Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51005
Рецензій: 95752

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51527, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.200.27.215')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Зліт (продовження, ч.5)

© koka cherkaskij, 24-09-2023
(продовження, початок тут: http://gak.com.ua/creatives/1/51316)


Я вискочив зі своєю торбою із душного салону одним із перших. Вдихнув на повні груди свіже, духмяне повітря, наповнене пахощами лугових трав і квітів! Щоправда, наш шофер  уже димів своєю «Верховиною», тож за мить до свіжого, духмяного повітря став підмішуватися і сморід диму цигарок без фільтра. Та я сподівався, що рано чи пізно ті цигарки у нього мають скінчитися, і він не буде цілий день псувати нам атмосферу.

За мною повилазили Вячеслав Антонович, Марія Василівна зі своїм Міськом, Олька з двома своїми колєжанками, хлопець з гітарою, а також ще з півтора десятка школярів, в тому числі і хуліган Тіхонов. Майже всі мали при собі чимось наповнені рюкзаки, а ще було з автобуса винесено: два намети, два казанки, великий  і трохи менший, кілька відер, каністра з водою, декілька товстих мотузок, сокира  і навіщось лопата. Де воно тільки все вміщался у нашому невеличкому автобусі? Судячи з усього, я був у цьому колективі наймолодшим, якщо, звісно, не брати до уваги малого Міська.

- Ну то шо, юні туристи, давайте вже щось робити! – голосно промовив Вячеслав Антонович. – Будемо починати наш традиційний зліт, чи поїдемо назад в Борислав?
- Починати! Починати зліт!! Не хочемо назад в Борислав!! – загукали всі врізнобій.
- Ну тоді давайте строїтися, - наказав піонервожатий.- Тутка нехай вишикується  перша школа, а тамка- восьма!
- Марія Василівна, Марія Василівна, а чого це він нами командує?- скрививши понарошку губки і стріляючи очима запитала голосно, щоб почув Вячеслав Антонович, у нашої піонервожатої Олька.- Може ми не хочемо строїтись тутка?
- Так, дівчата, давайте не викаблучуватися, -відповіла Марія Василівна, - бо ми вже й так стільки часу втратили! Робіть, шо вам старші кажуть,  і не патякйте!

Ми всі вишикувалися в шеренги, як наказав Вячеслав Антонович, ми тут, а восьма школа – трохи поодалік від нас. Я, оскільки був найменшим, став спочатку  у самому кінці, але Олька потягнула  мене за рукав і,сміючись, поставила по центру шеренги коло себе так, що моя ліва долоня торкалася її долоні, а моя права долоня торкалася долоні іншої  дівчини.

- Учні! Юні туристи! Слухай мою команду!- голосно вигукнув Вячеслав Антонович.- Рррівняйсь! Струнко! Рівняння на середину!!!

Після цього він по-військовому покрокував до Марії Василівної, на котру ми всі рівнялися, і, стримуючи сміх, доповів:
- Товаришу піонервожата першої школи і цілого Борислава! Учні першої та восьмої бориславських шкіл, що прибули на традиційний щорічний зліт юних туристів,  вишикувалися! Присутні усі! Відсутніх нема!! Дозвольте розпочати зліт?
- Традиційний щорічний зліт юних туристів розпочати дозволяю! Розпочинайте!- так само голосно промовила Марія Василівна.
- Поцинайте!- підтвердив команду малий Місько, котрий сидів позаду Марії Василівної на футбольному м’ячі і гойдався на ньому сюди-туди.
- Офіційно  оголошую, що шістнадцятий традиційний щорічний зліт юних туристів розпочато!- вигукнув Вячеслав Антонович.
Марія Василівна тим часом встигла клацнути своєю «Смєною» кілька кадрів.
- Вільно! Розійдись! - скомандував  піонервожатий.

Ми всі  із задоволенням виконали ці команди.
Гітарист знову почав щось бринькати, інші хлопці зігнали Міська з його сідала і стали копати м’яч. Дівчата підбігли до Марії Василівни і щось там почали, перебиваючи одна одну, щебетати, так що годі було й розібрати, що кожна з них хоче сказати.

Шофер відігнав автобус в тінь під дерево, розстелив там на траві покривало і ліг подрімати.

- Так, ну шо? Треба натягнути переправу, хай діти потренуються на природі, - сказав чи запитав Вячеслав Антонович у Марії Василівної.- Змагатися ж не будемо?
- Певно шо, не будемо, - відповіла Марія Василівна. – Нема з ким.
- Ой-ой-ой, нема з ким, нема з ким, - передражнив Марію Василівну піонервожатий. – Так вже й нема з ким?
- Певно шо, ми вас завжди дєлали, - відповіла та.
- Ага, «дєлали». То вам завжди підсужували за сіськи-піськи.
- Май розум, довбню!-гнівно заперечила Марія Василівна.-Шо ти таке при дітях говориш!
- При яких дітях? – здивувався Вячеслав Антонович.- Де діти? Які діти? Діти всі вже при ділі.
- А тово шо, не дитина? – показала Марія Василівна на Міська, який тинявся біля неї і намагався ловити метеликів.- А тово шо, не дитина?- вказала на мене.
Я стояв біля них зі своєю торбою, трохи позаду і збоку від Вячеслава Антоновича.
- Я взе не дитина! Я взе великий! Мені взе сколо буде..– почав був пояснювати Місько, намагаючись скласти три пальчики докупи у вигляді римської цифри «три», що у нього ніяк не виходило.
- О!- вигукнув піонервожатий, помітивши мене.- А ти чого тут стовбичиш, як в гостях у сказки? Ти що, перший раз тут?
- Так, я перший раз, - зізнався я.
- Він перший раз, - пояснила Марія Василівна.
- І я пелсий лаз, - не збрехав Місько.
- А-а, то ти перший раз!- сказав піонервожатий.- І ти не знаєш, що треба робити?
- Нє, не знаю. Мені тільки сказали взяти компас, кєди і шось поїсти.
- Ага. Ну да. Поїсти – це також треба. І ти все взяв?
- Взяв.
- Ну то вже молодець. А може ти ходив на якусь секцію, на туризм, чи може на полювання на лисиць?
- Нє, я тільки на різьбу по дереву хожу.
- Ага, на різьбу по дереву! Ну, то є файно! То є файно!! Раз ти ходиш на різьбу по дереву, то ти в деревах трохи розбираєшся значить?
- Хіба трохи.
- Ну, хіба трохи, але розбираєшся, не то шо мої оті.. хулігани.

- Що ти до нього причепився? – гнівно спитала Марія Василівна.- Між іншим, то є гордість нашої школи! Шо ти від нього хочеш?
- Як він розбирається в деревах, то пошлю його за дровами. Хай принесе правильного дерева, шоб файно горіло.
- І я піду за дловами!- зголосився малий Місько.
- О! Вже ціла команда зробилася!- зрадів Вячеслав Антонович.- Добре! Ідіть за дровами обидвоє, тільки дуже багато лісу не рубайте, нам ту дров треба хіба на один день, не на цілий рік!

Я стояв розгублений, не розуміючи, чи піонервожатий говорить серйозно, чи жартує. І що мені далі робити?

- Добре…- нарешті промовив вожатий. – Іди там до пацанів, порозбирайте їдво з рюкзаків, поскладайте тото всьо в палатці на одну купу, аби  знати, шо в нас є, чого нема. І тойво…Горівку без мене шоб не пили-сте. Як когось злапаю, шо пив горівку без мене,- то зразу вшитких на автобус – і вйо на Борислав. Я дохідливо пояснив?

- А шо, ми будемо пити горівку? – здивовано запитав я.Бо я ще ніколи не пив горілки, та й взагалі мама каже, шо горілка дуже шкідлива, і щоби я її ніколи навіть і не куштував. Але що, як раптом пиття горілки входить в програму зльоту юних туристів??  Що мені тоді робити? Кого слухати?

- Нє, ну ти бачила? – він повернувся до Марії Василівної. – Ти бачила? Ти чула? Мужик! Справжній мужик!! Кому шо, а курці просо! Відразу горівкою зацікавився!! Недарма він гордість вашої  школи! Справжній турист!


Я помаленьку почвалав зі своєю торбою до вже розставленого більшими хлопцями намету, біля якого хазяйновито метушилися дівчата, вигрібаючи з рюкзаків учасників зльоту різні предмети та складаючи в  одну  купу  все їстівне.

Побачивши мене, Олька помахала мені привітно рукою:
- Шо ти повзеш, як черепаха! Давай бігом до нас!

Я підійшов.
- Маєш якусь їжу?
- Маю. Два пакети зупи.
- То давай! Шо став, як стовп? Давай!

Я поліз рукою в торбу, намагаючись намацати, де ж та зупа.
- Шо ти  там телишся!? Давай сюда! – Олька висмикнула торбу з моїх рук.

- Так, що тут в тебе? Кєди, банка якась. Шо в банці?
- Пироги. Мама сказала взяти.
- З чим ті пироги?
- З бульбою. І омащені  жареною цибулькою.

Олька відкрила капронову кришку, понюхала вміст банки.
- У-у, як файно пахне!! Дєвки! Дивіться, що в малого є! Пироги з бульбою! Налєтай!

Дівчата полізли в банку просто немитими руками, жирні пироги випадали з їх рук просто на траву, але вони піднімали їх з трави і зі сміхом відправляли до рота. Я ще ніколи не бачив, аби дівчата так енергійно і нахабно їли пироги, тут навіть більше пасувало би слово «жерли».

- Файні пироги! – сказала з набитим ротом одна з дівчат.
- Мої любимі! – погодилася інша.
- Шкода, шо так мало, - сказала Олька. – Треба було брати не півлітрову, а літрову банку тих пирогів! Бо тобі самому вже майже нічого не лишилося. На, перекуси, - Олька вийняла рукою з дна банки останнього вареника і запихнула мені до рота. Я хотів було виплюнути його, але, по-перше, я вже теж таки тохи зголоднів, а по-друге, подумав, що якщо у Ольки спочатку і були руки брудними, то дотепер вже весь бруд мав стертися об ті попередні вареники, котрі вона з’їла сама особисто. І я миттю проковтнув того смачного  вареника, який чомусь навіть мені видався ще більш смачнішим за ті, котрими я снідав сьогодні вдома.
- О, тут ще на дні є трохи шкварків! Ну ти вже з ними розправляйся сам, малий, без нас.

І вона сунула мені в руки порожню банку і капронову кришку.
- Так, що тут ще є  в тебе? Таак, горнєтко, а в нім ложка! А я ж  всю дорогу думала, у кого то ложка об горнєтко і стукає, і стукає! А то в тебе, гордість ти наша школи! Хто тебе вчив так торбу в похід збирати? Нашо ти ложку в горнєтко запхав?
- Шоб менше місця займало,- відповів я, доїдаючи шкварки.
- Нє, ну ти точно гордість школи? Як на мене, то ти кусок ідіота! Хто залізну ложку в залізне горнєтко кладе?? В горнєтко теба запихувати пакети з зупою, чи запасні труси!  А ложку треба тримати окремо! Повтори!
- Ложку треба тримати окремо!- повторив я!
- І шоб ложка була напоготові завжди, як піонєр! Бо поки ти будеш її шукати, то може вся їжа тим часом закінчитися. Все зіжруть без тебе. В кругу друзєй нє щьолкай клювом, - знаєш таке?
- Ні.
- Ну то теперка будеш знати!

Підійшли  вожаті з Міськом.

- Шо тут у вас таке? Вже шось зхом’ячили? Бачу по ваших жирних довольних гамбах, що вже шось зхом’ячили!?

Олька якраз тримала в руках мою кепку, котру щойно вийняла з торби, - то нею і витерла рот від жирної підливки з пирогів.

- Та во, в малого була банка вареників з бульбою, котрі могли би спортитися, бо жарко, то ми їх врятували, шоб не спортилися.

- А чого своїй улюбленій вожатій не залишили хоть би одного вареника спробувати?- запитав  у Ольки вожатий.

- Та скільки там тих вареників було!- відповіла Олька.-Я малому так і сказала, шо треба було брати більшу банку. Правда, малий? Шо я тобі казала?

- Казала в кругу друзєй нє щьолкати клювом, - відповів я, шморгаючи носом.

Від цих слів Марія Василівна вибухнула реготом, не відставав  від неї і Вячеслав Антонович.
- Класні ж у тебе піонери! – сказав крізь регіт Вячеслав Антонович Марії Василівній.- Виходить, ми з тобою прощолкали клювом ті пироги!

- Що там із продуктами, Олюсю? – запитала Марія Василівна  в Ольки. – Знов одне харчо, як того року?

- Та, харчо і гороховий. Всі взяли харчо і горох, тільки два пакети хтось додумався взяти рисовий.

- Ну та харчо – тоже рисовий, так шо закинете той рисовий разом з харчо, буде файно.
- Ще би грибів!
- Ну та а де зараз грибів візьмеш? Тойво, як його? Ну той дід, шо з нами їхав…
- Пан Марущак.
- Марущак, ага… То ж він казав, шо грибів ше нема.
- А відки він то знає? Може то вчора грибів ше  не було, а сьогодні вже виросли?  Вони ж, ті гриби,  скоро ростуть, як бамбук! Марія Василівна, а можна, ми з дєвками підемо за грибами?
- За якими грибами, ви шо? Ви шо, не бачили, шо в лісі повно тихво з автоматами. Чурбанів отих…Потім буду бігати і шукати вас по лісі, де ви ся поділи. А вас вже може і не бути! Так шо…Ідіть ліпше полазьте по тих тросах, шо пацани напнули, а потім треба буде зупу рихтувати і чай! Хто буде зупу рихтувати, як ви підете за тими грибами? Чи я тоті гриби не знаю!? Вода на зупу є?
- Є. Каністра десять літрів.
- То мало. А на чай?
- То всьо разом.
- Та ну йой! Нас двадцять чоловік! І ше Місько! І ше шофер!То нам мало буде тої  води!
- Та нормально! Доста! Шо ми ту, нажиратися приїхали?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Про чурбанів з автоматами не зрозуміла. Інтрига напевно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 24-09-2023
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.91850686073303 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …