Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51016
Рецензій: 95760

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51157, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.210.99.209')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

РІК КОТА

© Сергій Вікторович, 03-03-2023


Батько з матір’ю весь час на роботі, а ми з братом «на руках» у бабусі. Вона заміняла нам сучасне телебачення, Інтернет і смартфон. Бачила пташку, показувала нам і розповідала про неї. Бачила билинку, зривала її, давала понюхати, потримати в руках і також розповідала. Я з раннього дитинства знав, що є птахи, які зимують в наших краях, а є й ті, що відлітають до вирію. І, що ключі від вирію зберігаються у зозулі. Вона остання прилітає, бо треба ж замкнути вирій після всіх, і перша відлітає, бо треба відімкнути вирій. І якщо ластівка торкнеться крилом води на річці, то це значить, що в річці вже можна купатися.
Бабуся дотримувалась всіх свят та традицій і намагалася нас привчити до цього. Зі всіх свят та традицій, яких дотримувалась бабуся, не всі мені, малому, були зрозумілі. А незрозуміле лякало. Найнезрозумілішим і найстрашнішим був бабай. Що воно таке я не знав, але боявся до нестями. Решта незрозумілих речей були не такі страшні, але все ж таки я їх боявся.
Незрозумілими мені були різдвяні свята з колядками, щедрівками, зі стрільбою серед ночі з рушниці. Наприклад, на щедрий вечір приходили щедрувальники і співали: «прилетіла ластівочка; ой, сивая тая зозуленька». Яка ластівочка, яка зозуленька посеред зими. Можливо, на таке сприйняття святкувань вплинув переляк, коли у нас вдома я вперше побачив як «водили козу».
Раніше мене рано вкладали спати і я цих дійств не бачив. А цього року батьки вирішили, що я вже дорослий і не поклали мене спати в звичний час. Щедрий вечір. Таємнича і якась магічна вечеря при свічках, з молитвами і кутею. В звичайні дні я не бачив і не чув, щоб хтось молився. Казали, що бабуся починала і закінчувала день молитвами. Та вранці, коли вона молилася я ще спав, а ввечері вже спав. Свічки я бачив та чув молитви лише на похоронах, куди іноді брала мене бабуся. Тому-то така вечеря викликала в мене легеньку тривогу. Вже збиралися вкладати мене з братом спати, коли у дворі пролунало:
- Ого-го, коза, ого-го, сіра.
Батько радісно підскочив зі стільця, кинувся до дверей і впустив в хату гурт дивно одягнутих парубків. Найбільшу мою увагу привернув невеличкий парубок у вивернутому кожусі і з маскою кози. Я вже знав казку про козу-дерезу, де коза – персонаж не досить приємний. Тривога моя подвоїлася. Супроводжував «козу» «дід» з бавовняною бородою. «Коза» почала бешкетувати та танцювати в хаті, решта парубків співала дивних, не зрозумілих мені пісень. Я з переляку забився в куток і з жахом спостерігав за подіями. Нарешті «діду» набридло бешкетування «кози», і він вдарив її палицею. «Коза» впала посеред хати.
- Ой, лишенько!, – Закричали парубки, – Коза вмерла! Лікаря, лікаря!
З’явився «лікар» у білому халаті. Він впав на коліна біля кози і запричитав:
- Ой, лишенько, я ж не взяв з собою ліків. Хазяїне, неси ліки, які у вас є.
Батько з матір’ю вибігли з кімнати. Ось тут я вже перелякався не на жарт. Мені було жаль козу, страшно, що вона мертва лежить посеред хати. Мабуть і тато з мамою теж злякалися, тому-то і побігли з кімнати. Я не знав що робити, куди сховатися. Та до мене підійшла сяюча від щастя бабуся, погладили мене по голові, і я трохи заспокоївся. Але про всяк випадок міцно вхопився за її ногу. Всі подальші події спостерігав, виглядаючи з-за бабусиної ноги.
Майже відразу до кімнати повернулися батьки. Батько ніс графин і чарку, а мати на величезній таці ковбасу, кров’янку, підчеревину та пиріжки. Батько налив чарку і підніс козі.
- Мені першому, - заперечив «лікар». – Як лікар в порядку, то і хворий швидше виздоровіє.
Перша чарка пішла «лікарю», а друга вже «козі». «Коза» випила, піднялась на ноги і пішла танцювати по кімнаті під радісний спів парубків. Решта парубків теж випили та закусили, а те, що не стеребили, поклали собі в торбу. Гурт пішов, а мене й досі трусить, як згадаю про ту козу.
Зовсім інша справа Великдень. Перед цим святом в теплий сонячний день з хати виносили все, що можна винести, і білили стіни в середині та зовні. Після цього в кімнатах дивно, але приємно, пахло. А у нас зі старшим братом була своя особлива місія. Нам належало охороняти речі у дворі, щоб на них не забралися кури і не наробили шкоди. А вони кляті весь час намагалися прорватися туди, куди їм не можна. Особливо настирним був великий червоний півень. Скільки не кричав на нього: «киш!», скільки не махав лозиною, він мене не боявся. Мабуть, розумів, що я його боюся більше. Хитро схиливши голову, все одно рухався в напрямку речей. В такому випадку доводилося кликати старшого брата, щоб він відігнав нахабу. Та все одно мене розпирало від гордості, що я виконую таке важливе і таке важке завдання.
Ще більше подобався мені день, коли бабуся пекла паски. Ми теж заздалегідь готувалися до цієї події. Збирали пивні кришечки, витягали з них паперові прокладки і ретельно вимивали. Бабуся давала нам трошки тіста, і ми це тісто розкладали у кришечки як у формочки. Кришечки з тістом розставляли на блясі, і бабуся ставила цю бляху в піч. Виходили мацюпусінькі хлібинки, точно такі по формі, які пекла бабуся, але значно менші.
Та найголовнішою подією цього дня були пиріжки. Бабуся діставала їх з печі, розкладала на столі і накривала рушниками, щоб вони охололи. Від їхнього запаху паморочилось в голові, але їх не дозволяли відразу їсти. Казали, що гаряче тісто не можна їсти. Я відтоді дивуюся, чому гарячі галушки, вареники локшину або макарони можна їсти, хоча вони також з тіста, а пиріжки – ні. Яке ж то було щастя, коли бабуся відламувала по пиріжку і давала нам з братом.
І ось нарешті настав довгоочікуваний день, коли пеклися паски. Ми прокинулися, нашвидкуруч поснідали. Через челюсті печі було видно, як в кабанчику палахкотить вогонь. Я так любив спостерігати за полум’ям, а ще більше за жаринами, які мерехтіли в глибині печі, коли дрова прогорали. Але бабуся загнала нас на піч, щоб ми не заважали.
- Марш на піч, та поводьтеся там тихо, не розваліть мені печі!
Та й це було непогано. Я вже уявляв, як розляжусь на теплій черіні і буду слухати, як брат вголос читає книжку. Він був набагато старший, ходив до школи і не в перший клас. Любив читати книжки, на моє прохання читав вголос. Я любив його слухати, щоб він не читав – чи то шкільні уроки, чи то казки, чи то про пригоди. В школу він ходив у другу зміну, тож зараз буде повторювати уроки. Та я все одно очікував на насолоду. В читанні для мене було якесь чаклунство, коли з незрозумілих знаків народжуються звуки, із звуків слова, із слів речення, а з речень казки чи оповідання.
Посеред печі, на теплій черіні лежав кіт. Великий, рудий, пухнастий та мордатий. Від насолоди його морда здавалася ще більшою, ніж насправді. Він не просто лежав. Його поза, вираз морди говорили про те, що він отримує райську насолоду. На нашу появу він навіть вухом не ворухнув, не відкрив очі і не глянув в наш бік. Його нахабна поведінка викликала в мене нестерпне бажання вхопити його за загривок і жбурнути з печі. Саме так вчиняв батько, коли заставав кота на своєму ліжку. Тепер, коли кіт тікав зі спальні, ми всі розуміли, що невдовзі з’явиться батько. Видно, таке ж саме бажання виникло і в брата, бо він раптом, ні сіло не впало, сказав:
- А знаєш, як би ти не кинув кота, він завжди приземлиться на чотири лапи?!
- Е!? Звідкіля ти знаєш?
- Десь чув чи читав.
Брат доволі часто мене дурив. І завжди його каверза починалася словами: «Я десь чув чи читав».
- А не брешеш? – з недовірою перепитав про всяк випадок.
- Давай перевіримо. Спускайся вниз, а я кину кота.
- Чому саме я мушу злазити з печі?
- Та якщо я потім скажу, що кіт приземлився на всі чотири лапи, ти ж мені не повіриш.
Брат мав рацію, тож я неохоче зліз з печі і став розмірковувати, де б його стати, щоб було найкраще видно. До кімнати впливла бабуся. Вона була доволі огрядна, рухалася повільно і плавно. Та я ніколи не пам’ятаю, щоб кудись запізнилася, або щось не встигла зробити. Перед собою несла велику миску з борошном, наповнену до країв та ще й з горбиком.
Кіт, мабуть відчув, що з ним хочуть зробити, вирішив втекти з печі. Брат ледве встиг спіймати його за хвоста. Тварина зняла такий рейвах, що брату довелося його відразу жбурнути з печі. Саме в той момент, коли бабуся підійшла до печі, з-за комина з диким, несамовитим «няв» вилетів кіт і плюхнувся в миску, прямісінько в горбочок. Від несподіванки бабуся впустила миску і в повітря піднявся стовп борошна. Мене обсипало з ніг до голови. Коли я відкрив очі, то побачив білого кота, який як скажений бігав по кімнаті поки нарешті не вискочив на вулицю через відкриту кватирку. А я, як на гріх, так і не помітив, як саме він приземлився. Чи на всі чотири лапи, чи якимось іншим чином.
Повторити дослід не виходило. Тепер кіт тікав з хати не тільки від батька, а й від нас з братом. Так і досі не знаю – правда, що коти завжди приземляються на чотири лапи, чи це просто міф?


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Рік Вченого Кота!

© Геннадий, 20-03-2023

[ Без назви ]

© Максим Т, 14-03-2023

[ Без назви ]

© , 13-03-2023

Бідний кіт)

© Надія, 05-03-2023

Хороше, цікаве оповідання

© koka cherkaskij, 04-03-2023

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Максим Т, 04-03-2023
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89859914779663 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …