Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2658
Творів: 49544
Рецензій: 94098

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Мрія

© Андре Алфімов, 05-05-2022
Вона помила тарілку, в неї переклала із судка сирники, поставила тарілку в холодильник, помила судок.
- Дякую, добра дитина, - сказала вчителька, - не знаю, що без тебе робила б.
- Завтра принесу свіжий хліб і молоко, якщо, звісно, знайду, - сказала дівчина і сіла поруч із учителькою. Та взяла її за руку.
- Усі вправи робиш?
- Звісно, роблю, - чесно відповіла дівчина. – Якби захотіла не робити – вже не змогла б.
- Жанно, не жартуй із цим. Щодня вчися правильно дихати, повторюй вправи та обов'язково починай з розминки. Ходімо зі мною.
Вчителька, спираючись на палицю і тримаючись за поперек, покульгала в кімнату і сіла за піаніно. Жанна стала поряд.
- Візьми цю ноту, - її пальці ніжно торкнулися клавіш.
Жанна заплющила очі і опинилася у своєму, єдиному для неї справжньому, світі.
- Добре. А тепер Мі, - вчителька не вторгалася у цей світ, лише здалеку спостерігала за ним. Іноді тихо підказувала:
- Молодець, але не зупиняйся. Добре. Тепер цю.
Світ став більшим, майже безмежним. Принаймні, ніхто б не зміг визначити, де його межі.
- Дуже добре. Так, давай тепер…
Вчителька завмерла, почувши сторонній звук за вікном, різко обернулася, нервово опустивши руку на клавіші. Від дисонансу Жанна розплющила очі й повернулася на колишнє місце.
- Це гілки яблуні під час вітру торкаються стін будинку. У вас унікальний слух.
Вчителька ще деякий час мовчала, прислухалася, потім звернулася до учениці.
- Послухай мене, дитино. Не закидай музику. Я вже стара нікому не потрібна, можливо, не переживу цієї війни. А ти молода та талановита, але маєш працювати над собою. Без праці будь-який талант ніщо, стільки людей занапастило свій дар, не розвиваючи його. Знайдеш собі нового вчителя та займайся з ним щодня. Обов'язково, запам'ятай – щодня.
- Звичайно, легко знайду собі нового вчителя, навіть не хвилюйтеся. Але якщо ви вирішили сьогодні попрощатися зі мною - добре, мені ж краще. Не треба завтра бігати по всьому місту і шукати, де продають молоко. Я пішла?
Вона завзято засміялася і кинулася на шию вчительці.
- Не говоріть більше про інших вчителів, тільки ви мені допоможете, - сказала Жанна суворо. - Нікого кращого все одно не знайти. Вам не знайти.
- Ні. Ти не серйозно ставишся до навчання, - закректала стара. - Нічого доброго з тебе не вийде.
- Ще як вийде. Я не лише переживу цю війну, подумаєш, тимчасові незручності, а й обов'язково вийду на велику сцену. Це моя мрія. Щоранку прокидаюся з цією мрією, живу вдень, і ввечері з нею ж лягаю спати.
- А вночі?
- А вночі бачу: як стою на сцені, переді мною повний стадіон, мільйон людей…
- Мільйон?
- Якщо буде менше – я ображусь і піду. Але збереться не менше мільйона, - сказала вона серйозно і вдихнула на повні груди:
- До. Ре. Мі. Фа. Соль. Ля. Сі. До, – взяла вище, повторила і видохнула: - Сі. Ля. Соль. Фа. Мі. Ре. До, – і знову вище. – Are you ready, are you ready for love? Yes I am, are you…
Світ квітнув, розростався, ставав світом щирої любові і найвідвертіших одкровень, прикладом досконалості і взаємної залежності, так квітка залежить від сонця і дощу. Саме так світ наповнюється новими барвами, грайливими і відчайдушними, як життя від блакитного неба до золотої луки.
- Ну що ж, дитино, може, щось з тебе й вийде.
Коли учениця закінчила, вчителька взяла її за руку. Довго дивилася на неї - з ніжністю та трепетом, потім хотіла було висловити ці почуття: торкнулась клавіш. Раптом обличчя її спотворилось, вуха вона закрила руками. За секунду почулося виття сирени і сталевий голос: «Повітряна тривога!».
Скло затремтіло. Вчителька застогнала: «Який жахливий звук, він зсередини руйнує мене. Як моторошно».
Жанна допомогла вчительці підвестися, пройти в коридор і спуститися в підвал. Тьмяна лампочка ледве освітлювала маленьке приміщення.
- Це ненадовго, - сказала дівчина, зачиняючи двері. – В останні дні все швидко закінчується. Трішки потерпіть.
- Як же болить голова, і спина, - учителька присіла на лаву. - Все тіло болить, ломить. Що за прокляття? Де всі люди і де ми? Звідки ці люди і чи люди це?
Жанна забилася в куток і не шукала відповіді.
- Чому всі роз'їжджаються? Може, й нам варто виїхати? Жанно, заради безпеки тобі треба їхати. Це хода смерті, її гучні кроки, сама смерть проголошує про своє наближення.
Вчителька тонко заплакала. Дівчина сіла поруч і обняла її.
– Потерпіть, прошу вас. Скоро все закінчиться. Мені здається, що це відбувається десь далеко.
Але вибухи продовжувалися, наближаючись. Загрозливо тремтіли стіни. Не змовляючись, вчителька та її учениця почали глибоко дихати, як це робили щодня на розминці перед уроком – від низу живота, і вище до грудної клітки. Так декілька раз.
Стало тихіше, вчителька роздивлялася ученицю і говорила тепер спокійно, наче на занятті:
- Знаєш, дитино, а я народилася під канонаду. Колись мама розповідала, що цілий день тоді чулися жахливі вибухи. Казала, що світ ніби став з ніг на голову. У Харків якраз заходили нацисти. Іронія яка, коли сподівалася, що таке ніколи більше не може повторитися, - вона задумалася. - От було б символічно і попрощатися з цим життям під звуки кінця світу. Ні про що не шкодую. Все ж я встигла зробити багато чого прекрасного.
Вона уявила перед собою улюблений інструмент, її пальці торкнулися невидимих клавіш. Лампочка тричі мигнула і почала горіти яскравіше, світліше. Вибухів майже не було чутно.
Коли вчителька зупинилася, сказала:
- Все, що я могла зробити у цьому житті, – зробила.
- Ні, не все, - Жанна щиро здивувалася. - Хто ж мене вчитиме? Ні. Ми з вами ще поспіваємо.
- Мила дитина. Ти головне бережи себе. Чуєш, будь обережною.
- Зі мною точно нічого не станеться. Якщо ми згадуємо минуле, то і моя мама, теж говорила дещо важливе: я народилася в сорочці. Розумієте що це значить? Так що не витрачайте даремно свій час і не переживайте за мене, - вона засміялася. - Я з народження була щасливою і маю велику мрію, яка не залишає мені іншого вибору. Хто як не я? - Вона знову весело і нестримно сміялася.
- Зараз зі мною нічого поганого не може статися. Може, колись потім, після мого великого концерту. Або ще пізніше. Але не зараз.
Канонада остаточно замовкла і сталевий голос промовив: «Повітряна тривога скінчена!». Жанна допомогла вчительці вибратися з підвалу, нагадала про сирники і вечерю у холодильнику, ще раз пообіцяла, що завтра купить свіжого хліба та молока і прийде до неї, як завжди – до обіду. Але вчителька більше ніколи не бачила своєї улюбленої учениці. Весь наступний день вона ховалась у підвалі, закриваючи вуха руками і ставлячи нескінченні запитання. А ввечері третього дня вона вийшла на вулицю, яку ледве впізнала. Прокульгала кілька кварталів і всю ніч проплакала на бетонних безформних руїнах того, що колись було будинком і де мешкала одна талановита дитина.

29.04.2022

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.890780210495 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …