразії. Челюскінці. Див. “Челюскін”. Останнім часом, відтоді як стало можна задавати собі питання, деякі дослідники зацікавилися тим, чому “Челюскін” вийшов в рейс так пізно (вже восени) й мав так багато людей на борту. Деякі з них вважають, що “Челюскін” супроводжував інший пароплав – із в’язнями, і на ньому їхало лагерне начальство та його сім’ї. За легендою, в’язні повстали, і вся охорона мусила тікати на “Челюскін”. Деякі із ЗК зуміли добратися по кризі до Аляски. Чілі Катя. Українська співачка, етнограф, фольклорист тощо. Чорновіл В’ячеслав. Політик. Не плутати з сином Тарасом.
Ш Шварц Бертольд. Монах. “Винахідник” пороху. В лапках тому, що не китаєць. Яскраве свідоцтво вміння європейців приписати усі винаходи людства собі. Шевченко Тарас. Поет. Шекспір Вільям. Істота міфічна, загадкова, чиє авторство не доведене і не спростоване ніким з літературознавців. Авторство його п’єс та сонетів приписують десяткам осіб, аж до коронованих. Шелест Петро. 1-й секретар ЦК КПУ у 1963-72 роках. Друга спроба українізації. В його часи випущено усі ті основні українські словники, якими ми користуємося ще й досі, і ще багато чого. Був знятий з керівництва, варто йому було признатися в любові до України письмово, в книжці “Україна наша Радянська”. Шіллер Фрідріх. Видатний німецький письменник-романтик. Автор “Шаленості й кохання”. Наслідувати поведінку його героїв нормальним закоханим геть не рекомендується. Шкловський Віктор Борисович. Інструктор-автомобіліст, піротехнік, професійний літературознавець та терорист з Дніпропетровської родини. Підсипав цукор до жиклерів панцерників Скоропадського, бо співчував Петлюрі та Центральній Раді. Почесний херсонець, випадково не похований під сакральним дубом (бо вижив після того, як в руках розірвалася міна). Штепсель. Псевдонім актора-сатирика Єфима Березіна, що виступав разом з Тарапунькою (див.) Це був двомовний дует, і Штепсель вів у ньому російську партію, хоча насправді йому хотілося розмовляти зі сцени івритом. На честь цього феномена названо так званий “синдром Тарапуньки-Штепселя”, на який хворіють телеведучі усіх українських телеканалів. Шухарт Редрік. Сталкер. Герой братів Стругацьких та Андрія Тарковського. З’явився на сторінках та екранах задовго до Чорнобиля. От і скажіть, що літературних передбачень не буває. Любив пропустити склянку віски в ресторані “Боржч”.
Щ Щербак Юрій. Письменник, публіцист, медик, еколог, дипломат. Автор “Маленької футбольної команди”, та документальної повісті “Чорнобиль”. Один з небагатьох радянських письменників, хто не побоявся збирати матеріали про Голодомор і писати про це. Щербицький Володимир. Останній комуністичний русифікатор. Призводитель “зоряної ночі українських перекладачів”. Першим з перших секретарів виступив на з’їзді КПУ російською, в результаті чого усі виступи усіх подальших товаришів-комуністів в одну ніч були перекладені з української на російську. Відмовився перекладати свій виступ лише Олесь Гончар. Щорс Микола. Командир Таращанського полку, пізніше – дивізії. Фельдшер за освітою. Зняти про нього фільм, чи написати про нього книжку, необхідно було кожному українському митцеві, щоб вціліти в 1937. Обставини його загибелі дивні й досі не визначені.
Я Якір Іона. Безпосередній начальник Котовського в роки Громадянської війни. До цього командував батальоном китайських добровольців. Репресований за змову військових проти Сталіна. Яковченко Микола. Артист. Янек, Томек, Гуслік, Григорій та Шарик. Персонажі твору Януша Пшемановського “Чотири танкісти та собака”, за яким було знято найпопулярніший у СРСР серіал.
