Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2650
Творів: 49220
Рецензій: 93892

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Поминальне слово

ПАМ'ЯТІ МИХАЙЛА НЕЧИТАЙЛА.

© Володимир Ворона, 17-10-2021
   Навіщо живе людина? Навіщо вона творить: будує, ліпить, малює, пише? Допоки живе людина?
   Сьогодні Михайлу Нечитайлу виповнилося б тільки 59 років, а вже скоро й рік, як його з нами немає. Такий вік, що тільки творити, проте Там розпорядились інакше. Коли не помиляюсь, з ГАківчан я знав його найближче, цінував, тому й хочу написати дещо про цього непересічного автора.
   Ми з Михайлом друзями не були, товаришами, приятелями – так. Він двічі в мене гостював, я у нього ні разу: так склалося, на жаль; не судилось… Попри те, що ми з ним бачились, спілкувались і симпатизували один одному, Михайло для мене був і лишився „людиною в собі”. Дарма, що обсяг написаного ним у прозі та поезії потягне на кілька томів, Україні він невідомий. І вже одне це спонукає до осмислення його феномену та заохочує, якщо взагалі не зобов’язує, до написання нехай і короткого, та все ж підсумку творчого життя Михайла Нечитайла.
   Познайомились ми з ним спершу віртуально – тут, на сайті „Гоголівської Академії”, у травні 2014 року. Я щойно почав викладати свою повість і Михайло був одним із перших її рецензентів. Пам’ятаю, як вразила мене тоді його здатність аналізувати чужі тексти, бачити в них явну й приховану суть. І мені стало цікаво: а як же пише сам цей автор з таким дивним і промовистим псевдонімом – Нечитайло? Тоді українських авторів, та ще й невідомих широкому загалу, практично не друкували, тож я й вирішив, що це псевдонім, обраний чоловіком зумисно, ніби в докір видавцям чи й самому суспільству. Уявляєте, як я був подивований, коли довідався пізніше, що це і є його прізвище?
   На той час автори Гаку сумлінно дотримувались одного з основоположних принципів цього сайту: читають і рецензують твоє – читай і рецензуй чуже. І я почав читати Михайла Нечитайла: як прозу, так і поезію. Він мене вразив. В першу чергу – яскравим власним стилем у прозі, якоюсь майже поетичною гіперболізацією, стовідсотковою впізнаваністю своїх текстів. Перший Михайлів твір, що я його прочитав на Гаку, звався „Наука перемагати”, але Нечитайло не знав зупину, сипав і сипав віршами, оповіданнями, повістями – він тоді своєю продуктивністю перевершував нас усіх: це теж неабияк вражало. Одна річ, коли ти частина за частиною викладаєш свій великий, написаний іще раніше, твір і зовсім інша – „пекти” й „пекти” один за одним нові: кожен зі своїм сюжетом і своєю ідеєю. А ще ж поезія! Я всоте скажу, що на ній не знаюся, проте мене й там вражала різноплановість форм, розмірів та ритмів Михайлових віршів.
   У Нечитайла багато пейзажної лірики й хоча я не думаю, що він знався чи захоплювався японською або китайською поезією, проте по духу і смислу його вірші своєю філософічністю споріднені  саме з тими поезіями. Правда, на відміну від японських чи китайських авторів, я щось не пригадую в Михайла суто настроєвих віршів-замальовок – в його поезії завжди чітка думка і ясно викладена ідея.
   Все-таки він був більшою мірою поетом, ніж прозаїком, а тому Михайлові тексти часто-густо гіперболізовані, а діалоги трапляються відверто пафосні, інколи аж занадто. Слід сказати, що саме діалоги були улюбленим Михайловим коником і якби раптом подався він у драматургію – його п’єси театри рвали би з руками. Не знаю нікого з сучасних авторів, хто вміє краще за нього ці діалоги виписувати і хто би спродукував стільки оригінальних, з несподіваними поворотами сюжетів та змалював стільки різнопланових людських характерів – Михайло Нечитайло тут ніби справжній український Бальзак з його „Людською комедією”.
   Третя грань його літературних здібностей – рецензії. Він умів читати, як ніхто на ГАку. В чужих текстах бачив часом те, що в автора постало лише підсвідомо. Мені дуже жаль, що Михайло не проявив себе, як літературний критик: нашій літературі не вистачає глибини Нечитайлового аналізу, вміння просвітити книгу наче рентгеном, витягти з нею максимум авторських сенсів та ідей.
   Якось я запросив Михайла в гості, аби показати йому ту Десну, про котру він читав у моїй повісті. Тоді ми й познайомились ближче. Для мене він був очевидним самородком. Звичайний сільський хлопець з Таращанського району Київської області, вчився в Уманському інституті садівництва, весь свій вік прожив у селі – працював агрономом, головою колгоспу, потім став фермером з двома десятками пайових гектарів своєї родини та й жив з них: без розкоші, в постійних лише трудах. Колишній голова колгоспу, а потім фермер, який за сумісництвом був ще й директором будинку культури в селі Веселий Кут – ви стрічали таких голів колгоспу? Відтак організовував культурні заходи, сам займався художньою самодіяльністю – грав на сцені, а окрім цього ж писав і читав, писав і знову читав – чуже, щоб написати про те власну думку, в останній рік почав знімати відео, творив з того цілі відеороздуми .
   Тепер ось пішла серед молоді мода на посібники, порадники, літературних навчителів, а Михайло хоча й „філфаків не закінчував”, зате писав бездоганно грамотно, хай і психологію не вивчав, але характери творив ще ті! Як це в нього виходило? Я ж кажу: самородком був Михайло Нечитайло.
   Що характеризує його найбільше? Справжня любов до літератури, точніше – до художнього слова. Він якось нітрохи не переймався проблемами друку своїх творів: нікуди не писав, видавничих порогів не оббивав, нікому себе не пропонував, навіть в конкурсах участі, по суті, не брав – один лише раз таке було, в Одесі, здається, і він став там фіналістом, навіть книжку його вибраних прозових творів видали невеличким накладом. І лише під кінець життя, ніби передчуваючи його (а можливо, просто дивлячись на інших), розмістив дві чи три свої електронні збірки на Якабу.
   Коли я намагався його спонукати чи до якогось конкурсу, чи до роботи з видавництвом, він жодним чином не проявляв своєї зацікавленості:
– Не хочу. Нащо воно мені? Я ж не для цього пишу, – такою була відповідь.
   Спершу мені здавалось, що Михайло просто боїться невдачі, розчарування. І тільки пізніше зрозумів, що він був щирим зі мною. Бо це той випадок, коли для людини процес творення неспівставно важливіший за все інше, наступне.
І не можу, ніяк не можу
бранця слова в собі убити.
Бо полон мій на щастя схожий,
а без щастя навіщо й жити…
   Отакі його слова знайшлись, коли писав ці спогади.
   Не знаю звідки, але бачилась мені на ньому таємнича печатка чогось схожого на задавнену душевну травму: часом реалізм у його прозі набував ознак чи то горору, чи навіть гірше  – страшної „чорнухи”. Я так і не насмілюсь пояснити, хоча би собі, звідки в нього брався той потяг – при такій світлій та чистій поезії і загальній схильності до гумору. Можливо, то було бажання саме в такий спосіб вразити читача до глибини його душі? Михайло на ГАку довго, роками був фаворитом, але оця його незагнуздана „чорнуха”, що інколи брала гору над почуттям міри, а ще часом аж занадто пафосні діалоги з великою кількістю гіпербол потроху підточували авторське реноме: на жаль, декого з рецензентів таке відверто дратувало.
   Ще в 2015 році, під час гостин, Михайло подарував  мені свій єдиний роман під назвою „Крізь людей” у вигляді набору друкованих на принтері аркушів, зібраних у товстій папці „Корона”. На ГАку він почав викладати його тільки у вересні 2020-го: автор переробляв роман і прагнув почути відгуки, бо, здається мені, все ж таки поставив мету подати нарешті твір на „Коронацію слова” – особисто я неодноразово наполегливо те йому радив. Як бачимо, не встиг, і я за тим жалкую: навіть якби й не переміг Михайло, то в призову трійку ввійшов би точно. Можливо, і помітили б його видавці. З іншого боку в кожного своя доля, а що насправді судилося Нечитайловим творам: забуття чи безсмертя, покаже тільки час.
   Кому з гаківчан буде цікаво, той легко знайде уривки з цього Михайлового роману, аби зрозуміти про що я веду мову. Роман важкий, місцями навіть дуже важкий, та ще й епохальний, дія в ньому розвинена більш, як на півстоліття. Читати його психологічно і емоційно мені було реально важко, проте людям молодшого покоління, хто хоче зрозуміти причини наших теперішніх негараздів і масштаб тієї страшної школи, що завдала нашому суспільству радянщина, та з чого вона взагалі постала, це було би надзвичайно корисно.
   Михайло Нечитайло теж пройшов крізь людей і пройшов помітно: лишив на світі не тільки трьох синів та двох онуків, але, хочеться вірити, і слід в людських душах – своїх близьких, односельчан та й нас, авторів-гаківчан, а це означає, що життя його триває у наших з вами враженнях про нього та його твори: майстер живе доти, доки живе зроблене ним – не важливо, споруджене руками чи народжене серцем.

Перегорни мою сторінку,
Перечитай, перечитай,
І між думок моїх барвінку
Мене у слові зачекай.

До книги пригорнись очима,
Попий роси із букв і слів,
І там, у серця за дверима
Себе побачиш поміж днів.

За кожне слово зачепися,
Немов за кущ в лісах густих,
Та не стомися, пригорнися,
Бо там немає слів пустих.

Перечитавши, в кошик згадки
Не відправляй, візьми на стіл,
Не розпускай мене на латки,
Я цільний, я – не на поділ.

Я весь при реченні і слові,
Увесь, як схимник між печер,
Бо доки я співець любові,
То ще й частинкою не вмер.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 10

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Артур Сіренко, 20-10-2021

[ Без назви ]

© Okaida, 20-10-2021

[ Без назви ]

© Максим Т, 18-10-2021

[ Без назви ]

© Avtor, 18-10-2021

[ Без назви ]

© Щєпкін Сергій, 17-10-2021

[ Без назви ]

© Інра Урум, 17-10-2021

[ Без назви ]

© Анатолій Азін , 17-10-2021

Схиляю голову

© Сергій Вікторович, 17-10-2021

Вічна пам‘ять…

© Dj. Djojz, 17-10-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74698901176453 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …