Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2691
Творів: 51264
Рецензій: 95870

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 52112, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '35.172.230.21')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

Сині слони

© Juliia, 31-05-2024
Вітер ганяє по небу товстопузі порожнисті хмари кольору попелу.  Місто метушиться і стогне. Фігурки людей ледь помітні, однотонні, немов на вицвілій фотографії.



Я відчуваю щоками і пальцями гострі кути листопадового вітру. Піднімаю комір улюбленого безформного пальта — в ньому зручно, а іноді навіть тепло. Вичікую зелений знак світлофора, намагаюся підкурити сигарету майже порожньою запальничкою — вона іскрить і шипить.  Переходжу дорогу. Мене чіпляють чиїсь плечі раз за разом, ніби мало місця на  величезній проїжджій частині, на центральній вулиці, в усьому Києві для мене і для усіх цих невидимих напористих плечей.



Сьогодні я знову не ночую удома. Мати вигнала мене. Мовчки. Одним тільки поглядом. Останні років п'ять ми з нею спілкуємося без слів. Все, що можна було сказати, ми вже сказали одна одній і тепер немає сенсу кидатися фразами. Після нашої останньої довгої розмови здавалося, що уся квартира заляпана грудками мокрого осоружного паперу, і мерзенні сліди його залишилися на наших з матір'ю обличчях. Не було переможця в безглуздому поєдинку із зім'ятими фразами.

Знаю плани матері на моє життя і на її вечір. Тому йду спати в інше місце.  Чесно кажучи, я вже відвикла від власного ліжка — воно тепер здається  мені недоїдком давнішньої реальності, згадуючи про яку, нудить так, ніби я знову об‘їлася шоколадними дешевими цукерками. Коли йду з дому, мати просить, щоб я берегла себе. Синім поглядом. Я відповідаю їй сутулою своєю спиною, укритою чорним старим пальтом.



— Я не хочу бути нормальною, — призналася, коли мені виповнилось вісім років.
— Що? — мама злякалася.
— Хочу бути ненормальною. Коли виросту. Ти завжди говориш, що усі "нормальні" дівчатка ходять у сукнях, не бігають по дахах гаражів, не приносять у будинок напівживих горобців і не мріють бути водієм таксі. А я не хочу, як вони… Не хочу, як нормальні…


Перелякана мама трясла мене за плечі і вимовляла якісь слова — вже тоді вони здалися мені  пом'ятими і мокрими, немов грудки бумаги-залипаки. Я зробила вигляд, що погоджуюся з матір‘ю, що зливаюся з нею, що належу їй.



Прямую до Гарика. Він живе під дахом старого будинку, майже в центрі міста, але в такій його глибокій зморшці, куди немає доступу часу, столичним замашкам і придуманим нормам. У двох кімнатах  розміщується цілий всесвіт, просочений запахами шоколадних сигарет і залежаної апельсинової кірки.  По квартирі абияк, немов розкидані рукою якогось велетня, розташовані меблі — усе низьке, приземкувате, з темного дерева або обтягнуте смугасою тканиною ( декілька диванів в східному стилі і глибокі крісла без ніжок). На величезному матраці, що займає майже третину великої кімнати, завжди спить пухнастий білий кіт Пельмень.


Піднімаюся по скрипучих сходах з надією, що Гарик зараз сам удома. Найчастіше до нього навідуюся я і його близький друг Бока зі своєю дівчиною Фанею. Рідше заходять інші знайомі — без імені і відмінних рис — вони займають кути кімнат, палять цигарки з травою і говорять шурхотливими, немов сухе листя, голосами. Незнайомці зайві для мене, вони — крадії спокою в улюбленому просторі під старим дахом, що стогне від вітру. Мені подобається бути з Гариком удвох. Він любить палити сигарети з шоколадним ароматом, видихаючи дим у бік скляного квадрата в даху. Я зазвичай сиджу біля Гарика на підлозі, коли він вирізає декоративні маски з дерева. Тоді тиша стає відчутною, густою, в'язкою. Вона огортає тіло і думки. І можна нерухомо танути в ній, немов віск, щоб потім знову затвердіти, набуваючи абсолютно іншої, потрібної тобі форми.



— Проходь.
Гарик шльопає босими ступнями по коридору у бік кухні. Я йду за ним.
На ньому потерті укорочені джинси, розстебнута картата сорочка з відірваними рукавами. Він худий, високий, смаглявий. Напевно, він був би справжнім красенем, якби не став задумливим, тихим, відкидаючим все, що має цінність у звичайному сучасному світі, і відкидання це відбивається на його обличчі, на тілі, читається в кожному русі, змазує його природні зовнішні дані, перетворює на особу без вроди — в Гарика, якого я люблю. У нього затишно. З ним не треба бути "нормальною".



— Каву будеш? Зараз зварю.
— Як добре, що ти сам, — я кинула пальто на крісло-мішок. Підійшла до кухонного вікна, — Кожного разу дивлюся і захоплююся, як все-таки добре, коли з вікна нічого не видно. Це так зручно. Можна придумати свій вид.
— Який тобі потрібен вид сьогодні?
— Ммммм…
— У якій ми зараз країні?
— У Непалі.
— Чому?
— Бо я хочу там побувати… І хочу побачити синіх слонів.
— Хіба там є сині слони? Ні, навіть не так – десь існують сині слони?
— Ну звичайно. По правді, я не упевнена про Непал, але сині слони — моя мрія.
— Слони — це про Індію і про…
— Ні. Ти не зрозумів. Сині слони — це про інше. В Індії вони звичайні.


Прийшли Бока з Фанею. Бока, квадратний і червоношкірий, радіє:

— Ми за два дні на фестиваль альтернативної музики їдемо. Нашу групу запросили. У Білоспільськ. Прикинь, Гарик? Це мій перший фестиваль… Шанс… Круто… Глядачі… Я приніс ром… Відсвяткувати… Пожерти є щось? Можна зробити салат з майонезом і яйцем…. Я люблю.

Сіли вечеряти. Бока налив в квадратні склянки напій кольору міді, іскрився, сміявся і видивлявся радість в наших з Гариком очах — так буває, коли тебе переповнюють емоції, ти виливаєш їх на інших людей сильним напором, щоб потім упиватися своєю радістю на чужих обличчях.

Фаня довго приймала ванну, вийшла напівгола (лише в широкій спідниці), почала крутитися по кімнаті. Вона часто так робить. Але я кожного разу розглядаю її з
інтересом, вивчаю занадто біле, майже сіре тіло: сухі, ламано зігнуті руки і вузькі обвислі груди з великими сосками.  Мені не подобається це видовище, але саме тому я спостерігаю за Фанею. Це своєрідний вид задоволення — вивчення недоліків чужого тіла.



— Ти повинна спробувати. Потанцюй. Зі мною.
Фаня нахиляється до мене. Вона пахне сушеними грушами. Її хвилясте руде волосся зараз здається мені зеленим.

— Спробуй. У тебе вийде. Дзиґо, не стримуйся. Ти занадто скута. Чого ти боїшся… Ти дуже гарна… Стань вільною…
Очі у Фані великі, майже круглі, а райдужка зелена, у світлі цятки. Такі самі очі у кота, що лежить поруч на матраці.

— У вас з Пельменем одні очі на двох, — вимовляю я тихо.

Фаня відсторонилася. Пішла далеко-далеко. І я почала розглядати зірки крізь вікно в даху.



Бока дістає з чохла гітару і починає різати тишу струнами на довгі смужки. Розповідає захоплено:

— Але ми завтра дещо зробимо... Кіка гратиме на відрах. Так... Ти маєш послухати, Гарику... Ми — це нове віяння. Наша музика... Та це й не музика, можливо. А щось зовсім інше... Розумієш? Альтернатива — це те, що зруйнує все це старе лайно... І дасть місце новому...
— Новому лайну? — перепитала я.
— Ну ти, Дзиґо, по лезу ножа ходиш із такими запитаннями...


Гарик заступається за мене:

— Це всього лише запитання, Бока... І твоя реакція на нього — твій вибір.
— Мені б твоє терпіння, — скалиться Бока і підливає в чотири склянки нову порцію рому.


Гарик вирізає з прямокутного шматка дерева обличчя з опущеними куточками губ. Нова маска уособлює гидливість.



— Ти б дозволив мені залишитись жити в тебе? — запитую я Гарика зовсім тихо.
— Ти ж знаєш, що не почуєш від мене слова "ні".
— Але і "так" я від тебе теж не почую.
— Гадаю, тобі треба більше, ніж просте слово. Але я не можу тобі це дати. З часом ти знайдеш потрібне у іншому місці.
— Але ж ти не знаєш, що мені потрібно.
— Здогадуюся.
— Ти можеш помилятися…
— Я вмію слухати. Тому знаю…
— Думаєш, потрібні сині слони?
— І вони теж.



Я засинаю на пом'ятому ліжку, притиснувшись щокою до Пельменя. Бачу себе ніби зі сторони — велику, незграбну, об'ємну, що розвалилася на всю квартиру. А всередині мене ховається маленька дівчинка. Гарик розчинився в темряві. Він з’явиться пізніше. Спочатку темрява згусне і прокреслить його силует. Фая з Бокой сплять в сусідній кімнаті. Нарешті замовкли й перестали шурхотіти. Пельмень — це єдина близька істота для мене зараз. Кіт стримує мої сльози і упирається лапами прямо в серці. Я намагаюся розгледіти в хиткій фіолетовій темряві його ватну мордочку.



У дитинстві, поки не згасло світло, я звикла розглядати перед сном фігурку синього слона. Батько забрав усі свої речі, йдучи в нову сім'ю. Зник назавжди. А дерев'яну фігурку, яку привіз з однієї зі своїх подорожей, чомусь вирішив залишити.



— Синій слон символізує виконання бажань або щось на кшталт цього. Він зроблений із рідкісного тропічного дерева. Загалом, гарна штучка, — любить розповідати мати своїм залицяльникам.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Хемінгуейщина якась

© koka cherkaskij, 10-06-2024

[ Без назви ]

© Шон Маклех, 05-06-2024

Ну от

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Мандрівний Е, 01-06-2024
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 15.003366947174 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …