Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2691
Творів: 51283
Рецензій: 95886

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 52066, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.200.140.218')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Пригодницька проза

Ніколи не жартуйте з яблунівськими бджолами!

© Арсеній, 19-05-2024


Анотація: за будь-який злочин завжди настане покарання, і його можуть здійснити такі мирні, на перший погляд, комашки, що приносять мед. Хлопець Гришка на прізвисько «Мациклєт» вирішує якось накрасти металу у дворі на околиці села, де немає ні псів, ні сторожа, лише з десяток вуликів… У результаті місце злочину перетворюється на пастку, зловмисний вчинок — на урок. Чи засвоїть його наш головний герой? Читайте про це у цьому творі, де є місце не тільки моралізаторству, а й сільській атмосфері, пригодам, гумору і трішечки трилеру.
_____

Гришку-Мациклєта в Яблунівці знають усі. Та, якщо чесно, у нас у селі дуже мало людей, не знайомих між собою. Ну як мало — взагалі немає. Гришка ж був на особливому рахунку, бо тільки хтось із села бачив його на вулиці, так відразу подумки почав згадувати, а чи зачинено курятник, а чи не стоїть десь у дворі самотньо бідон… Ну любив Гришка це діло. То в когось по городу полазить (полуниці скуштує чи молодих огірчиків «перебере»), то яблук назриває (в чиємусь саду), а бува, якщо нагода випаде, то і чужі рибацькі сіті перевірить.
Гришка в цьому плані був різностороннім талантом, але головна його «спеціалізація» і любов була незмінна: метал!
Що тільки не робили з Гришкою, як тільки не намагалися відучити лазити по чужих дворах! Дід з бабою читали лекції, зачиняли в хаті, але Гришка, відсидівши «строк», згодом повертався до своєї нелегкої справи.
Яблунівці ж швидко від теоретичних напучувань перейшли до радикальних дій — звертались до директора школи, а потім почали викликати міліцію.
Останні пару разів приїхали, грозили Гришці колонією, але той, як зазвичай, мовчав і ніколи не пристав на «чисте і щиросердне», чим і зберіг собі свободу, бо фактів його причетності до пропажі тієї чи іншої залізяки не було. Мациклєта «за руку» так ніхто і не спіймав, але всі знали, що метал тягає саме він.
Хтозна, скільки б ще тривало те металеве розбійництво, якби не трапився один випадок.
Було це минулого літа. Дні стояли надзвичайно спекотні — температура повітря вдень рідко коли опускалась нижче +32. Навіть ввечері повітря було немов тепле молоко, і лише ніч приносила таку-сяку прохолоду. Для Гришки така погода була особливо поганою: окрім того, що сам він страждав від спеки, як і інші, та ще й він не міг вкрасти бодай якусь занюхану каструлю, бо вночі, коли подібні … акції проводити якнайкраще, село не спало.
Яблунівці довго сиділи під нічними зорями, насолоджуючись бодай якоюсь прохолодою, школярі та просто молодь ходили в клуб, в оселях були навстіж відчинені вікна. З вулиці лунали кроки, сміх чи веселі молодечі голоси, і після них навіть у дворах було чути запах духмяних парфумів. Трасою періодично проносились машини, а в різних кінцях села, в різнобій, басом, тихо чи сонно та ліниво гавкали пси. Вони, якщо і затихали, то на мить, щоби потім, немов по команді, продовжити гамуватись з новою силою. Яблунівці грішили на лисиць, які могли лазити городами, але ніяких лисиць не було — собаки просто віддавали всю енергію, яку накопили лежачи без діла весь спекотний липневий день…
Гришка це слухав і відчував тяжкі душевні муки. Так мине літо, і він … Ну того… Залишиться ні з чим.
Коли надія майже згасла, і Гришка зовсім зневірився, доля змилувалась і нарешті піднесла Мациклєту такий подарунок, який він запам’ятає на все життя.
***
Гришка саме повертався з річки і враз встав, немов його з відра облили.
Це було біля того двору біля річки, який стояв мало чи не за кілометр від Яблунівці. Велика неоковирна хата (решти свинокомплексу, який тут був колись), невеликий, але охайний дворик за такою нічогенькою огорожею з сітки-рабиці. У дворі — присадкуватий погріб, невеликий, ледь похилений сірий сарай з дрібних дощечок і пасіка вуликів на десять. За двором, майже до самої річки — яблуневий сад.
Але у дворі було ще щось. І саме воно змусило Гришку завмерти.
Біля вуликів лежав справжній скарб!
Різні бруски, смужки, залишки сільськогосподарського реманенту, величезні листи жесті, масивні труби, кругле, квадратне, продовгувате, ціле, поламане і зовсім ржаве.
Метал! Ціла купа металу!
Гришку, немов паром, прямо обдало хвилею захвату. Щось подібне, мабуть, відчув Аладін, знайшовши магічну лампу. Стільки металу! І так близько. Перелізь через сітку, ступи кілька кроків — і він твій…
Щоправда, була одна складність. Сторож. Або ж сам господар. Чи пси. Пара масивних алабаїв чи швидка та злюща вівчарка. Хтось обов’язково мав це все охороняти.
Гришка чудово розумів, що ні метал, ні пасіку ніхто просто так не кине, особливо у такому віддаленому від цивілізації місці.
Але ж чому так тихо, хай йому?
Може, господар понадіявся на свою високу (насправді не дуже) огорожу? Чи вона під струмом? «Та шо за бред?» — подумав Гришка, але все ж обережно доторкнувся до рабиці. «Тьху, голяк…» — сплюнув хлопець.
І що робити? Розум підказував, що тут якась фігня і краще стороною оминати цей двір, злодюжницька душу раділа і прямо кричала в саме вухо: «Ну чого ти стоїш? Давай, стрибай через огорожу, хватай, тягни, тягни і хватай!»
Зрештою сила скарбів перемогла. Мациклєт розумів, що справа ризикована, але від того запал лише розгорівся. «Ну якщо десь і затаїлась собака, так я від неї втечу, — думав Гриша. — Чи перший раз…» Обсяги здобичі, занадто великі і надзвичайно близькі, відкинули будь-які сумніви, справа ж стосувалась лише чистих формальностей — «як» і «коли».
І тут у Гришці проснувся справжній злочинець. За один день він розробив план, як забрати те, що по праву (по його праву) мало належати йому.
— Інтересно, хто ж тут живе? — запитав сам себе Гришка.
Але він не знав. Як і ніхто в селі.
***
Мациклєт почав у понеділок з розвідки. Пройшовся біля пасіки з різних сторін, роблячи заклопотаний вигляд так, ніби в нього тут були якісь справи. Прислухався, вдивлявся, у надії побачити величезний тулуб не менш величезного бійцівського пса, який важко дихає біля якогось вулика. Чи не одного пса. Бодай будку чи лиховісний відблиск цепу на палючому сонці.
Нічого. Нікого.
Увечері, повертаючись з «рибалки», Гришка трошки знахабнів: він підійшов впритул до сітки і слабко свиснув. Свист — універсальний клич для будь-якого пса: свій прибіжить і почне стрибати біля ніг, збиваючи хмари пилу, чужий насторожено підійме морду і недобре загарчить.
Хлопець затамував подих.
Тихо.
Лише медитативний гул бджіл. І цвірінькання пташок у деревах.
І Мациклєт вирішив: все, годі тягнути. Треба переходити до етапу № 2. З охоронців тут, схоже, лише бджоли, на що Гришка усміхнувся. «Ну шо мені ті бджоли зроблять?» — подумав Гришка. Ох, якби він знав, що трапиться далі, то б миттєво пожалкував про свої думки!


***
Увечері, але, якщо точніше, вночі тієї доби, Гришка, озброївшись мішком та деякими інструментами (а саме старою мотузкою, якою бабуся колись прив’язувала корову (коли та була), і «кішкою» — металевим якірцем, необхідним інструментом будь-якого яблунівського гангстера), — почвалав до двору на березі річки, зупиняючись та ховаючись, коли помічав рух чи чув якісь голоси.
Біля сітчаного забору було тихо. Гришка, уже тримаючи в руках «кішку», поводив головою і послухав. У заростях очерету понад річкою сонно квакали жаби, село періодично озивалось шумом автівок, які кудись їхали в таку пізню пору по трасі.
Зараз, мабуть, за опівніч. Ну що, треба починати. Гришка акуратно перекинув «кішку» через сітку і почав підтравлювати, опускаючи мотузку. Бемц! Інструмент на місці і вже за мить поволі повзе вгору, уже набагато важчий. Так, і шо це? Гришка знімає з «кішки» якусь штуку з кількома отворами по корпусу. Фіг його зна, шо воно таке, але важить нормально, однією рукою і не вдержиш!
І це тільки початок. Там такого ціла купа!
Гришка аж облизується, ховає першу здобич у мішок і спішно знову перекидає «кішку» через огорожу.
Так-с..! Проволока. Гарна товста проволока. Метрів два, скручена. О, а це погано йде! Важке, зараза… Фух! Нормально — металеве рало, ржаве і добіса важке. Може, там ще рядом таке лежить? Ух, ах..! «Кішка» зрадливо дзенькає об метал і шребоче по залізній поверхні. От гадство, не зачепилось! Ану іще раз! Давай-давай… Єсть! Що це? Колесо чи що… А нє, це ручка від бурякорізки. Піде! І-і-і, ще раз…
Гришка втратив лік часові, повністю захопившись своєю «риболовлею». «Улов» ішов не дуже швидко, інколи чіплявся за рабицю, поки Гришка не здогадався тягнути по металевому стовпу, на якому трималась огорожа, і процес пішов швидше, лише інколи відстовбурчений шмат дроту противно скреготав по стовпу. У такі моменти Гришка зупинився, слухав і витягував шию, як гусак, намагаючись видивитись у дворі бодай який-небудь рух.
Та і біля пасік, і біля сараю, і взагалі скрізь було тихо.
І тут би знову згадати про обережність. Десь глибоко всередині розжареного азартом Гришкиного нутра слабко теленькала думка: «Ну не може бути все так ідеально!» Та проблиски обережності вмить кудись тікали, які тільки по цю сторону огорожі опинялась якась цікава (халявна та важка) штукенція. А потім ще одна, і ще… І лише коли «кішка», як Гришка не старався, не змогла зачепити чергову «рибку», голова Мациклєта нарешті трошки охолола.
Він видихнув, потер перемазані іржею долоні і, запаливши сірника (дуже професійно, до речі), окинув оком свої скарби. Так, значить: майже повний мішок з різною дрібнотою… Три мотка проволоки, металевої та алюмінієвої. З п’ять різних коліс і ручок…
Непогано. За все це добро можна тиждень шикувати, накупивши чіпсів, жуйок, всілякої «Коли». Може гроші залишаться навіть на той зефір в шоколаді, що продається в магазині тітки Галі!
Круто! Треба йти. І Гришка, видихнувши, схопив однією рукою мішок, іншою став збирати те, що валялось у траві, і кинув погляд на купу за огорожею.
Ніби навмисно, з-за хмар вийшов місяць і осяяв все навколо. Металеві скарби лежали німо і спокійно, і, що найдивніше, їх не стало менше.
Хай йому…
Гришка спробував ступити крок, але не зміг. Ну як це все кидати? А якщо завтра сюди навідається господар і перевезе все це добро в інше місце? Чи у двір навідається інший злодюжка, сьогодні під ранок, наприклад?
Ні, цього допустити не можна!
І Мациклєт, облишивши речі, схопився за мотузку і вже не особливо ховаючись, з усього маху закинув кішку. За мить та дзенькнула (була би поряд собака, навіть глухувата, вона б відразу скочила на лапи) і зашкребла об метал.
— Нє, безсполєзняк… — сам до себе мовив Гришка.
Це означало, що дрібні штуки вже було витягано.
І Мациклєт, не довго думаючи, поліз через огорожу.
***
Хлопець окинув оком двір, тепер уже зсередини, і при слабкому світлі місяця помітив вузьку доріжку, яка бігла між вуликами й зникала в кінці двору. Гришка підвів голову, немов байбак, і помітив, що доріжка обривалась біля хвіртки, яка і вела на вулицю чи радше за межі двору, в сад і, мабуть, далі, до самої річки.
«Прекрасно, через сад і злиняю!» — подумав Гришка.
Але не зараз. Мациклєт мигцем окинув оком купу, яка вже була в нього під ногами, не забуваючи тримати в полі зору двір. Став обстежувати скарби зблизька. Нагорі лежало кілька металевих листів (мабуть, з чийогось даху) і штук шість металевих труб, всі однакової довжини, метр з лишком, зі слідами синьої фарби. Очевидно, хтось у дворі робив крупний ремонт і здав непотрібне на метал. «Побільше б таких ремонтів!» — радо думав Гришка. Основа купи губилась в шпориші, але Мациклєт не полінувався і, вирвавши невелику латку, аж присвиснув: на самому низу лежали чергові труби, але набагато масивніші і, судячи з усього більше двох метрів. «Оце діло! — подумав Гришка. — Гривень по 200 кожна, не менше! Тільки як їх забрати?»
Хтозна, скільки б Гришка сидів на «своїх» скарбах, якби не той перший за весь час звук. Ні, це був не шум цепу чи чиїсь голоси. Це був вулик. Його на мить струсонуло, і до вух Мациклєта долинув гул бджіл — короткий, але загрозливий. На мить мисливець за металом аж похолов, але враз прийшов до тями, подумавши: «Ну бджоли, ну і шо? Тим більше, ноччю. А, таке!»
Проте бажання возсідати на металі враз кудись зникло. Гришка схопився на ноги, підхопив пару труб під руки і потягнув їх недавно знайденою доріжкою, залишаючи на землі красномовні сліди свого злочину.
Порівнявшись з першим вуликом, у Гришки знову похололо. Враз у тій бджолиній хатці почувся рух. Бджоли, і це було гарно чути, прокинулись і стали літати там всередині, стукаючись об дерев’яні стінки. Мациклєт ковтнув важку слину і враз почув, що те саме почалось в інших вуликах. Один з одним, рої бджіл прокидались, постукуючись об стінки, нервували, і їхній гул, спочатку тихий і ледь вловимий, поволі наростав.
— Треба, мабуть, поспішити… — самими губами сказав Гришка і, міцніше обхопивши труби, продовжив рух до хвіртки.
А в голові калатало: «Швидше! Швидше!»
І Гришка не витримав. Гребонувши ногами, як кінь, він рвонув, що було сили, і за якихось пару метрів, труба, вислизнувши із рук, смачно бухнулась на один із вуликів, зваливши його прямо на траву.
Інший стовп сам собою випав із руки, і прямо Гришці на ногу. Але той не відчув болю, бо стояв з відкритим ротом, спостерігаючи, як у примарному місячному світлі з того вулика, який впав, тонкою смужкою прямо в нічне небо піднімаючи густий і чорний бджолиний рій, пульсуючи і видаючи лиховісний гул.
Мациклєт хотів рвонути з місця, але не зміг — ноги стали ніби металевими.
Бах! Бах! Бах!
Гришка аж голову втягнув — то тут, то там з інших вуликів злітали кришки, і в ніч повільно вилітали інші чорні хмарки, які гули і розростались в розмірах.
— Мабуть, ттттреба лллиняти… — протягнув Гришка.
І в ту ж мить рвонув до хвірточки. Але в ту ж секунду його щось вдарило, прямо по ногах, немов підкат у футболі. Мациклєт впав у траву і відчув, що щось піднімає його в повітря.
— Аааа, пусти! — закричав невідомо кому Гришка, махаючи руками.
Та обернувшись, він з жахом зрозумів, хто його тримав. То були бджоли. Вони збились в одну величезну чорну хмару, яка пульсувала і гула, сповнена мільйонами червоних жаринок-очей.
Гришка став смикатись, як навіжений, але нічого не вийшло. Бджоли пронесли його над двором і лише біля саду кинули його прямо крізь гілки. Мациклєт пролетів, пущений потужною силою, крізь крони дерев і впав на галявині.
Його лице було розідране гілками, листя та трава набились в кишені, вуха. Витираючи кров, Гришка глипнув в сторону двору: над деревами все було чорне від бджіл, і там чорно-червона хмара стрімко наближалась.
«Щас будуть жалити! — вискочила думка, а потім іще одна. — Річка! У воду!»
І Гришка з усіх ніг дременув до річки, яка була за десяток метрів, і його біг підганяв гул, який все ближчав і ближчав. Коли до води залишалось кілька кроків, Мациклєт відчув, як щось його кольнуло в лікоть. Потім в потилицю.
— Ааааа…. — закричав Гришка.
І тут посипалось: десятки, якщо не сотні, маленьких, але дуже пекучих ударів в голову, ноги, спину. Ай! Ой! Уфф! А над вухами щосекунди, як кулі, тільки дззз! дззз!
Сичачи, Гришка нарешті пірнув у воду, весь, з головою. Затамував подих, затихнув, а чорна хмара зависла над річкою, чекаючи, поки злочинець вирине на поверхню, щоби і далі отримувати заслужене покарання.
***
Удома Мациклєт був уже на світанку. У хату вирішив не йти, тому знайшов у сараї купу сіна, лягти на яке він не зміг, сів на краєчку, прихилився плечем до дощатої стінки та так і заснув, сидячи…
На ранок його знайшла бабуся. Гришка збрехав, що був на рибалці і випадково розворушив гніздо диких ос. Бабуся не повірила, хотіла відгамселити його віником, щоб не крав у людей мед, але глянула на його опухле лице та покусані руки, зжалилась та пішла до сусідки, за сметаною…
Довго гоїлись рани. Довго Гришка не міг лежати. Довго він був не схожий на людину. Але через тиждень-два укуси загоїлись, і Гришка почав повертатися до свого звичайного життя. Якось нудячись у себе за двором і знічев’я кидаючи в канаву камінчики, згадував ту купу металу. Вона, мабуть, і досі там лежить. Велика купа скарбів. Особливо ті труби. «Може, навідатись? — виникла думка. — Зроблю підкоп…».
Тільки він про це подумав, як відчув, що до нього щось доторкнулось. Гришка опустив голову і завмер: то була бджола. Вона вмостилась на Гришкину руку і дивилась на хлопця своїм червоними очима. Гриша враз сіпнув рукою, і комаха розчинилась у повітрі.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Артур Сіренко, 21-05-2024
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.8030788898468 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …