У всі часи людей цікавило, що знаходиться за межами відомого світу. І лише на початку XVI століття португалець Фернан Магеллан зміг перетнути два океани й побачити зворотний бік Землі. А на початку ХІХ століття відбулася навколосвітня подорож, одним із керівників якої став українець Юрій Лисянський.
Ніжин – Петербург, Лисянський – Крузенштерн
Ніжин — старовинне місто, яке прославили Іван Мазепа, Микола Гоголь, Євген Гребінка, Леонід Глібов... А ще раніше — відважні й доброчесні купці, які з ризиком для життя привозили з далеких країв свій крам на славнозвісний ніжинський ринок. Відчайдух Микола Челобитчиков у середині XVIII століття першим з українців дістався Калькутти, а звідти — до Кантона і Малакки, солодко-пряної мрії негоціантів, якої так і не побачив Христофор Колумб. Через роки небезпечних пригод він повернувся на батьківщину й одразу подався до Санкт-Петербурга розповісти про можливості поліпшення торгівлі. Відтоді ніхто не бачив ані мандрівника, ані його заморського краму…
Отаких земляків мав Юрій Лисянський. Він народився у Ніжині 1773 року, походив із старовинного роду козацької старшини. Прізвище Лисянських згадувалось у "Реєстрі усього війська запорозькою" 1649 року. Наприкінці XVIII сторіччя три брати Лисянські, серед яких був і батько Юрія, Федір Герасимович, здобули російське дворянство, але не перестали бути українцями. Федір Лисянський служив канцеляристом у Київській духовній консисторії, але вже в зрілому віці перервав свою чиновницьку кар’єру й був рукопокладений у священники. Двох двох своїх синів Федір Герасимович спрямував до Морського шляхетського кадетського корпусу.
Юрій навчався успішніше за однокашників і вже у тринадцять років отримав звання гардемарина. Товаришував із німецьким хлопцем Адамом Йоганом Крузенштерном, який згодом почав називати себе Іваном Федоровичем. Нерозлучні друзі закінчили Морський корпус, разом почали морську службу, відзначились у битвах зі шведами.
Напевно, цим здібним, сміливим і привабливим юнакам світила карколомна військова кар’єра при дворі імператриці Катерини ІІ, котра, як відомо, дуже цінувала молодих офіцерів... Але за наказом тієї ж таки самодержиці обох юних лейтенантів направили для проходження морської практики до Англії. І це вирішило їхню подальшу долю.
Школа британського флоту
За п’ять років служби на флоті Великобританії Юрій Лисянський устиг побувати в багатьох куточках світу. А головне – приймав участь у морських боях проти французького флоту. Якось у Північній Америці корабель став на ремонт, і молодий допитливий офіцер вирішив познайомитися з мешканцями Сполучених Штатів. Відвідав Бостон, Нью-Йорк, Філадельфію і захопився тамтешнім порядком, який, на його думку, підтримувався добрими законами та моральністю. Особливо йому припали до душі працелюбні й привітні філадельфійські квакери (місцева християнська конфесія). Саме у Філадельфії 1795 року відбулася найбільш значуща зустріч у житті Юрія Лисянського — його прийняв перший президент Сполучених Штатів Джордж Вашингтон. Славетний муж зачарував молодого моряка простотою і доброзичливістю й залишився у його пам’яті назавжди.
На зворотному шляху Лисянський відвідав мис Доброї Надії, де кілька місяців знайомився з життям голландських колоністів. Наступною тримісячною стоянкою стала Індія, що вразила моряка природою та незвичним суспільним ладом. А у 1799 році британський корабель з українцем на борту вирушив до незвіданого континенту, який того року вперше був занесений на карти світу під назвою Австралія… За свої морські кампанії пізніше він був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеню.
Не відомо, які відкриття міг би зробити спраглий до знань і вже досвідчений мореплавець, коли б не настало нове століття, а разом із ним — і загроза нової війни у Європі. В останній рік свого життя сумно відомий своїми свавільством та непослідовністю російський імператор Павло І припинив дипломатичні відносини з Англією. Юрій Лисянський терміново відбув до Росії. Починався новий етап його життя.
Американська мрія
Ідея прямого зв’язку столиці Російської імперії з її колоніями в Америці з’явилася ще на початку XVIII століття. Іван Крузенштерн кілька разів подавав до царського двору проекти навколосвітньої експедиції від Кронштадту до Аляски, але тоді фантастичні задуми не знайшли високої підтримки. Та ось у партію вступив новий гравець — камергер імператорського двору Микола Рєзанов. У молоді роки він був близький до Катерини ІІ, а в зрілому віці одружився з юною донькою Григорія Шеліхова, засновника перших російських поселень в Америці, й невдовзі успадкував його величезні статки. Рєзанов заснував Російсько-Американську кампанію, акціонерами якої стали члени царської родини, навіть мати Олександра І Марія Федорівна. Ця кампанія з колоніями на Алясці й забезпечила можливість навколосвітньої подорожі.
Навколосвітній експедиції передували драматичні події в житті Рєзанова. Його молода дружина померла після народження другої дитини. Чоловік глибоко переживав цю втрату, але того ж року Олександр І призначив його посланником до Японії. Дістатися далекої маловідомої країни цар запропонував разом з учасниками навколосвітньої подорожі. При цьому призначив Рєзанова керівником експедиції, не поставивши до відома двох капітанів, чим спричинив ледь не катастрофічні наслідки.
Від Кронштадту до острова Пасхи
В Англії були закуплені два шлюпи. «Надія» йшла під керівництвом Крузенштерна, а капітаном «Неви» став Лисянський. Два друга на двох вітрильниках — романтика в дусі часу… 1803 року кораблі вийшли з Кронштадта знову до Англії, де на них чекав Рєзанов.
Протягом подорожі Юрій Лисянський дуже чуйно ставився до своєї команди, прискіпливо стежив, щоб матроси добре харчувалися – кожному на добу видавалось 1 фунт (453 гр.) м'яса, 1 фунт сухарів та чарка горілки! Капітан із гордістю писав у своєму щоденнику, що під час важкого переходу ніхто не захворів. Його щиро засмутило, коли зіпсувались 40 бочок квашеної капусти: адже вона призначалася для лікування цинги.
Коли корабель став на ремонт в англійському порту Фальмут , Лисянський відпустив матросів на берег «щоб люди користувалися береговим повітрям разом з свіжим провіантом». На батьківську турботу команда відповідала капітану щирою повагою і вдячністю.
Юрій Федорович володів літературним даром і ретельно занотовував свої враження від місць, які йому довелося побачити під час подорожі. Його записи й досі можуть слугувати важливим свідченням не лише для географів, але й для зоологів, ентомологів, і, особливо, етнографів.
Але так як немає майже жодного місця на земній кулі, яка не мала б жодних недоліків, то і острів Св. Катерини не зовсім їх позбавлений. На ньому, подібно всьому бразильському березі, знаходиться сила-силенна змій і шкідливих комах. Хоча тутешні жителі і мають надійні засоби лікування від їх укусів, однак, чужинцям слід бути дуже обережними. Я нерідко дивувався багатьом з наших супутників, які не піддалися жодного разу нещасному випадку, кожен день ганяючись за метеликами. Тут їх незліченна безліч, і найкрасивіших в світі. Губернатор же запевняв мене, що кур'єри, яких посилав він в Ріо-де-Жанейро, щоб уникнути укусу отруйних змій, що лежать іноді поперек дороги цілими кублами, змушені бувають скакати на конях верхи з можливою швидкістю. Лише тільки настане вечірня зоря, всюди чути жахливий шум. В одному болоті жаби видають голос, подібний собачому гавкоту, в іншому ніби б'ють вартові в дошки, в третьому скріплять, а в четвертому лунає надзвичайний свист. Мені часто траплялося проходити повз таких місць, де були чутні всі зазначені голоси. Таке, наприклад, болото, яке перебуває поблизу губернаторського будинку, і багато інших. Офіцери наші назвали їх адміралтействами. Справді, іноземець, проходячи вночі повз ці місця, легко може подумати, що там з великим поспіхом займається роботою тисяча осіб.
А вже за півтора місяця шлюпи перетнули екватор. На честь такої визначної події на палубі відбувся парад, а після закінчення урочистостей капітан по сімейному відсвяткував разом із матросами щедрим по-українськи обідом із смаженими качками, пудингом і супчиком зі свіжою картоплею та зеленню. За келихом портера розпочалися пісні й душевні розмови – як вдома.
Острівні перипетії
Разом шлюпи щасливо минули «ревучі сорокові», що завдячують своєю назвою буйним західним вітрам, і обійшли немилосердний мис Горн на самому краю Південної Америки. І коли вже небезпека, здавалось, минула, кораблі оповив густий туман. Впевнені, що вони йдуть поруч, капітани впевнено рухались у повній млі, аж поки не виявили, що втратили один одного. Уперше за довгі місяці подорожу друзі вимушено розлучилися.
У пошуках «Надії» Лисянський спрямував «Неву» до маловідомого на той час острова Пасхи. Шлюп декілька разів намагався причалити до вкритого таємницями острова, моряки із захватом роздивлялися суворих кам’яних бовванів і миловидних тубільців, які гостинно чекали на гостів. Але капітан так і не знайшов зручного місця для швартування, і з жалем повернув корабель на захід.
Юрій Лисянський провів астрономічні спостереження, завдяки яким виправив помилку в координатах острова, що її припустився славнозвісний Джеймс Кук.
Друзі зустрілись на острові Нуку-Хіва, найбільшому з Маркізських островів, які входять до складу Французської Полінезії. Мешканці мальовничих островів зустріли моряків із щирою радістю. Почалося веселе ярмаркове життя. Щоденно тубільці «брали в облогу» корабель, пропонуючи спраглим до свіжої їжі морякам щедрі дари острівної природи: кокоси, плоди хлібного дерева, банани, свиней та й курей. Натомість матроси віддавали їм залізні знаряддя, які самі кували у палубній кузні, простенькі прикраси, виготовлені з монет, і тканини. Капітани всіляко підтримували цю неймовірну міну, прагнучи запастися продуктами перед суворим північним зимуванням, і в той же час – допомогти тубільцям, поділившись із ними тим, чим були багаті.
А по ночах до кораблів зухвало наближалися човни, заповнені жінками. Але сталеві капітани жорстко заборонили матросам підпускати близько ці «венерині війська».
Сьогодні на нашому кораблі сталася наступна подія. Я купив весло у одного остров'янина, оглядаючи яке, мічман Берг впустив його ненавмисно на голову королю, який сидів на шканцях. Від цього король впав і почав робити різні рухи тіла, показуючи, що отримав сильний удар. Цей випадок мене дуже стривожив. Берг, намагаючись загладити свій ненавмисний проступок, подарував королю шматок обруча близько 4 дюймів завдовжки, від чого його величність скочив, і зареготав, показуючи знаками, як майстерно вмів він прикидатися. Хоча цей випадок здавався з першого погляду маловажним, проте ж, він ледь не справив поганих наслідків. Хтось з наших недоброзичливців, приїхавши на берег, поширив слух, нібито король затриманий на кораблі "Надія" і сидить в кайданах за те, що не погодився подарувати привезену ним свиню. При цьому обурилася вся затока. Безліч остров'ян оточили наш баркас, який тільки що був налитий водою. Вони погрожували Робертсу позбавити його життя. Робертс всіляко намагався переконати їх в несправедливості поширеного слуху. Однак же все було марно, поки сам король не приїхав до юрми, та запевнив її, що він не бачив ні від кого ніякої образи. Ця звістка, хоча і сильно нас засмутила, але не було чого робити, і належало озброїтися терпінням.
Приятельство із королем і його родиною закінчилося сумно. Повернувшись після дипломатичного візиту до королівської халабуди, капітан Крузненштерн виявив, що «Надія» залишилась без якоря. Його з радощі зрізали обдаровані залізними ножами острів’яни.
Юрій Федорович вивчав життя місцевих мешканців і робив цінні для науки записи про їхній побут, звички та релігію, навіть склав словники місцевих мов. Шляхетний та доброзичливий, Лисянський у своїх нотатках з повагою і співчуттям описував тубільців та їхні звичаї, та ніколи не називав їх дикунами, як це було властиво мандрівникам.
Після гостинних Маркізських островів шлюпи вирушили на Гавайї, які тоді називались Сандвичеві острови. Тут друзям довелося розпрощатися: Іван Крузенштерн повів свій корабель до берегів Камчатки.
Палубні війни
Під час перебування на Гавайських островах вибухнув конфлікт між двома капітанами та їхнім невизнаним керівником Миколою Рєзановим. Мовчазне змагання амбіцій переросло у відкриту ворожнечу. Привід знайшовся: Рєзанов заходився збирати колекцію тубільних речей для імператорської кунсткамери. Він вимінював їх на шматки заліза, що знаходив на кораблі. Така діяльність стала не до вподоби Крузенштерну (може, пропали цінні для корабля речі?) і він влаштував справжнє судилище над Рєзановим. У результаті імператорський ставленик тяжко захворів і не виходив зі своєї каюти аж до кінця подорожі.
Та це був тільки початок його лих. Місія в Японії виявилася вкрай невдалою. Правителі Нагасакі заборонили кораблю входити у гавань. Самого ж посланця ізолювали на березі у квапливо збудованому «палаці» з паперовими стінами, але оточеному міцною бамбуковою огорожею. Через півроку напруженого очікування командор Рєзанов отримав відповідь — імператор повертав Росії всі дари і не бажав вступати з нею в будь-які дипломатичні або торгові відносини. На той час Японія залишалась абсолютно закритою країною.
В експедиції була ще одна проблема: відомий авантюрист, картяр і дуелянт граф Федір Толстой за допомогою хитрощів потрапив на «Надію», видавши себе за одного зі своїх родичів. Упродовж усієї подорожі команда потерпала від його жорстоких жартів. На одному з островів він купив величезного орангутанга. Якось цей «веселун» дав мавпі пляшку чорнила й зачинив її в каюті Крузенштерна. Усі корабельні зошити капітана були зіпсовані. Позбутися капосної парочки команда змогла лише на Камчатці. Звідти Толстой дістався до Аляски, прожив кілька місяців серед індіанців і успішно повернувся до Росії, де його охрестили Американцем.
Америка по-російськи
Отже, з Гаваїв «Нєва» взяла курс на північ. В липні 1804 року шлюп прибув на острів Кадьяк на південному узбережжі Аляски (зараз там розташований американський комерційний космодром).
Прибувши на американську землю, Юрій Лисянський довідався, що на російському острові Ситка індіанці тлінкіти розгромили укріплену факторію Російсько-Американської компанії. Артилерія зі шлюпа Лисянського надала допомогу російським промисловикам і союзним індіанцям. Зрештою фортецю відбудували, вона дістала назву Новоархангельськ.
Лисянський був прикро вражений ставленням росіян до корінного населення. Індіанці, оголошені російськими підданцями, виконували всі накази чиновників компанії. Чудові мисливці, вони успішно полювали на хутрових звірів і приносили комерсантам фантастичні прибутки, але ті платили їм лише бісером, тютюном і… одягом зі шкурок. При цьому харчування аборигенів залишалося справою їхніх власних рук. Юрій Федорович перейнявся співчуттям до тубільців. Він застерігав, що вони невдовзі можуть вимерти, а найбагатший у світі промисел зійде нанівець — «бо жоден з природних росіян не здатний добути навіть бобра».
Карколомне повернення
Нарешті всі справи в російській Америці були закінчені, трюми завантажені дорогоцінним хутром, і «Нєва» вирушила до Китаю, де мала зустрітися з «Надєждою». 15 жовтня 1805 року корабель наштовхнувся на острів, мешканцями якого були тільки тюлені-монахи й зелені морські черепахи. Нині цей клаптик суходолу посеред Гавайської гряди носить ім’я Юрія Федоровича Лисянського. А поле коралових рифів, на яких корабель мало не загинув, називається мілиною Нева. У 1909 році президент США Теодор Рузвельт включив цю територію до заповідника Гавайських островів як місце гніздування морських птахів. А у 2006-му острів Лисянського увійшов до складу пам’ятника природи «Папаханаумокуокеа», проголошеного ЮНЕСКО спадком людства.
Наше мандрування по острову не було марним. Ми повернулися на корабель "Нева" не з порожніми руками, а принесли безліч коралів, скам'янілої губки і інших рідкостей, між якими може також зайняти не останнє місце знайдений мною на узбережжі калабаш186, який був настільки свіжий і цілий, що, здається, приплив не здалеку. Дуже шкода, що зустріч з нововідкритим мною островом була пов'язана з нещасною пригодою для нашого корабля. В іншому випадку я не упустив би можливості випробувати насправді справедливість моїх висновків і відшукав би що-небудь більш важливе. Бо немає перешкод, які я не погодився б подолати, немає небезпеки, яку я б не переніс, тільки б зробити нашу подорож корисною… Але пошкодження, що виявилися на нашому кораблі, а також і сам час змусили нас поспішити з плаванням до назначеного місця зустрічі, та примусили мене залишити моє прагнення до подальших пошуків і намагатися якомога швидше досягти кантонскої пристані, де вже належало бути нашому супутнику, кораблю "Надія" .
Нарешті у листопаді 1805 року два шлюпи зустрілись у португальській колонії Макао та рушили до торгового міста Кантон, де моряки обміняли хутра на цінні колоніальні товари. Мета експедиції була виконана, шлюпи взяли курс на південь. Вони щасливо обійшли мис Доброї Надії, але невдовзі потрапили у густий туман і загубили один одного.
Вдруге на перебіг подорожі вплинула політика. Почалася війна між Росією та наполеонівською Францією. Поспішаючи на батьківщину, два капітани мимоволі влаштували перегони. Іван Крузенштерн вирішив оминути зустріч із французькими кораблями і спрямував «Надєжду» в обхід Великобританії з півночі. А Юрій Лисянський з тією ж метою наважився на дуже сміливий крок — якнайшвидше плисти до Англії. В результаті уперше в світі вітрильник без зупинок пройшов із Кантона до Портсмута за 142 дні. А 5 серпня 1806 року «Нєва» кинула якір у Кронштадті. Крузенштернова «Надєжда» прийшла туди на два тижні пізніше. Безпрецедентну на той час російську навколосвітню подорож першим завершив наш земляк.
Про Гаваї мовою Котляревського
Після закінчення навколосвітньої подорожі Крузенштерн отримав міжнародне визнання як науковець, був одним із засновників Російського географічного товариства. А Лисянський продовжив військову кар’єру. Найбільшою нагородою для нього стала золота шпага, яку йому подарувала команда «Нєви».
Сенсом життя Юрія Федоровича стала книга спогадів про його неймовірну подорож. Російські бюрократи дорікали йому, що академічна книга написана «мовою «Енеїди» Котляревського». Українець — він і на Гаваях українець! Спогади були написані тогочасною українською літературною мовою. Через це, а може, ще й через ворожнечу з боку ображених російсько-американських чиновників, Лисянському двічі відмовили у публікації праці державним коштом. Він здійснив її за власні гроші у 1812 році. Це був перший опис Гаваїв російською мовою (з виразним українським акцентом). А вже через два роки книжка вийшла англійською в Лондоні.
У 1809 році великий мореплавець пішов у відставку. Прославлений капітан ніколи не забував своєї Батьківщини — України. У 1824 році він відвідав рідний Ніжин, став гостем Гімназії вищих наук, подарував їй свій атлас. Зараз поруч із будівлею гімназії стоїть пам’ятник видатному землякові.
На жаль, український мореплавець Лисянський завжди лишався у затінку слави адмірала Крузенштерна. Та важливіше в цій історії те, що вони обидва були першовідкривачами, гідними офіцерами і друзями до останніх днів.
Текст увійшов у короткий список конкурсу "Мателот".
