(продовження
Перша частина:
http://gak.com.ua/creatives/1/51940)
- Так-так, до вас, саме до вас. Давно вже тут на вас очікую. Ви ж фізик?
- Фізик, але вибачте, я зовсім не маю часу на розмови - спізнююся на пари.
- Та куди ті пари дінуться? Присядьте, я вам дещо хочу показати.
- Допобачення! Іншим разом!, - вигукнув я йому у відповідь, перестрибуючи через кілька сходинок вниз.
- Першої пари у вас не буде, ваш викладач захворів! - почув я голос чолов"яги з-позад мене.
-Що??- здивувався я несподіваній інформації, обернувшись мимоволі до цього дивака, при цьому перечепився через уламок цегли, що намертво вмерз за ніч у калюжу, і гепнувся об асфальт. Навички спортивного падіння далися взнаки, я автоматично згрупувався, тож вдарився несильно, лише трохи забив правий лікоть, бедро і коліно. А от якби не згрупувався - то міг би вдаритися головою об бордюр, отримав би струс мозку чи й взагалі б шию зламав. На щастя, кількарічні заняття волейболом мене несподівано цього разу врятували.
- Кажу ж вам, навіщо так бігти, коли першої пари у вас не буде, Адольф Михайлович ваш прихворів, гіпертонічний криз, швидка його забрала просто із вестибюлю факультету. А ви не чуєте мене, просто не хочете чути. Ви там не сильно вдарилися? Допомогти може?
- Жити буду, - відповів я дивному чоловікові. Звідки йому відомо про Адольфа? Бреше, мабуть.
Я за інерцією ступив ще кілька кроків в напрямку факультету, але нога все-таки боліла, і бігти б я все одно не зміг би. А пари розпочинаються вже за п"ять хвилин.
Добре. Встигну на другу півпару. Там перерва десть хвилин, багато хто в цей проміжок часу вибігає на вулицю перекурити, я зайду всередину разом із ними, інколи прогул першої півпари залишається непоміченим. Староста наш чувак нормальний, як з деканату перевірки не буде - то своїх не закладає, "енки" в журнал не ставить. Це й логічно: ну, поставить він Васі "енку" раз, поставить Васі "енку" вдруге, в результаті Васі не дадуть стипендії, в результаті Вася перестане пригощати пивом чи цигарками. То який смисл ставити Васі "енку"? Це ніби пиляти гілку, на котрій сидиш.
Он, астрономам не повезло, у них староста девушка, ще й киянка, дочка відомого академіка, її на факультет підвозить батько на власній "Волзі", то ж вона ніколи не спізнюється і всім студентам зі своєї групи, хто спізнюється, "енки" ліпить у журнал нещадно. Бо дуже чесна та принципова, ніяким пивом чи шоколадками її прихильність не купиш, у неї є все. Сказано ж - батько в неї академік, не простий академік, відомий академік, а у відомих академіків холодильники порожніми не бувають. Тим більше - мотається цей відомий академік по закордонах, то в Болгарію, то в Монголію, от нещодавно з Куби повернувся, привіз кубинські сигари. Звідки знаю? - Замдекана недавно курив таку сигару у туалеті і розповідав двом доцентам з кафедри фізики металів, що ця Наташа передала йому презент від батька- кілька сигар і пляшку кубинського рому. Бо сам академік - дуже зайнятий, дуже заклопотана людина, цей непростий і всесвітньовідомий академік. Ось днями вже знову їде на міжнародну конференцію у Берлін. А ром... Дуже смачний був той ром, просто словами не описати, це ж вам не горілка там якась, це ж ром! А сигари? Щоб ви розуміли, кубинські сигари -то взагалі інша ідеологія паління, інша естетика, інша парадигма, інша філософія.
Два доценти з кафедри фізики металів палили "Яву 100" і захоплено піддакували.
Я ж сидів у кабінці і вдавав вигляд, що у мене розлад кишківника, а насправді читав конспект з електродинаміки.
- То, - пояснював замдекана, - все одно як порівнювати класичну механіку Ньютона з релятивізмом Ейнштейна, розумієте?
- Да-да-да, - хором піддакували два доценти.
- Ота ваша "Ява Сто" - це механіка Ньютона.
- Да-да-да.
- А оця кубинська сигара - то спеціальна теорія відносності Ейнштейна, розумієте?
- Да-да-да.
- Та, віцліпуцлі, нічого ви не розумієте!
- Да-да-да.
Прізвище одного доцента було Рукавіцин, а іншого - Пуценко, тому студенти дали їм спільне прізвисько Віцліпуцлі, за іменем ацтекського божка, бо ці два доценти завжди рухалися усюди удвох, приходили на кафедру разом, йшли з кафедри разом, ходили пити каву чи обідати теж разом, і зарплату отримувати приходили теж одночасно. Кілька разів траплялося, що їх бачили поодинці, окремо Віцлі, а окремо Пуцлі, це було тоді, коли один з них хворів і лежав у лікарні, а інший мусив проводити семінари, і цю легенду п"ятикурсники з року в рік переказували і переповідали першокурсникам як щось неймовірне і гідне подиву. Особливо продвинуті студенти і викладачі з інших кафедр подейкували, що Віцліпуцлі є "голубими", але ніхто це довести на практиці не міг, бо тоді б і той, хто б це довів на практиці, теж би став "голубим". Бо фізики - вони такі, що остаточно вірять лише експериментально доведеним фактам.
- То ви мене чуєте, слухаєте, чи не чуєте і не слухаєте? - почув я голос чолов"яги.
Я стрепенувся, скинув із себе мару, озирнувся. Виявляється, я вже кілька хвилин сиджу на лавці, а дивний чоловік тримає у себе на колінах розгорнутий загальний зошит з якимись формулами, написаними блакитними чорнилами на пожовклих сторінках у клітинку, і щось мені пояснює.
- Я чую, вибачте, трохи задумався. Слухаю вас.
- То ви згідні чи незгідні?
- З чим?
- Ну я ж вам намагаюся довести, що говорити про те, що другий закон термодинаміки справджується завжди і усюди - це невірно. Розумієте?
- Розумію. Тобто, зачекайте. Ні, не розумію. Як це? Ентропія ж збільшується, хіба ні?
- В ізольованих системах, юначе, в ізольованих системах. А у неізольованих?
- Ну-у, мабуть будь-яка система ізольована?
- Певним чином- так. Але не завжди.
- Що значить - не завжди?
- Те й значить. Але ми відволікаємося. Тепер головне. Чому всі вважають, що вічний двигун неможливий?
- Ну-у... Всі це знають. Вчені довели, що неможливий, та й усе. Це вже як анекдот. Коли хтось каже, що винайшов вічний двигун - з нього всі сміються.
- Отут, - чолов"яга усміхнувся і поплескав долонею по пожовклих сторінках з записами блакитним чорнилом, - отут у мене все розписано. Усі формули, розрахунки, конструкція. Одним словом - усе, щоб зробити невеличкий дослідний зразок вічного двигуна. Якщо його запустити та підключити до нього невеличкий електрогенератор - всю вашу общагу зможе забезпечувати струмом цілодобово. Розумієш?
- Да ладно, - не повірив я.-Ви, дядьку, або...
- Ні, я не сумашедший, - заперечив чолов"яга.
- А чого ж ви не віддасте свій винахід кудись туди, -я жестом голови вказав кудись вгору.- Ну там в Академію Наук, чи в якийсь інститут?
- Я їх там вже всіх дістав. Вони мене вже бачити не хочуть. Не вірять, що таке можливе.
- А я тоді яким боком?
- А ти студент. До молоді у цій країні інше ставлення. Скажеш, що це твій винахід, мене можеш не згадувати.
- І ви мені оце хочете віддати? Оцього зошита?
- Так. Можеш взяти просто зараз.
- А що ви за це хочете? Я студент, грошей у мене нема.
- Даш рубель. І пообіцяєш , що доведеш це діло до кінця.
- Усього рубель?
- Рубель. І пообіцяєш, що доведеш це діло до кінця. Чому ви такі неуважні? Там он не звернули увагу на те, що система має бути ізольована, тут - що, крім рубля, треба ще й обіцянку виконувати?
- Так а шо? Пообіцяти неважко. А якщо я пообіцяю - і не виконаю обіцянку, ви що, будете перевіряти? Ви ж не знатимете, де я, що я...
Чолов"яга усміхнувся.
- Ти головне пообіцяй, а за мене не турбуйся, якщо буде потрібно - я тебе знайду.
- А в які терміни я це маю зробити? Ну, цей дослідний зразок? До кінця червня я точно не зможу цим займатися.
Чолов"яга зареготав.
-До закінчення п"ятого курсу справишся. А ні - то до закінчення аспірантури. А ні - то.... Для мене головне - щоб ти не покидав все робити для того, щоб виконати обіцянку, хоч би й до самої своєї смерті.
